Уживання прикметників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
Високоосвідчений Вживання у більш вужчому значенні На підставі достовірних даних Сприйнятний Таке припущення — вірогідне Учбовий заклад Учений ступінь	Високоосвічений Вживання у вужчому значенні На підставі перевірених даних Сприйнятливий Таке припущення — імовірне Навчальний заклад Науковий ступінь

Слід звертати увагу на значення прикметників. Так, здатний — це такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити: аспірант здатний виконувати експериментальне дослідження; здібний означає «обдарований, такий, шо має здібності»: здібний аспірант.

Загальноприйнятий — це визнаний усіма, узвичаєний. натомість загальноприйнятний - такий, якого всі можуть визнати і прийняти.

Важливо не помилитися у виборі лексеми вірний і правильний. Коли йдеться про певну оцінку чого-небудь українською мовою природно сказати правильний, а вірний – там, де йде мова про відданість, тому п р а в и л ь н и й (а) напрям, засіб, відповідь, а в і р н и й (а) друг, дружина.

Слід пам’ятати, що в українській мові немає прикметника приналежний. Нормативним відповідником вважають н а л е ж н и й.

Лексеми п р и р о д н и й, з в о ро т н и й належать до твердої групи, тому мають флексії -ий, натомість д о ро ж н і й – прикметник м’якої групи і пишеться із закінченням -ій.

Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами, складні і складені кількісні, дробові числівники - цифрами. Порядкові числівники часто використовують на позначення часу. Утворюючи такі сполуки, слід правильно підбирати прийменники (о (об), пів, на, до, за): о сьомій годині, пів на дванадцяту, тридцять хвилин на третю, за двадцять чотирнадцята, п'ятнадцять до сьомої.

Половину години передають за допомогою двох прийменників – на і до: пів на десяту; пів до десятої. У межах першої півгодини час позначають такими мовними конструкціями: п'ять хвилин на восьму, чверть на п'яту, десять на другу, двадцять на четверту; другої - за п'ятнадцять восьма, за чверть години дев'ята. На питання «О котрій годині засідання вченої ради?» варто відповісти, додавши прийменник о («О пів на одинадцяту») чи об: «Об одинадцятій годині»). Коли йдеться про кількість часу, витрачену на якусь роботу чи дію, послуговуються кількісними числівниками: «Пленарне засідання триватиме з десятої ранку до чотирнадцятої дня» або «Обговорення триватиме півтори години».

Уживання порядкового числівника другий у значенні прикметника інший створює враження віддаленості. Не прийнято використовувати в наукових творах неозначено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє).

Особливості використання деяких числівників подано в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Уживання числівників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
Більше ста опитаних Підвищується у 2 рази У 20 столітті Одна третина учнів Півтора мільйони гривнів У тисячу дев'ятисот шестидесятому році Двохрічна перерва Тривав протягом кількох днів	Понад сто опитаних Підвищується вдвічі У XX столітті Третина учнів Півтора мільйона гривнів У тисяча дев'ятсот шістдесятому році Дворічна перерва Тривав кілька днів

Із числівниками два, три, чотири іменники вживають у називному відмінку множини (три студенти, чотири учні), із числівниками п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять – у формі родового відмінка множини: шість монографій, вісім зошитів.

Типовою помилкою у наукових текстах є використання числівникових сполук зі словом раз типу два і п'ять десятих рази. Слово раз відмінюється як мільйон, мільярд. З дробовими числівниками уживають раза (два і п'ять десятих раза; збільшити обсяг виробництва в 5,6 раза; знизити собівартість продукції у 2,8 раза.

Якщо мішаний дріб має елемент з половиною, третиною, чвертю, то відмінок залежить від числівника, який позначає цілу частину, тому для числівників два, три і чотири пишуть рази, а для п’ять і більше – разів: у два з половиною рази, у три з половиною рази, у шість з половиною разів. Форму разу уживають у сполуці значенні часу: минулого разу, того разу.

Займенник - частина мови, що маловживана в науковому тексті. Не слід використовувати займенники я, ти. Ще наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., за свідченням І. Кочан, авторське я замінили на ми (цей прийом називають множинною скромністю) або іменником автор (цієї статті; зазначений”,„названий”, „вказаний”). Займенником ми послуговуються, коли необхідно представити думку певної групи людей, однак частіше він функціонує у сполуках на нашу думку, на наш погляд.

Займенник ви вживають в усному і писемному науковому мовленні для вираження поваги, пошани і ввічливості: Прошу Вас, шановний колего...; Хотілося б почути Вашу думку стосовно цього…

Не завжди етичне в науковому мовленні використання займенників він, вона, вони. Присутню на засіданні особу слід називати на ім'я і по батькові чи за прізвищем. Поширена форма викладу від 3-ї особи: автор доводить, майстер слова наголошує, вчений розглядає.

В українській науковій мові послуговуються вказівними займенниками цей, той, такий з прийменниками, що визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання: в тому випадку, з цією метою. Уживають також означальні займенники інший, увесь, заперечний займенник жоден, натомість не доречні в науковому тексті неозначені займенники щось, дещо, що-небудь. Особливості вживання деяких займенників подано в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Використання займенників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
З других лабораторій Ні одного разу Їх науковий керівник Моє особисте враження Виявили свої здібності Ні в якому разі Однією і тією ж мовою	З інших лабораторій Жодного разу Їхній науковий керівник Особисте враження Виявили власні здібності У жодному разі Тією самою мовою

Щодо займенників їх і їхній український письменник Б.Антоненко-Давидович зауважує, що займенник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони. Він трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній. Щоб уникнути зайвого паралелізму, створює плутанину, в усному і писемному мовленні варто використовувати присвійний займенник їхній.

Усне і письмове наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслівних форм. Інфінітив має форму на –ти (починати, виконувати); закінчення –ть переважає в розмовному мовленні. Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього часу, що виражають значення констатації факту: розглядається, спостерігаються, виявляються, відбуваються. Рідковживані в науковому мовленні форми дієслів 1-ї та 2-ї особи однини (виконую, прослідковую, пишеш, конспектуєш, доповідаєш), натомість у відгуках і виступах використовують форми першої особи множини: Відзначимо струнку і достатньо продуману структуру роботи; Цінність роботи вбачаємо в наявності "наскрізної" ідеї.

Поширеними в наукових текстах є різновидові дієслова дійсного способу (охарактеризувати, інтерпретувати, мотивувати, доводити, вважати), рідше вживають дієслова умовного способу. Недоречні дієслова наказового способу. Багато дієслів у науковому стилі виступають у ролі зв'язки: бути, стати, слугувати, вважатися, характеризуватися. Недоконаний вид у текстах фахового спрямування переважає у складених формах (будуть проводитися, буде здійснюватися), доконаний вид утворюється за допомогою префіксів (відвідати, започаткувати).

Характерні для наукових текстів стійкі дієслівно–іменникові сполуки (брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово ставити запитання), інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід підкреслити, у попередньому розділі було розглянуто; подібне вирішення питання є доцільним).

Слід звертати увагу на значення окремих дієслів. Так, слово витікає (звідси витікає) вживається переважно у прямому значенні – „литися звідкись, брати початок десь”, а випливати, крім прямих значень, уживається в наукових текстах у переносному значенні – „бути висновком, логічним наслідком чогось попереднього”. Отже, не зі сказаного витікає , а з цього випливає (виходить).

Для наукового тексту серед слів вияснити і з’ясувати варто обирати останнє, що вживається у значеннях „досліджуючи, робити ясним, зрозумілим щось; дізнаватися про щось”. Словосполучення до них відносяться такі фактори варто замінити на словосполучення належать такі фактори (чинники); словосполучення він задає питання – на словосполучення він ставить два запитання.

Словосполучення губиться логіка викладу варто замінити на словосполучення втрачається логіка викладу. Слово губити реалізує своє значення стосовно конкретних речей та предметів, що ж до якостей, особливостей, станів, то рекомендовано використовувати слово втрачати.

Ненормативним у реченні „У дисертації зустрічаються мовні помилки” є дієслово „зустрічається”. Уживати лексему „зустрічатися” варто тоді, коли йдеться про певну зустріч: „зустрілися науковці”, „зустрітися поглядом”, але помилки, недоліки, прорахунки т р а п л я ю ться.

Суть наукового тексту зосереджена в безпосередній дії, вираженій дієсловом, тому типовою помилкою є надуживання віддієслівними іменниками на ‑ння. Наприклад: Вивчення світових тенденцій та узагальнення зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутнього вчителя-філолога сприяло виявленню найбільш вагомих ідей, що заслуговують упровадження у вищих навчальних закладах України.

Активні дієприкметники теперішнього часу на -учий (-ючий) є маловживаними: випускаюча кафедра, узагальнюючий виступ. В українській науковій мові помітна тенденція до уникнення дієприкметникових форм на –уч-(-юч-) теперішнього часу і заміна їх –уваальн-: констатувальний замість констатуючий, формувальний замість формуючий, об'єднувальний замість об'єднуючий. Варто уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями.

Наприклад: головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради – голова засідання спеціалізованої вченої ради; відповідаючий на запитання дисертант - дисертант, який відповідає на запитання; виступаючий – промовець.

Особливості використання деяких дієприкметників подано в табл. 1.5

Таблиця 1.5