3. Методика формування граматичної правильності мовлення

Оволодіваючи мовою, дитина засвоює граматичні значення — різноманітні відношення між предметами та явищами, позначеними словами. Кожна мова має свої, притаманні лише їй граматичні значення словотворення морфем та граматичні значення в синтаксисі.

До морфологічних граматичних значень належать рід число, відмінок, здрібнілість, одиничність (у іменників); ступені порівняння (у прикметників); час, вид, стан (у дієсловах). Синтаксичні граматичні значення — це предикативність, узгодження, керування, головні й другорядні члени речення. Оволодіти граматичною будовою української мови — це значить навчитись утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього, майбутнього, минулого часу, відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова з суфіксами та без них, правильній вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти складносурядними і складнопідрядними реченнями відповідно до граматичних законів та правил української мови.

Вводити граматичні форми та конструкції української мови слід дотримуючись відповідних принципів. До них належать: послідовність введення граматичних форм від­повідно до їх доступності; принцип однієї трудності; вра­хування специфіки рідної мови, зіставлення та порівняння граматичних явищ; автоматизація граматичних навичок; презентація граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання; високий процент повторюваності одних і тих самих граматичних форм у різних типових вправах та конструкціях (моделях); широке використання наочності й активна мовленнєва практика.

Навчаючи дітей некорінної національності другої, української мови, необхідно дотримуватись послідовності введення граматичних форм відповідно до труднощів та їх доступності дітям.

Так, спочатку вводяться іменники з конкретним значенням, які означають близькі і доступні дітям предмети й явища з найближчого оточення (дитячий садок, сім'я, ігри, і іграшки, одяг, взуття, тварини) — в називному відмінку. Іменник в називному відмінку подається в мовленнєвій моделі у поєднанні з вказівним займенником це (це ляльки, це лоша), часточки так, ні.

Потім вводять дієслова третьої особи однини та займенники він, вона, воно (Лялька сидить. Вона сидить. Ведмедик лежить. Він лежить. Орест — хлопчик. Він сидить).

Далі вводять граматичну конструкцію із знахідним відмінком іменника однини (Хлопчик читає книжку) та займенники мій, моя, моє, твій, твоя, твоє; частки отож, егеж, гаразд.

З допомогою наочності та відповідних дидактичних вправ дітей знайомлять з множиною (лялька — ляльки, подруга — подруги, ведмедик — ведмедики), іменниками, які мають лише множину (двері, сани, ножиці) чи однину (сметана, цукор, сіль).

Доступні дітям прислівники; добре, гарно, вдячно, швидко, повільно, тихо, голосно тощо.

Одночасно з повнозначними словами вводяться й служ­бові. Серед них прийменники (з, зі, до, біля, коло, серед), частки (хай, нехай, отож, гаразд).

Поступово вводять поняття граматичного роду, від­мінювання іменників у непрямих відмінках та граматичні форми інших частин мови.

Дітям дошкільного віку на одному занятті можна дава­ти лише одну нову граматичну форму. Наприклад, тема заняття «Чистота — запорука здоров'я» (старша група); граматика: побудова складнопідрядних речень з сполуч­ником щоб.

На занятті «Назви правильно колір» (старша група) планується вправляти дітей у вживанні закінчень прикмет­ників однини в родовому відмінку -ого, -ього.

Принцип урахування специфіки рідної мови передбачає використання зіставлення та порівняння граматичних явищ у російській та українській мовах. Зіставляються слова, в яких не збігається рід, число, закінчення. Напри­клад; двері (множина) — дверь (рос.— однина), годинник (однина) —часы (рос.і— множина); собака (чол. рід) — собака (рос.— жін. рід); на картинці (укр.) — на картинке (рос); в школу (рос.) —до школи (укр.).

Зіставляючи рід і число; вихователь використовує займенники він, вона, воно, вони. В російській мові дверь — она, в українській двері — вони; в російській мові собака — она, в українській собака — він.

У російській мові слово пальто не відмінюється, завжди промовляється однаково: Девочка в пальто. На пальто красивый воротник. К пальто пришили карманы.

В українській мові слово пальто відмінюється. Послухайте, як правильно говорити українською мовою: Дівчинка в пальті. На пальті красивий комір. До пальта пришили кишені. Під пальтом лежить шапка.

Для міцного засвоєння граматики необхідна з в над правильно говорити українською мовою. К. Д. Ушинський писав: «Граматична правильність мови усної і письмової є не тільки знання, але і звичка — досить складна і різноманітна система дрібних навичок висловлювати свої думки правильно як в мовленні, так і на письмі. Для грамотності мало того, щоб людина знала граматичні правив але необхідно, щоб вона звикла вмить виконувати їх. Звички, й особливо такі дрібні і складні, набуваються успішно і виробляються тільки в самій ранній молодості»¹

Це саме стосується і засвоєння граматичної правильності другої мови. Для того щоб автоматизувалися граматичні навички української мови, повинні діяти принципи систематичної повторюваності одних і тих самих граматичних форм у типових граматичних конструкціях та моделях і активна мовленнєва практика. Дитина повинна якомога більше говорити літературною українською мовою.

Ті граматичні явища, які діти засвоюють на занятті обов'язково повинні входити до складу ігор, ігрових ситуацій, дидактичних вправ, що плануються на закріплення теми протягом дня. На відповідні граматичні форми добираються вірші, оповідання, казки, дітей стимулюють про мовляти з ними речення, фрази.

Принцип презентації граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання передбачає практичне засвоєння дід тьми граматичних законів та правил української мови в іграх, ігрових ситуаціях, дидактичних вправах. Наприклад, засвоєння множини. Вихователька говорить: «Собака — один. А якщо їх буде багато, як ми скажемо? - Собаки». Або: «Дівчинка співає. А як ми скажемо про багатьох дівчаток.— Дівчатка співають».

Презентація граматичних форм також залежить від» віку дітей та етапу навчання. Так, на початкових етапах у молодшій та середній групах діти засвоюють прості поширені та складносурядні речення, прості форми дієслів! та прикметників. Діти старшого дошкільного віку повинні користуватися різними видами складнопідрядних речень, їх знайомлять зі складними формами дієслів, ступенями порівняння прикметників тощо.

На закріплення граматичних форм української мови проводять різноманітні дидактичні ігри: на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в родовому відмінку («Чого не стало?», «Чого більше?»); на відміню­вання іменників множини в називному відмінку («Що змі­нилось?», «Назви предмети», «Опиши картинку», «Пош­та»); на відмінювання іменників однини і множини в зна­хідному відмінку («Що я бачив», «Розкажи про картин­ку»); на вживання роду іменників («Плутанина», «Одягни ляльку», «Магазин іграшок»); на вживання невідмінюва­них іменників («В гостях у ляльки», «Що я чув по радіо»); на вживання дієслів за особами, дієслівних форм з чергуванням приголосних в основі («Що ми робимо?», «Що написано в листі?»); на узгодження числівників з іменниками («Що змінилось?», «Порахуй, скільки?»); на відмінювання іменників, що вживаються тільки в однині або множині («Кому що потрібно?», «Що ми задумали?»); на правильне вживання прийменників («Сховай зайчика», «Що змінилось?», «Де ведмедик?»); на виправлення помилок, зумовлених двомовністю («Наз­ви слово українською мовою», «Що змінилось?», «Магазин іграшок», «Про що ми подумали?», «Так чи не так?», «Виправ, Петрусику», «На уроці рідної мови» та ін.). Крім дидактичних ігор, у практиці роботи дитячих садків повинні знайти широке використання дидактичні вправи, які доступні дітям старшого дошкільного віку. Високо оцінював дидактичні вправи К. Д. Ушинський. У його книзі «Рідне слово» зібрано чимало корисних вправ для розвитку мови дітей. К. Д. Ушинський, підбираючи ди­дактичні вправи для дітей, у той же час вимагав від педагога правильної методики їх проведення, правильного добору. запитань, оскільки кожна дидактична вправа складається з запитання і відповіді. «В перших вправах,— писав він,— наставникові, безперечно, доведеться керувати безпереста­ну і дитячою спостережливістю, і дитячою думкою, і дитя­чим словом та задовольнятися, коли діти дадуть правиль­ну відповідь на найконкретніші запитання, як наприклад: як називається предмет, як називається та чи інша частина предмета, якого кольору?.. Потім він може комбінувати свої запитання так, що на них слід відповідати цілим ре­ченням, як наприклад: що їсть кінь? якої масті бувають коні?.. Далі запитання повинні, мабуть, розширюватись, щоб відповідь на них не могла бути висловлена інакше, як У кількох реченнях. Наприклад: як їсть корова і як кінь? чим осел схожий на коня і чим на корову? Далі йдуть запитання, що припускають уже у відповіді цілий ряд речень... Так, щоб помалу дійти до можливості цілком самостійного опису і таких предметів, про які нічого не говориться в книзі, але їх діти можуть розглянути»¹

Ці настанови видатного педагога набувають особливого значення при вивченні другої мови. Великого значені дидактичним вправам надавала й Є.І.Тихеєва, яка розробила цілу систему дидактичних вправ для розвитку мові дошкільнят. У дошкільній педагогіці визначено педагогічні вимоги до дидактичних вправ, що використовуються в роботі з дітьми:

а) добір дидактичної вправи відповідно до помилок які зустрічаються в дитячому мовленні, та теми навчання

б) дидактична вправа повинна мати чітко визначену мету, основне навчальне завдання (наприклад, дидактичні гра на засвоєння дітьми прийменників або на засвоєнні дієслівних форм);

в) матеріал до дидактичної вправи повинен добиратися так, щоб діти мали можливість зіставити правильні і неправильні форми, щоб у ньому були не тільки ті граматичні форми, в яких діти допускають помилки, а й інші близькі граматичні форми, раніше засвоєні дітьми (червоне яблуко, червоний капелюшок, червона стрічка);

г) кожна дидактична вправа повинна збуджувати дитячу думку, сприяти розвитку мислення;

д) будувати дидактичну вправу слід на знайомому дітям матеріалі, пов'язаному з їхнім життям і діяльністю;

є) у дидактичних вправах потрібно передбачати і наочний матеріал;

є) дидактичні вправи повинні проводитись жваво, цікаво, з використанням ігрових прийомів.

З метою формування граматичної правильності мови в старшому дошкільному віці використовуються різні-групи дидактичних вправ. Наприклад, вправи на слово­творення, їх мета — формування інтересу до слова, роз­виток критичного ставлення до мови, пошук серед різних варіантів слів граматично правильного слова. Це такі вправи:

Утворення іменників за допомогою суфіксів («Хто у нього мама?», «Хто вона (він)?», «Скажи одним словом»):

— Вовченя. Хто в нього мама?

— Вовчиця.

— Зайченя. Хто в нього мама?

— Зайчиха.

— Левеня (левиця). Порося (свиня).

— Оля плаває. Як про неї можна сказати? Хто вона?

(Плавчиха.)

— Машина, що ріже овочі. Як про неї можна сказати

одним словом? (Овочерізка.)

— Посуд, в якому лежать цукерки. Як про нього можна сказати одним словом? (Цукерниця.)

Утворення порівняльних ступенів порівняння прикмет­ників:

— Весною тепло, а влітку... (тепліше).

— Вода холодна, а лід ... (холодніший). Утворення прикметників з двох слів:

— Довгі вуха. Як сказати про це одним словом? (Довговухий.)

— Сірі очі. Як сказати про це одним словом? (Сіро­окий.)

Утворення дієприкметників:

— Розбили тарілку. Як про неї можна сказати? (Роз­бита тарілка.)

— Розлили молоко. Як про нього можна сказати?

(Розлите молоко.)

Утворення іменників від дієслів («Назви професію», «Хто це робить?»):

— Будувати — будівельник.

— Лікувати — лікар.

— Виховувати — вихователь. Утворення споріднених слів:

— Ліс. Які слова можна утворити від слова ліс?

— Лісний, лісник, лісовик, лісовичок. Вправи на словозміну.

Відмінювання дієслівних форм (бігати — біжу, їзди­ти — їжджу, носити — ношу, хотіти — хочу — хочемо, просити.— прошу, просимо, водити — вожу — возить та ін.). Наприклад:

— Ми ходимо. Як ти скажеш про себе?

— Я ходжу.

— Як ти скажеш про Валю?

— Валя ходить.

— Ми бігаємо. Як ти скажеш про себе?

— Я біжу.

— Як ти скажеш про Юрка?

• Юрко біжить.

— Як ти скажеш про них?

— Вони біжать.

Узгодження числівників і прикметників з іменниками:

— Червоний олівець. Про що можна сказати черво­ний? (Червоний помідор, червоне сонце, червона стрічка.)

• Як сказати про воду? Вода яка?

• Холодна, тепла, прозора, чиста.

— Молоко яке?

• Біле, смачне, тепле, парне, холодне, кисле, солодке.

Відмінювання іменників:

— Качка кличе кого? (Каченят.)

— Собака годує кого? (Цуценят.)

Відмінювання займенників:

— У мене лялька. Як сказати про Оксану?

— У неї лялька.

— Про Юрка?

— У нього лялька.

— Про них?

— У них лялька.

Вживання часу дієслів:

— Що я (ти, він, вони, ми) роблю?

— Що я (ти, він, вони, ми) робитиму?

— Що я (ти, він, вони, ми) робив?

— Що я (ти, він, вони, ми) зроблю?

— Що було влітку? Що буде взимку?

Дидактичні вправи з картинками «Знайди маму», «Чиї дітки?», «Чий хвіст?», «У кого хвіст?», «Де що лежить?», «З ким розмовляє хлопчик?»

Дидактичні вправи на удосконалення синтаксичної сторони мови. Після розгляду картинки дитиною вихователька ставить запитання:

— Кого ти бачиш на картинці?

— Я бачу хлопчиків.

— Що вони роблять?

— Один хлопчик, маленький, швидко біжить від друго­го, щоб той не наздогнав. Один хлопчик тікає, а другий наздоганяє.

Можна використовувати просто запитання вихователя:

— Коли кульбабка буває зелена, а коли жовта?

— Вранці, коли ще немає сонця, кульбабка зелена, а коли з'являється сонце, вона розкривається і стає жовтою.

Дидактичні вправи на засвоєння роду та числа імен­ників. Вправа «Він, вона, воно»:

шафа — вона варення — воно

мило — воно печиво — воно

дзеркало — воно цукерки — вони

рушник — він вафлі — вони

вода — вона бублик — він

гребінець — він хліб — він

вафля — вона молоко — воно і т. ін. цукерка — вона

вона — шафа, кімната, вода

воно — дзеркало, мило, варення, печиво

він — гребінець, рушник, кран

вони — рушники, шафи, гребінці, вафлі, бублики

Вправа «Один і багато». Вихователька: «Одна гуска, а багато...» (Діти: «Гусей».)

Один півень, а багато... (півнів).

Одна курка, а багато... (курей).

Одна качка, а багато... (качок).

Один індик, а багато... (індиків).

Дидактичні вправи входять до складу занять з розвитку українського мовлення і використовуються в повсякден­ній роботі з дітьми.