3. Українські прислів'я, приказки та загадки

Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займають прислів'я, приказки, загадки.

Прислів'я — це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Скажімо, прислів'я «Куй залізо, поки воно га­ряче» цінне не своїм прямим змістом, а тим, що воно може широко використовуватись у різноманітних аналогічних ситуаціях, тобто в переносному значенні.

Поетичні твори усної народної творчості з давніх часів використовуються в педагогіці. К. Д. Ушинський під­креслював їх подвійне значення. Він вважав, що народні прислів'я корисні за своєю формою для навчання дітей рідній мові, а за змістом — для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. «В них,— писав К. Д. Ушин­ський,— відбились всі сторони життя народу: домашнє, сімейне, польове, лісне, суспільне; його потреби, звички, його погляди на .природу, на людей»¹. Він вважав, що прислів'я завжди є для дитини невеличкою маленькою задачкою.

Видатні українські письменники Т. Шевченко, Марко Вовчок, І. Франко, Леся Українка високо оцінювали при­слів'я та приказки, використовували їх у своїх творах, Радили записувати та зберігати ці краплини народної мудрості для виховання майбутніх поколінь. Іван Франко називав прислів'я та приказки скарбом нашої мови «коштовними перлинами».

Народ висміює ледарів, нероб і оспівує трударів: «Хто не боїться праці, той і голоду не знає», «Хто діло робить а хто ґави ловить», «Лінивому все ніколи» тощо.

Велику групу становлять прислів'я повчального ха­рактеру, з яскраво вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади людини і прославляю­ться чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо. Кому не відомі такі влучні приказки, як «Краще не обіцяти, як слова не здержати», «Як «на» — то чує, а як «дай» — то глухий», «Хитрощами недовго проживеш», «Хитрий, як лисиця», «Сміливого куля боїться», «Друзі пізнаються в біді» та ін. Прислів'я та приказки — це своєрідний кодекс моральної поведінки і кожний може тут знайти пораду, підтримку, осуд.

Прислів'я та приказки — це і своєрідна програма навчання, інформативна дидактика. В них закодована різноманітна інформація:

— з історії України та суспільствознавства («Славний козак Максим Залізняк — славнішає Запоріжжя», «За наше жито та ще нас і бито», «За рідний край — хоч помирай»);

— з народної агрономії («Кожному овочу свій час», «Що посієш, те й пожнеш», «Де трактор ходить, там золота пшениця родить»);

— з народної метереології («Синиця пищить — зиму віщить», «Багато снігу — багато хліба»);

— з народної медицини та гігієни («Пар кісток не ломить», «Чистота — запорука здоров'я»);

— з народної етики й естетики («Все любить міру», «Не хвались, а вчись», «Рана загоїться, а лихе слово — ні», «Шануй людей і тебе шануватимуть»);

— з народної географії («Язик до Києва доведе», «Україна — рідна ненька»);

— з народного природознавства («Ластівка день починає, а соловей його кінчає», «Зимою сонце світить, та не гріє»).

Прислів'я доступні дітям усіх вікових груп. Вони вхо­дять до складу занять з розвитку українського мовлення, ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, обрядами, побутом, рідною природою.

Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групкою дітей протягом дня. При цьому вихователька говорить: «А в Україні в народі говорять: «Сьогодні ти смієшся з нього, а завтра -— він з тебе».

Широко використовуються прислів'я та приказки повсякденному житті. Тут завжди можна знайти привід для тієї чи іншої приказки. Наприклад, якщо хтось із дітей нагрубив комусь, вихователька може використати при­слів'я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити», «Рана загоїться, а лихе слово — ні».

На прогулянці взимку до речі будуть такі прислів'я: «Любиш їздить — люби і саночки возить», «Любиш смо­родину, люби й оскомину», «Як захоче коза сіна, то до воза прийде», «Якби знав, де впаду, то й соломки підстелив». Під час сніданку, обіду, вечері можна використати такі прислів'я: «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий борщик, та малий горщик», «Так їсть — аж за вухами лящить» тощо.

Під час спостережень за природними явищами вихова­телька використовує такі прислів'я: «Багато снігу — багато хліба», «Де багато пташок, там нема комашок», «Як у травні дощ на дворі, то восени повні комори», «Синиця пищить — зиму віщить», «Осіння муха боляче кусає», «Зимою сонце світить, та не гріє» та ін.

Прислів'я на моральну тематику використовують після читання художніх творів. Так, у бесіді після читання творів про чесність, правдивість можна використати такі прислів'я: «Правда і в морі не втоне», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «Правда-кривду переважить», «На І злодієві шапка горить» та ін.

Бесіду про сміливість та хоробрість супроводжують такі І прислів'я: «Страху немає там, де його не бояться», «Сміливого куля боїться», «У страху очі великі», «Вовків боятися — в ліс не ходити» тощо.

Праця дітей на ділянці дитячого садка, на городі супро­воджується прислів'ями: «Добрий початок — половина Діла», «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати, треба працювати», «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй»

На заняттях з образотворчої діяльності, коли діти ви­мовляють різні речі, іграшки, малюють, ліплять, до тих, то поспішає, не старається, вихователька застосовує прислів’я: «Поспішиш — людей насмішиш», «Косо, — аби живо», «Люди — працювати, а ти — руками хати», «Робить, як мокре горить», «Лінощі псують людину» тощо.

У підготовчій до школи групі можна провести заняття цілком побудоване на українських народних прислів’ях та приказах – «Чому так у народі говорять?» Для цього вихователька добирає прислів'я на кілька моральних тем наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність Правдивість, сміливість. Заняття починається з прислів'я наприклад такого: «Хвастун — пустий чоловік». Діти пояснюють зміст прислів'я, наводять конкретні приклади з художньої літератури про скромних та хвальків, нази­вають знайомі прислів'я на цю тему, аналізують поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів'я, заняття продовжується.

Для того щоб прислів'я увійшли в активний словник-дитини, вихователю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх як на занятті, так і в повсякденному житті.

Стимулюючи дітей промовляти прислів'я та приказки, вихователь стежить за правильною вимовою слів україн­ською мовою згідно з літературними нормами.

Загадка — це стислий поетичний, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, яка потребує відповіді.

Загадка містить порівняльні ознаки, за якими потрібно «(становити, що це за річ чи явище. Основне призначення загадок — оцінка знань людини, її спостережливості, кміт­ливості, допитливості.

Загадки використовуються в дидактичних цілях 3.1 метою розумового виховання людини, як засіб навчання та організації дозвілля.

Кожна загадка являє собою своєрідну логічну задачу, яку потрібно розв'язати, тобто на основі аналізу її умови знайти правильну відповідь. Таке розгадування потребує активної мислительної діяльності людини.

Народні загадки високо оцінював К. Д. Ушинський, зауважуючи, що загадки він вміщував не тільки для того, щоб діти їх обов'язково відгадали, а більше для того, щоб дати учням можливість для вправляння розуму. На його думку, відгадування загадок є для дітей своєрідною гім­настикою розуму, корисною розумовою вправою: «...я ди­вився на загадки як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою загадкою!».¹ Видатний педагог у двох книгах «Рідного слова» вмістив 275 фольклорних творів, з них 48 загадок. У статті «Керівництво до викладання за «Рідним словом» К. Д. Ушинський дає методичні поради, як шляхом звідних запитань можна навчити дітей розуміти і відга­дувати загадки.

Високо оцінювали народні загадки видатні педагоги Є І. Тихєєва та Є.М.Водовозова. «Досить тільки поди­витись,— писала Є. М. Водовозова,— яка радість на об­личчі дітей, коли вони сидять за столом, загадують один одному загадки. Якою гордістю виблискують оченята того, хто відгадав загадку. Тут. діти знайомляться з характерними народними виразами, звикають зводити разом найнесхожіші предмети, відшукувати в них схожість»².

Є. І. Тихєєва неодноразово підкреслювала доступність загадок для дітей, оскільки в них вдало поєднуються еле­менти конкретного, елементи гри з елементами загального, і тому вони легко сприймаються дітьми.

Діти дуже люблять загадувати і відгадувати загадки. Загадки розвивають їхні мислительні процеси — аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, мірку­вання, доведення; привчають до самостійності мислення. Загадки слугують і виховним цілям, впливають на естетич­не і моральне виховання, розвивають поетичне сприймання навколишнього. Це. такі загадки, як «Маленький, чепур­ненький крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов» (Гриб), «За лісом-лісом синенький вогонь горить» (Льон), «У зеленій оболонці, а всередині — як сонце» (Кавун).

Українські народні загадки багаті на образні, поетичні вирази, мудре, дотепне слово. Ось як влучно сказано в загадці: «Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить» (Сонце).

Загадки загадують дітям усіх вікових груп (четвертого — сьомого років життя). Їх використовують як у повсякденному житті, так і на заняттях.

Не рекомендується в дошкільному закладі загадувати дітям загадки, які відображають старі соціальні відносини. Наприклад, про царя та його підданих, про попа, поміщиків тощо. Такі загадки дітям будуть не зрозумілі.

Кожна загадка повинна відповідати віковим та психологічним особливостям дітей, тобто бути доступною. Так, загадки про одну й ту саму річ чи предмет у молодшому старшому дошкільному віці повинні бути різними. Наприклад, загадка про кота: «У нашої бабусі сидить звір у кожусі, біля пічки гріється, без водички миється» (молодша група); «І вдень, і вночі у кожусі на печі» (старша група); «Хто народився з вусами і на вусату полює?» (підготовча група).

Ставляться відповідні вимоги і до літературного оформлення української загадки. Кожна загадка, яка пропонується дошкільникам, повинна бути написана образною простою і літературною українською мовою. Не допустимі в загадці вульгаризми, діалектизми, просторічні вирази. Повсякденне життя — широке поле для використання загадок у роботі з дітьми дошкільного віку. Так, у ранкові години можна планувати загадування і відгадування загадок українською мовою два-три рази на місяць. Для цього краще добирати тематичні загадки — про меблі одяг, іграшки, відповідно до теми заняття з розвитку українського мовлення. Загадки супроводжують трудові процеси, які діти виконують під час чергування. Наприк­лад, за дорученням вихователя діти накривають на стіл або годують рибок. У цей час доцільно використати такі загадки: «Є крила, а не літає, без ніг, а не доженеш» (Риба), «Не ходить, хоч з ногами, все тримається під­логи» (Стіл).

Під час сніданку, обіду, вечері можна загадати загадки про продукти та страви, які пропонуються дітям: «Мене печуть, ріжуть і на стіл кладуть» (Хліб); «Рідке, а не вода, біле, а не сніг» (Молоко).

На прогулянці відгадування загадок може бути як плановим (один-два рази на місяць), так і не плановим. Планове використання загадок передбачається як спе­ціальний вид роботи з групкою дітей. Проте на прогу­лянці досить часто випадає нагода для непланового загадування загадок. Пролетів літак, діти звернули увагу, вихователька промовляє загадку: «Тріскотить, а не коник, летить, а не птах, везе, не кінь» (Літак). Або подув раптово сильний вітер, і тут в нагоді стане загадка: «По широкім ріднім краю невидимкою літаю» (Вітер). Небо закрила чорна хмара — вихователька загадує загад­ку: «Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила — сонце закрила» (Хмара).

У спальні, коли діти готуються до сну або одягаються після сну, можна використати загадки про постільні речі: «Не звір, а з ногами, не птах, а з пір'ям, не людина, а в одязі» (Ліжко, подушка, постіль); «Без рук, без ніг, а сорочку просить» (Подушка).

У роздягальній кімнаті під час одягання та роздягання дітей вихователька загадує загадки про одяг та взуття.

Наприклад: "П'ять комірчин, а одні двері» (Рукавиця); «Обидва схожі, як брати, завжди удвох, куди б не йти; під ліжком, коли всі сплять, під столом, коли їдять» (Черевики).

Під час умивання доцільно використати загадки про умивальне приладдя: «У хвості вода наливається, з носа виливається» (Кран); «Пластмасовий пастух по лісу гуляє» (Гребінець); «Хто завжди правду каже?» (Дзеркало).

У вечірні години рекомендується організувати вечори українських загадок. Плануються вони не частіше одного разу на півріччя. На таких вечорах загадують загадки як вихователька, так і діти. До тих загадок, які пропонуються дітям уперше, можна підібрати ілюстративний матеріал (картинки, іграшки, предмети).

Широко використовуються загадки в ході занять по ознайомленню дітей з навколишнім та природою, з розвитку українського мовлення.

У старшій і підготовчій групах розгадування загадок дає змогу дітям уточнювати уявлення про предмети, їх ознаки, усвідомлювати шляхом порівняння зв'язки між ними, узагальнювати окремі ознаки. Загадки вчать дітей мислити образами, картинами, розуміти переносне значення слів, висловів. Так, на занятті з теми «Як і з чого шиють одяг?» можна використати загадки про нитку, голку, наперсток, ножиці: «Усіх обшиваю, сама одягу не маю» (Голка); «Вухо має, а не чує, без очей і без ніг, а ходить і за собою водить» (Голка); «Маленький хлопчик заліз на стовпчик» (Наперсток). На занятті «З чого готують їжу?» спочатку можна запропонувати загадки про цукор, молоко, потім діти й самі складуть загадки про інші продукти або використають загадки про овочі. Наприклад: «Білий, а не сніг, твердий, а не камінь» (Цукор); «Солодкий, а не мед» (Цукор).

У старшій і підготовчій до школи групах проводять спеціальні заняття на загадування і відгадування зна­йомих загадок українською мовою, їх може бути декілька видів, відмінних за своєю структурою.

Найчастіше такі заняття проходять у вигляді дидактичних ігор: «Що в мішечку?», «Хто тут живе?», «В якому будинку ми живемо?», «Кого я зустрів у лісі?», «Хто це» — відповідно до тем заняття з розвитку українського мовлення.

Наприклад, заняття на тему «Українські народні за­гадки»¹. Мета: збагачувати словниковий запас, розвивати вміння розмовляти українською мовою, вчити дітей з ознаками, поданими в загадках, відгадувати предмети явища навколишнього світу. Дидактичний матеріал: набірне полотно із зображенням зимового пейзажу, рухлива плоска фігура бабусі в українському вбранні (вишитому кожусі, червоних чоботях, квітчастій хустині) — вона їде на санях, позаду неї торба з паперовими згортками-за-гадками, малюнки-відгадки до загадок.

Хід заняття: Вихователька демонструє набірне полотно і запитує, хто це їде до них у гості.— Давайте розглянемо бабусин одяг. Надворі зима, холодно, тому вона вдягла теплий кожушок. Що бабуся вдягла? А на ногах у неї що? Якого кольору чоботи? А на голові що у бабусі? Зверніть увагу, дітки, яка хустка гарна, велика. Яка хустка? А на руках у бабусі що? З під кожуха виглядає що? (Спідниця, плаття.) Якого кольору спідниця? Ця бабуся не проста, а казкова. Везе вона з собою велику торбу. Цікаво, що ж у цій торбі? О, щось випало! — Вихователька бере па­пірець, читає і каже: — Це загадка, діти. Отже, у цій торбі загадки, і нам треба їх відгадати. Давайте спробуємо. «Голуба хустина — червоний клубок. По хустині качається, людям усміхається». Що ж це таке? (Очевидно, дітям складно відгадати. Тому вона демонструє два малюнки; на першому — голуба хустина, на ній червоний клубочок, а на другому — голубе небо і сонце — червоне, усміхнене.) Тепер здогадались? Так, це небо і сонце. На що схоже небо? А сонце?

Вихователька пропонує вивчити загадку напам'ять. Діти разом з нею проговорюють загадку кілька разів. Вихователька знову звертається до набірного полотна, А рухає фігурку бабусі:

— Іде бабуся по дорозі і губить загадки. Ось і ще одна випала. «Розісланий килим, розкиданий горох, ні килима підняти, ні гороху зібрати»,— Що ж то за килим? Що за горох? (Показує два малюнки. На першому — темно-синій килим, на ньому горошинки, на другому — небо і зірки.) З чим можна порівняти зірки? А небо? , Отже, яка відгадка до цієї загадки? Давайте і цю загад­ку вивчимо.— Рухає фігурку бабусі й каже: — Бабусю, дай нам ще одну загадку, бо ті ми вже відгадали і вивчили Давайте разом попросимо. (Діти хором прогово­рюють.) З торби випадає ще одна загадка, вихователька читає її: «Надворі горою, а в хаті водою». Якщо діти не відгадають відразу, то підходять до вікна і дивляться, що ж лежить надворі горою. Якщо снігу немає, розглядають малюнок.

— Коли внесемо в кімнату трошки снігу, то що з ним станеться? Тему й кажуть так: надворі лежить горою, а в хаті стає водою.

І цю загадку діти запам'ятовують, щоб удома загадати своїм батькам, братикам і сестричкам.

Потім вихователька пропонує повернути бабусі всі загадки— нехай повезе їх в інший садочок.

— А щоб повернути загадки, треба їх пригадати. Спочатку пригадаємо загадку ось про це. (Показує перші два малюнки.) Про що вона? Як починається? (Показує хустину. Коли діти повторили, хтось із них кладе папірець у торбу бабусі. Так само «повертають» другу загадку.) А третю пригадаємо і візьмемо з собою додому, щоб загадати її мамі, сестричці чи братику. За те, що ми так гарно відгадували загадки, бабуся дарує нам окрайчик від зайчика, якого вона зустріла у лісі. (Бере з торби пакетик з окрайцем паляниці, розламує його і дає дітям.)

Є. І. Тихєєва рекомендує вчити дітей складати описові загадки. Заняття будується за такою схемою:

1. Загадування вихователькою народних загадок.

2. Зразок описової загадки, складеної вихователькою.

3. Складання дітьми описових загадок.

Наприклад, зразки описових загадок до теми «Тварини»: «Високий на зріст, товсті ноги, довгий-довгий ніс» (Слон); «Довгий пухнастий хвіст, чотири лапи, носик гострий, жовте хутро» (Лисиця).

У випускній до школи групі влаштовують літературний ранок на тему «Усна українська народна творчість». Сценарій літературного ранку розробляє вихователь разом з музичним керівником. Учасниками такого ранку є як діти, так і дорослі. Зал прикрашають рушниками, панно, скульптурними і керамічними виробами. Дітей одягають українські костюми. Добре, якщо такі костюми будуть і у дорослих учасників ранку.

До сценарію входять прислів'я, приказки, забавлянки, загадки, скоромовки, казки, народні пісні, хорові ігри тощо.

Для того щоб твори усної народної творчості завжди були постійними помічниками вихователя, їх потрібно збирати, групувати по темах і оформлювати в альбом. Так у педагогічному кабінеті дошкільного закладу повинні бути тематичні альбоми з прислів'ями («Про працю», «Про сіль­ське життя», «Прислів'я на морально-етичні теми» тощо) загадками («Рослини», «Птахи», «Овочі», «Фрукти» т. ін.), скоромовками.

Постійне використання малих поетичних жанрів фольклору в-дитячому садку сприятиме збагаченню україн­ського мовлення дітей чудовими народними зразками, образними виразами, перлинами народної мудрості.