Склад і наголос.
Склад – це мінімальний відрізок мовлення, що складається з голосного звука або сполучення голосного з одним чи кількома приголосними і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря, наприклад: у-рок, дер-жа-ва.
Склад є елементом фонетичного поділу слова, він обов'язково має складотвірний звук (голосний). Кожне слово поділяється на стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Залежно від кількості складів слова можуть бути односкладовими (зір, вік), двоскладовими (мо-ва, ро-зум), трискладовими (за-я-ва, ре-тель-ний) та багатоскладовими (вель-ми-ша-нов-ний).
Відкритим називається склад, що закінчується на голосний звук: ві-ра, ма-ти. Закритим є склад, що закінчується на приголосний: сон, рід, прий-деш-ній.
За початковим звуком розрізняють склади: прикриті, що починаються з приголосного: лі-то, ду-хов-ний; неприкриті – ті, що починаються з голосного: і-ній, о-бе-ріг.
Склади у словах бувають наголошені й ненаголошені. Наголошений склад містить наголошений голосний: прав-да.
Поділ мовного потоку й окремих слів на склади підпорядковується таким правилам:
Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу: до-ля, за-ко-ни, пе-ре-ма-га-ти.
Якщо між голосними є два приголосні, то звуки [м], [н], [р], [л], [в], [й], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них, – до наступного: дум-ка, зір-ка, вій-сько.
Два приголосні, якщо перший з них дзвінкий, а другий глухий, належать до різних складів: лег-ко, греб-ти.
Якщо другим приголосним є звуки [м], [н], [р], [в], [й], [рі], [л], [ні], то разом з попереднім вони належать до наступного складу: до-брий, пі-зній.
Три приголосних, якщо два перші з них або дзвінкі, або глухі, а третій сонорний, належать до наступного складу: і-скра; до різних складів, якщо перший сонорний або дзвінкий, другий – глухий, а третій сонорний: роз-цві-ла.
Подовжені приголосні відносяться до наступного складу: зна-ння, ві-ддати.
Наголос – це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.
Якщо в слові є два або більше складів, то один з них вимовляється з більшою силою і зростає його тривалість.
Звук і склад, на які падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші звуки і склади – ненаголошеними. Кожне самостійне слово має наголос.
Розрізняють наголос словесний і логічний. Словесний наголос в українській мові вільний, бо не закріплений за певним складом. Наголошеним може бути перший, другий, третій, останній склад: вільний, писа-ти, ма-лю-вати.
Словесний наголос також рухомий, бо може змінювати своє місце у формах того самого слова: пишу – пишеш – напиши.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного і граматичного значення: замок – замок, сестри – сестри.
Деякі слова мають подвійний наголос: помилка – помилка, договір – договір.
Багатоскладові слова, крім головного (обов'язкового), мають наголос побічний (слабший) [']: багатонаціональний.
Крім словесного, виділяють ще логічний (фразовий) наголос, що виявляється тільки в реченні. Він падає на слово чи такт, що несе на собі смислове навантаження.
Логічний наголос має велике значення для правильного розуміння висловленої думки.