2 . За логікою передачі і сприймання інформації :

• індуктивний – вчитель відповідно до теми уроку добирає певну кількість відповідних задач і прикладів, тобто ряд окремих математичних фактів, які і будуть вихідним матеріалом для виявлення тих чи інших загальних закономірностей, формування понять, виведення правил, і послідовно у певній системі розміщує їх за своїм поурочним планом.

• дедуктивний – спосіб міркування від загального до окремого, при якому нове знання про предмет виводиться на основі знання правил і положень, загальних для даного класу предметів і явищ.

• аналітичний – мислений розклад, розчленування об’єкта пізнання на окремі складові частини, елементи, з метою кращого уявлення суті цього об’єкта.

• синтетичний – на основі аналізу, сполучити ці елементи, створити повніше уявлення про предмет.

Щоб розв’язати задачу треба її спочатку проаналізувати, а потім синтезувати.

• узагальнення – перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення використовується при формуванні понять. 3. За характером мисленої діяльності та пізнавальної активності:

• репродуктивний – відтворення способу діяльності за завданнями вчителя.

• догматичний – матеріал заучується, запам’ятовується.

• пояснювально-ілюстративний – вчитель пояснює певну тему з відповідним ілюструванням на дошці, плакатах, таблицях; при роботі на уроці з підручником.

• проблемний – вчитель ставить проблему, сам її розв’язує, показуючи при цьому шлях розв’язання.

• частково-пошуковий – (інколи називають евристичною бесідою), суть його полягає в тому, що вчитель заздалегідь готує систему запитань, відповідаючи на які учні самостійно формулюють означення поняття, знаходять спосіб розв'язування задачі.

• дослідницький – самостійний пошук розв'язання пізнавальної задачі.

4. За характером керівництва навчальною роботою:

• під керівництвом вчителя;

• самостійна робота – це діяльність учнів, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями та способами їх застосування на практиці. До самостійної роботи учнів відносять програмоване навчання.

• робота з підручником – основному використовується для закріплення знань, отриманих на уроці. Формування в учнів вміння поповнювати свій багаж знань з підручника – головне завдання вчителя, адже це єдиний спосіб отримувати нову інформацію після закінчення навча­льного закладу.

ІІ. Методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності:

• дидактична гра;

• цікаві завдання;

• створення ситуацій емоційно-моральних переживань;

• опора на життєвий досвід;

• заохочення й осуд в навчанні.

ІІІ. Методи контролю й самоконтролю:

• усний контроль;

• письмовий контроль;

• тестовий контроль;

• практичний контроль;

• програмований контроль.

В процесі навчання методи і прийоми використовуються в різних ситуаціях. Один і той ж вид діяльності учнів в одних випадках виступає як самостійний метод, а в інших - як прийом навчання. Так, бесіда і пояснення є самостійними методами навчання. Якщо ж учитель епізодично застосовує їх в ході практичної роботи, виправлення помилок та інше, то вони виступають як прийоми навчання, що входять в метод. Отже, методи і прийоми можуть мінятись місцями. Якщо, наприклад, повідомлення навчального матеріалу ведеться методом пояснення, в процесі якого демонструються наочні посібники, то демонстрація, виступає як прийом. Але, якщо посібник є об’єктом вивчення і знання учні одержують на основі його розгляду, то демонстрація виступає як метод навчання, а пояснення учителя – як прийом.