2. Методика словникової роботи

Сукупність усіх слів, наявних в українській мові, називають словниковим складом мови.

Слово — будівельний матеріал мови, основна її оди­ниця. Оволодіти другою мовою не можна, якщо не за­своїш певної кількості слів. Кожне слово має значення, яке уточнюється, конкретизується або змінюється в кон­тексті.

В українській мові, як і в російській, слова можуть бути повнозначними, які мають предметно-речове значення (панчохи, шкарпетки, годинник), і неповнозначними, які виражають відношення та зв'язки між повнозначними словами (хай, коло, біля, так).

Слова можуть мати пряме (золота обручка), переносне (золоте листя), конкретне (цегла, сміття, стеля, будівля) та абстрактне (смуток, надія) значення. Слова в україн­ській мові, як і в російській, багатозначні: ручка (дитяча, для писання, від сумки, від дверей тощо).

У ході навчання другої української мови діти повинні і засвоїти лексичне значення слова, спочатку пряле, а потім і переносне.

Добираючи слова для занять з розвитку українського мовлення, вихователь повинен керуватися відповідними принципами словникової роботи. Серед них: тематичний принцип введення лексики; принцип нормування слів або обмеженого словникового мінімуму; практична цінність слова для даного етапу навчання; частотність уживання слів у розмовному мовленні; введення слова на основі чуттєвого досвіду; засвоєння слів в активній практичній діяльності; принцип описування понять і тлумачення їх значення; доступність слова за звуковим складом.

Провідним принципом введення нових слів з україн­ської мови є групування їх за темами. Тематичний принцип дозволяє не тільки знайомити дітей з новими словами, а й включати їх в активне розмовне мовлення, будувати діалог з відповідної теми, складати розповіді в межах однієї теми.

Теми для занять вихователь може добирати довільно. При цьому слід враховувати вік дітей, рівень знань про навколишнє та ін.

У варіативних програмах з розвитку українського мовлення різні автори рекомендують різну" тематику. Проте, керуючись принципом практичного значення слова для даного етапу навчання, доцільно починати заняття з української мови темами «Знайомство», «Ввічливі слова». Адже з перших занять діти повинні вітатись, про­щатись один з одним і з вихователем, вживати ввічливі слова. Найближчими темами для дітей дошкільного віку є «Дитячий садок», «Іграшки», «Сім'я». То ж саме з них і потрібно починати навчання другої мови.

Кількість тем визначається віковою групою. Так, у середній групі досить п'яти-шести тем протягом року («Знайомство», «Ввічливі слова», «Дитячий садок», «Іграшки», «Ігри», «Сім'я»). У старших групах кількість тем можна збільшити до 12—13. При цьому повторю­ються попередні теми з поступовим нарощуванням кіль­кості нових слів і вводяться нові теми («Зовнішній вигляд людини», «Одяг та взуття», «Свійські тварини та птахи», «Кольори», «Рахунок», «Продукти харчування», «Свята», «Пори року», «Наша Батьківщина»).

У межах кожної теми передбачається декілька занять. Наприклад, у середній групі тема «Знайомство» передба­чає три заняття, тема «Ввічливі слова» — сім занять. У той самий час на ці теми в старшій групі планується лише три заняття.

До кожної загальної теми вихователь складає тема­тичний словник за весь період навчання (один, два або три роки). Тематичний словничок охоплює слова всіх частин мови, як повнозначні, так і службові. Наприклад, тематичний словничок до теми «Знайомство»: добрий день, добридень, знайомитись, ім'я, по батькові, прізвище, звати, вітатись, розмовляти, як, так, моє, твоє, тебе, мене, новенький, новачок, українець, українка, хлопчик, дівчин­ка, лялька, діти, друзі, подруга, соромитися, соромливий, веселий, приємно, дуже, розповідати, запрошуємо, допобачення.

Тематичний словничок до теми «Ввічливі слова»: ввічливий, чемний, це, дякую, будь ласка, дякувати, звичаї, чарівний, добрий ранок, добрий вечір, на добраніч, будьте ласкаві, пробачте, вибачте, доглядати, шану­вати, піклуватись, допомагати, вітатись, вибачатись, хай, біля, невже, радіти, телефонувати, лист, листівка, день народження, свято.

Тематичний словничок до теми «Дитячий садок»: дитячий садок, роздягальня, їдальня, умивальня, вихова­телька, завідуюча, няня, навчати, займатись, заняття, стіл, стільчик, роздягатися, вмиватися, прибирати, чергувати, годувати, допомагати, малювати, танцювати, рушник, гребінець, зубна щітка, дзеркало, сніданок, обід, вечеря, ліжко, простирадло, ковдра, килим, спати, лягати, куто­чок, кухар, лікар, музичний працівник, двірник, лагідна, уважно, пильно, весело, дружньо, вранці, ввечері, гратись, гаразд.

Із загального тематичного словничка вихователь до­бирає слова для кожного заняття окремо. В плані виховної роботи записують тільки ті слова, які мають різний звуко­вий склад у рідній і в українській мовах. Наприклад, до теми «Взуття» вводяться на одне заняття такі слова: взуття, чоботи, черевики, взуватись, гумові, шкіряні. Слова туфлі, сандалії, калоші дітям зрозумілі. Тому вихователь буде працювати лише над їх правильною вимовою.

Кожне нове слово обов'язково вводиться в активне дитяче мовлення. Тематичний добір слів забезпечує їх мимовільне запам'ятовування.

Вводячи нову лексику, обов'язково слід пам'ятати про принцип обмеженого словникового мінімуму, нормування кількості нових слів на кожному занятті відповідно до віку дітей, теми, року чи етапу навчання, рівня мови розвитку. Так, у середній групі на одне заняття рекомендується планувати від двох до чотирьох нових слів, у старшій — чотири — шість, у підготовчій — шість — вісім слів.

Принципи практичного значення слова та частотності вживання слів дозволяють педагогу самостійно варіювати добір слів відповідно до місцевих умов, сезону тощо (професії батьків, види транспорту, одяг, їжа, свята та ін.).

В основі словникової роботи лежить чуттєвий досвід дитини, процеси відчуття і сприймання. Відчуття є первин­ною формою відображення об'єктивної дійсності в мозку людини, це відправний пункт пізнання. Відчуття і сприй­мання — єдине джерело наших знань про навколишній світ.

Необхідною умовою відчуття і сприймання є безпосередня дія об'єктивного подразника на аналізатори дитини. Відчуття і сприймання психологи називають сенсорикою, сенсорним досвідом дитини, який і становить суть наступного принципу введення нової лексики — встановлення в свідомості дитини зв'язку між фактом дійсності і словом, що означає цей факт, або введення слова на основі чуттєвого досвіду. В ході безпосереднього ознайомлення з предметами та явищами у дитини формується уявлення про них, яке потім закріплюється в слові. Навчаючи дітей другої мови, цей принцип застосовують під час введення слів, що означають назви предметів і речей національного побуту, одягу, взуття, іграшок з якими знайомлять дітей переважно на заняттях по ознайомленню з явищами навколишнього життя. Це такі слова, як куманець, глечик, макітра, макогін, миска, рогач, полумисок, полив'яний, цебро, цебер, цебрик, свит­ка, очіпок, кістичок, плахта, жупан та ін.

Виходячи з цього принципу, дитина повинна засвою­вати нове слово в такій послідовності: а) відчуття окремих властивостей, ознак, якостей предмета (глиняний, полив'яний, глибокий, гладенький, коричневий); б) сприймання цілісного образу (полумисок); в) формування уявлення про предмет (наливають перші страви, посудина для їжі), поняття (посуд); г) відображення поняття в слові (полумисок).

Діти розглядають ці предмети, беруть у руки, діють з ними, засвоюють їх назви.

Після цього нові слова закріплюють на заняттях розвитку українського мовлення або протягом дня. Діти обов'язково повинні діяти з цими іграшками, предмета, чи в різноманітних видах діяльності (ігровій, чи речам образотворчій, конструктивній), тобто вступає в дію принцип засвоєння нового слова на основі активної практичної діяльності.

У методиці навчання дітей другої мови, вводячи нові слова застосовують принцип описування понять та тлумачення їх значення. Нове слово рекомендується давати в поєднанні з вказівним займенником це. Вводять нові слова в такій послідовності.

Показ предмета чи картинки — називання його мовлен­нєвим зразком: це дзига, це човник. При потребі це слово перекладається рідною мовою дітей.

На початкових етапах навчання дітей української мови краще знайомити їх із значенням нового слова шляхом показу натуральної, предметної наочності. Це допоможе дітям не тільки пов'язати слово з предметом, а й ще раз сприйняти сам предмет, побачити в ньому непомічені рані­ше властивості та якості.

Вихователь промовляє назви нових предметів двічі, , другий раз — в іншому порядку.

Після введення нових слів їх потрібно закріпити. - О. Й. Негневицька рекомендує здійснювати закріплен­ня слів у певній послідовності: впізнавання слова, добір його з наочним підказуванням, добір слова без наочного підказування¹.

З метою перевірки, чи запам'ятали діти нове слово, чи можуть його впізнати, вихователь по черзі показує картин­ки (чи самі предмети) й запитує: «Це лялька чи ні?», «Це човник чи ні?» Діти повинні сказати: «Так, це човник» або «Ні, це лялька».

У вихователя на столі предмети, у дітей — картинки. Вихователь показує предмет і пропонує дітям знайти кар­тинку з таким самим зображенням.

Вихователь закриває очі, торкається якогось предмета, називає його, а діти відповідають «так» чи «ні»,

Педагог викликає дитину й говорить: «Зараз я спробую відгадати, яка іграшка тобі найбільше подобається». Вона торкається іграшок, називає їх словом, дитина ж тільки стверджує чи заперечує.

Використовують ігри та ігрові вправи типу «Чого не стало?» в яких діють діти, а вихователь відгадує, чого не стало, називає предмети, які сховали діти.

Добір слова в ситуації з наочним підказуванням. Для закріплення активного промовляння нових слів педагог пропонує ігри й ігрові вправи, в яких діти з названих декількох слів повинні вибрати одне і назвати його. Напри лад, у грі «Магазин» вихователька говорить: «Яку іграшку ти хочеш купити: ляльку, човник, ведмедика?» Дитина називає: «Ведмедика». Або: «Що ти, Оленко, хочеш купити для своєї доньки: шкарпетки, панчохи, сукню?» Дитина відповідає: «Сукню». При цьому діти обов'язково повинні бачити ці предмети, іграшки чи речі. Це можуть буї і картинки.

Добір слова без наочного підказування можна здійснювати в іграх типу «Чарівна скринька», «Чарівна торбинка». Вихователька, не показуючи предмети, називає їх і запиту у дітей, що саме вони хотіли б узяти зі скриньки чи з торбинки. Дитина спочатку називає слово, потім дістає предмет і знову називає його.

З метою закріплення нової лексики, активізації елі широко використовуються дидактичні ігри, які можуть проводитись як самостійне заняття з групою дітей або входити до складу заняття з розвитку українського мовлення.

Ігри добирають відповідно до теми заняття та за віком дітей.

Ігри на уточнення і закріплення назв предметів: «Чарівна скринька», «Посилка», «Чого не стало?», «Що змінилось?», «Виставка», «Подорож по кімнаті», «Що в торбинці?», ігри з лялькою. Ігри на закріплення якостей властивостей, ознак предметів та іграшок: «Назви; який?», «Впізнай предмет», «Угадай на дотик», «Знайди; такий предмет», «Магазин», ігри з лялькою та образними іграшками. Ігри на закріплення матеріалу: «Що з чого зроблено?», «З чого шиють одяг (взуття)?», «Погодуємо ведмедика», «Назви матеріал» тощо. Ігри на закріплення;. назв професій дорослих: «Хто де працює?», «Кому що-потрібно для роботи?», «В ательє», «На фабриці», «В магазині», «Лікарня». Ігри на зіставлення та порівняння предметів: «Що схоже, а що відмінне?», «Червоні килимки», «Хто помітив?» та ін.

Для проведення таких ігор потрібно мати набір різних предметів та іграшок. Так, для ігор «Чарівна торбинка», і «Цікава скринька», «Посилка» потрібні різнокольорові кільця, дерев'яні кульки, грибки, гумові м'ячики різних кольорів, плетений кошик, розмальований барабан, жовтеньке курчатко з вати, зелений огірок та інші овочі з пап’є-маше, гумові качечка та собачка, пляшечки, ляльковий посуд: предмети туалету (зубна щітка, рушничок, мило, гребінець); навчальне приладдя (зошит, олівець, ручка, гумка), ножиці, нитки, ґудзики; кілька побутових речей; стрічки різної довжини, прапорці, клаптики, цвяхи, моло­точок тощо.

Для дидактичних ігор з лялькою потрібно мати: велику й маленьку дидактичні ляльки (хлопчика і дівчинку) з повним комплектом національного одягу (літнього й зимового); ведмедиків (великого і малого), собачок (білого і чорного) та інші іграшки й обладнання для кімнати ляльки.

Особливо цінними для дітей є дидактичні ігри з лялькою «Нагадуємо ляльку», «Навчимо ляльку готувати стіл до чаю», «Влаштуємо ляльці кімнату», «Одягнемо ляльку на прогулянку», «Попрасуємо ляльці одяг», «Викупаємо ляльку», «Покладемо ляльку спати», «День народження ляльки», «Лялька йде у гості», «Святковий одяг».

Наводимо опис дидактичних ігор. «Купання ляльки». Мета: закріпити й активізувати назви і призначення предметів практичного користування до теми «Зовнішній вигляд людини»; вчити дітей правильно змінювати дієсло­ва (купаємо, купати, викупати; витираю, витирати, витер­ти; намилюю, намилити, мити, змивати). Виховувати охай­ність. Словник: лялька, ванночка, мило, рушник, мити, витирати, купати.

Хід гри: Вихователька вносить ляльку.

— Наша Катя була на прогулянці, гралась у пісочнику і забруднилася. Що треба зробити, щоб лялька знову стала чистою?

— Викупати її.

— Зараз ляльку купатимемо. Що потрібно для купан­ня? (Ванночка, вода, мило, мочалка, рушник.)

Діти повинні принести всі потрібні речі й назвати їх.

— Що треба спочатку зробити?

— Налити води. Посадити ляльку. Намилити милом, помити її, а потім змити водою.

— Викупали Катю. Що далі слід зробити?

— Витерти рушником ляльку. (Діти називають дії, які виконує вихователька.)

Додатково вона ставить запитання: «Що я роблю?» Окремі дії можна доручати дітям.

Дидактична гра «Магазин» (тема: «Одяг і взуття»). Мета: закріпити знання дітей про осінній одяг. Учити правильно називати його й описувати. Розвивати зв'язне мовлення. Узгоджувати числівники з іменниками у множині в родовому відмінку. Виховувати ввічливість. Привчати вживати ввічливі слова: будь ласка, добрий день, до побачення. Словник: пальто, шапка, шарф, рукавиці, черевики, чоботи, продавець, каса.

Хід гри: Вихователька: — Яка зараз пора року? Яка сьогодні погода? Подивіться на нашу ляльку – Оксану У що вона вдягнена? Ми зараз підемо до магазину готового одягу і купимо ляльці теплий одяг та взуття. Діти розглядають магазин.

— Що ви бачите в магазині? Скільки пальт (шапок рукавиць, черевиків...) ви бачите в магазині?

Педагог перший купує потрібну річ і дає дітям зразок, як треба ввічливо звертатися, дякувати тощо.

Діти підходять до продавця, звертаються з проханням, продати потрібну річ, купують, одягають ляльку. Вихователька стежить за правильністю мови дітей.

Дидактична гра «Що з чого зроблено». Мета: закріпити знання дітей про матеріали, з яких зроблено різні предмети та речі; виховання допитливості. Словник: металевий, дерев'яний, скляний, пластмасовий, полотняний, шерстяний, бавовняний, глиняний. Матеріал: олівець, склянка, кульки, сукня, хустка, кофта, глечик, машина.

Хід гри: На початку вихователька загадує загадки про окремі речі. Потім говорить, що в неї на столі лежать різні речі, предмети, і всі вони зроблені з різних матеріалів Пояснює гру: «Я буду називати предмет, а той, кого я ви­кличу, повинен підійти, взяти його і розповісти, з якого матеріалу він зроблений. Наприклад, олівець зроблено з деревини, він дерев'яний». Гра продовжується.

Дидактичні ігри з картинками: «Наш посуд», «Впізнай картинку», «На місця», «Підбери одяг для ляльки» «Кольоровий посуд», «Пошта», «Впізнай і назви», <Що зроблено на фабриці, заводі?», «Чи знаєш ти, де я був?» «Що картинка розповідає?», «Кому що потрібно?» та ін. Наводимо запис декількох ігор.

Дидактична гра «На місця». Мета: закріпити знання дітей про посуд, одяг, іграшки та місце, де зберігаються ці речі. Вчити правильно відповідати на запитання. Ви­ховувати уважність, зосередженість, кмітливість. Словник. шафа, ігровий куточок, шафа для посуду, одяг, іграшки, посуд. Матеріал: предметні картинки, шафи.

Хід гри: Діти сидять на стільчиках, розміщених в один ряд. У різних місцях кімнати стільчиками відгороджено шафи для одягу та посуду. У дітей предметні картинки.

Вихователька разом з дітьми розглядає картинки, узагальнює їх - «посуд», «одяг». Пояснює гру. «Зараз,— говорить вихователька,— шафи порожні. Треба розкласти на місцях різні речі: в одну шафу — посуд, в іншу — білизну, одяг, іграшки». Потім пропонує дітям встати і за сигналом «на місця» знайти місце для своїх картинок: посуд віднести посудну шафу, білизну — в шафу для одягу тощо.

Гра «Скажи одним словом». Мета: вміти визначати предмети, що входять в поняття «овочі», «фрукти», «посуд», «іграшки», «одяг», називати їх одним словом. Словник: овочі, фрукти, посуд, іграшки, одяг.

Хід гри: Вихователька заготовляє багато (30—40) різних картинок, на яких зображено різноманітні речі.

Картинки слід приготувати такі:

овочі: картопля, цибуля, буряк, морква, капуста, огірок, помідор;

фрукти: яблуко, груша, вишня, слива, виноград, абрикос, апельсин;

іграшки: лялька, ведмедик, башточка, машина, возик, кішка, зайчик;

посуд: тарілка, ложка, чашка, виделка, ніж, блюдце, чайник;

одяг: сорочка, майка, штанці, сукня, трусики, пан­чішки, шкарпетки.

Змішавши ці картинки, вихователька пропонує дітям по черзі виходити й вибирати картинки, що зображають посуд, одяг, фрукти, овочі, іграшки.

Після-того як дитина вийшла і відібрала картинки, що зображують посуд, вихователька може викликати іншу Дитину перевірити, чи правильно відібрано ті картинки, на яких зображено посуд. Якщо такі картинки залишилися, вихователька пропонує дитині додати їх до раніше відібра­них, а коли що-небудь відібрано неправильно, пропонує їй вилучити їх. Так діти відбирають і класифікують по групах окремі предмети. Потім вихователька роздає всім дітям по одній картинці, умовляючись про такі правила гри, кожна дитина дивиться на свою картинку, і коли вихователька скаже слово «одяг», усі діти, в яких на картині намальовано одяг, біжать до неї; коли вона скаже «посуд», - біжать ті, в кого намальовано посуд. Коли діти побіжать до виховательки, вона доручає кому-небудь вила швидко перевірити, чи всі правильно виконали правильно виконали правила гри.

Словесні дидактичні ігри використовуються лише в старшому дошкільному віці. Основний матеріал у цих іграх — слово. В них відсутня наочність, ці ігри вимагають від дитини напруження, розумових зусиль, гнучкості і швидкості мислення, розвинутої мови. Це такі ігри: «Скажи навпаки», «Скажи одним словом», «Назви слово» «Хто більше назве слів українською мовою», «Що буває високе (довге, широке, вузьке, низьке)?», «Хто коли працює?», «Хто більше назве прислів'їв?», «Хто більше знає небувальщин?» тощо.

Наприклад, дидактична гра «Скажи навпаки». Мета-активізувати словник дітей, антонімами.

Хід гри: Вихователька українською мовою називає слово, а діти повинні назвати слово з протилежним зна­ченням.

Іменники Прикметники Прислівники

день — ніч високий — низький холодно — тепло

сонце — місяць тонкий — товстий темно — світло

темрява — світло великий — маленький добре — погано

тиша — галас широкий — вузький радісно — сумно

зима — літо м'який — твердий твердо — м'яко

радість — горе білий — чорний мокро — сухо

сміх — сльози солодкий — кислий високо — низько

Дидактична гра «Що буває широке (вузьке, довге, коротке, високе, низьке) ?» Мета: активізувати словник дітей іменниками, прикметниками.

Хід гри: Вихователька пояснює гру: «Я буду називати слово, а ви повинні назвати все, що до нього підходить. Наприклад, я говорю слово широка. Про що можна сказати широка? (дорога, межа, річка), широке (поле, море, небо), широкий (простір, стіл); вузька (стежка, доріжка, смужка, вуличка), вузький (отвір, прохід, клаптик, гле­чик), вузьке (коло, кільце). Потім вихователька називає іменник, а діти до нього підбирають прикметники. Напри­клад: дерево — високе, кущ — низький тощо.

З метою уточнення та активізації лексики використо­вують і дидактичні вправи. Серед них: вправи на добір епітетів до предмета (дерева які? — високі, стрункі, зелені, голі); впізнавання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий, що це? — м'яч); добір дій до предмета або дієслів (кішка що робить? — нявчить, муркоче, ле­жить, біжить, спить, ловить мишей, хлебче молоко, годує кошенят, грається, сидить); добір до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває, що це? — сонце); називання складових частин цілого (будинок: дах, стіни, вікна, двері, поверхи, під'їзди; велосипед: колесо, кермо, рама, педалі, ланцюг, дзвоник); на класифікацію предметів («Назви одним словом», «Склади разом»); на різний ступінь узагальнення («Дай три назви і більше»: конвалії — квіти — рослини; борщ — страва — їжа — харчування); утворення слів допомогою суфіксів, префіксів (їхати — приїхати, від’їхати, заїхати, під'їхати, з'їхати, виїхати, в'їхати; ліс - лісок, лісище; рука — ручка, рученька, ручище). Це можуть бути вправи «Хто більше пригадає слів українською мовою?» «Як правильно сказати українською мовою?», «Хто краще придумає назву?», «Що зайве?», «Як сказати одним словом?», «Чого не вистачає?»

Цінними є й такі вправи, як «Плутанина», «Поверни предмет на своє місце», «Четвертий зайвий», «А що було раніше?», «А що буде пізніше?» та ін.

Лексичні вправи для збагачення й активізації словника описує Л.П.Федоренко¹.

Вправи на розуміння відношень: «Ціле та його части­ни», «Склеїмо розбитий посуд», «Назви частини», «Ляль­ка Оля обідає», «Назви предмет».

Наприклад, вправа «Назви предмет»: діти повинні за деталями впізнати і назвати одним словом ціле: ніжки, кришка — стіл; ніжки, спинка, сидіння — стілець; мотор, кабіна, кермо, кузов, колеса, фари — машина тощо.

Вправи на розвиток розуміння слів з родовим значен­ням типу «Уточни слово», «Дай загальну назву», «Дай три назви і більше». Вихователь пропонує дитині взяти будь-яку іграшку (наприклад, м'яч) і запитує: Що це? (М'яч.); Яким словом його ще можна назвати? М'яч — це що? (Іграшка. Іграшка — м'яч.) Пальто — це що? (Пальто —одяг.) і т. ін.

Вправа «Дай загальну назву»: стіл, стілець, диван, шафа — це що? Це меблі.

«Дай три назви і більше»: стіл — меблі — річ; суп — страва - харчування.

Вправи для створення нових слів з допомогою суфіксів та префіксів: ведмідь - ведмежа, ведмежатко, ведмедиця, ведмедище; хлопець — хлопчик, хлопчисько; бігти — прибігти, вбігти, збігати, забігати.

Варіанти таких словесних вправ може створювати сам вихователь, враховуючи рівень розвитку дітей.