4. Народні національні українські ігри

Витоки поєднання навчання малюків з грою лежать в етнопедагогіці. Народні ігри створено народом так сам як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо К. Д. Ушинський, Є.М.Водовозова, Є. І. Тихєева, П.Ф.Лесгафт, О. П. Усова та ін.

К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими.

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить не­мовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

Сорока-ворона Бо цей буцман

На припічку сиділа, Дров не носив,

Діткам кашу варила. Діжі не місив,

Цьому дам, цьому дам, Хати не топив,

Цьому дам і цьому дам, Діток гулять не водив —

А цьому не дам, Справжній лежень.

Зміст цієї гри - забавлянки — мати вчить дитину бути працьовитою, не лінуватись.

Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія, випадок, близький за своїм змістом дитині.

Специфікою народних ігор є їх динамічність, у них обов'язково міститься ігрова дія, яка спонукає дитину до активності: чи то до простого наслідування дій за текстом гри, чи то до виконання комплексу дій у хороводі.

Народні ігри відзначаються духовністю, теплотою, добротою, відвертістю взаємовідносин.

Не можна переоцінити значення народних ігор і в роз­витку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

Зозулю, кавулю,

Скажи мені правду:

Скільки мені жить?

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух і пісня.

Народним іграм властиві повтори. Є в них й ігровий зачин, й ігрові правила.

Яскравим прикладом цього є українська народна гра «Довгоносий журавель».

З допомогою лічилки діти обирають журавля, потім стають в коло, посередині якого — журавель.

Під пісню вихователя:

У надився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель

діти, взявшись за руки, ходять по колу. Дитина, наслідуючи журавля, ходить усередині кола на носках, високо піднімає прямі ноги. На приспів:

Такий, такий журавель.

Такий, такий довгоносий.

Такий, такий журавель,

Такий, такий довгоногий,

Конопельку поїдає

дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиняється і присідає, ніби їсть коноплі. На приспів коло зупиняєть­ся, діти тупають ногами, показують, який довгоносий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають). На слова:

А я того журавля уловлю, уловлю.

Сіттю крила обів'ю, обів'ю

діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на сло­во «уловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а журавель, помахуючи крилами, перелітає з однієї частини кола в дру­гу. На приспів діти роблять ті самі рухи, які описано раніше.

На слова:

Щоб він більше не літав, не літав.

Конопельки не щипав, не щипав

журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплеску­ють і притупують.

На приспів повторюються ті самі дії, що й раніше. Після закінчення пісні всі кажуть «киш», плещуть у до­лоні і злегка нахиляються до журавля, ніби женуть його, журавель вилітає з кола.

Правила гри:, наприкінці пісні випустити журавля з кола і стояти не оглядаючись.

Вказівки до гри: дитина, біля якої журавель присідає виконуватиме роль журавля наступного разу. Рухи тут умовні, вони тільки повинні відображати зміст пісні. Народні ігри досить гнучкі й у віковому відношенні. Знайомлячи дітей-росіян з українськими народними іграми, потрібно враховувати вік дітей, чітко визначаючи мету, яку має кожна гра.

Так, дітей другого та третього років життя прилучають до слухання української мови, її репродуктивного сприймання і відтворення окремих ігрових дій, повторення слів та фраз. У цьому віці використовують переважно індиві­дуальні ігри - забавлянки (з двома чи трьома дітьми Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується українська народна гра-забавлянка «Ладі-ладусі» (індивідуально чи з двома дітьми):

— Ладі-ладусі,

(Вихователька і діти плескають у долоні.)

— А де були?

— У бабусі.

— А що їли?

— Кашку.

— А що пили?

— Бражку.

— А що на закуску?

— Хліб та капустку.

— Гай, гай на бабину хату калачі їсти,

(Рухають руками, наче летять ладусі і сідають на голівку.)

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання словами української мови та текстом забавлянки, повторюють слова «ладі-ладусі».

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці (група з п'яти-шести чоловік). Текст слів у цих іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю, кавулю», «Вийди, вийди, сонечко» та ін. Проілюструємо прикладами.

«Ой дощику, поливайнику»

Українська народна пісня-гра

Ой дощику, поливайнику,

Поливай, поливай,

Поливай, поливай,

Та і нас не лишай.

Проводиться ця гра на прогулянці в переддощову годи­ну. Діти стають в коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихователькою.

«Вода, вода холодная»

Українська народна піснн-гра

Вода, вода холодная

Стече з мене, стече з мене,

Кругом мене.

А з кого не стече,

Того сонце спече.

Гру проводять на прогулянці після дощу. Діти стають у коло вихователька пропонує дітям уявити, що вони попали під дощ, мокрі, треба попросити, щоб стекла швидше вода. Діти виконують рухи: руками по тілу, навколо себе, рух до сонця. Вихователька стежить за вимовою слів вода, сонце, твердих звуків [ч], [ц].

«Сонечко й дощик»

Діти сидять на стільчиках — в «будиночках». Внхоеа-телька співає:

Крізь віконце у кімнату

Ясно світить сонечко.

Дуже раді всі малята,

Плескають в долонечки

— Плесь!..

Діти плескають у долоні. Вихователька запрошує дітей погуляти по майданчику, позбирати ягоди, квіти. На слова:

Дощик, дощик, кап, кап, кап,

Мокрі всі доріжки.

Ой, побігли всі додому,

Бо замочим ніжки. Кап!..

діти біжать до хати І сідають на стільчики.

Вихователька співає:

Дощик, дощик, кап, кап, кап,

Мокрі всі доріжки.

Нам не можна йти гуляти,

Бо замочим ніжки.

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?» Наприклад, гра «Кізонька».

Діти стоять у колі. Кізонька — поза колом. На слова: «Просить кізонька їсти» кізонька відповідає: «Ме-е-е». Діти разом з вихователькою промовляють:

Кізонько, кізонько,

Приходь в наш садок.

Кізонько, кізонько,

Багато в нас діток.

Кізонька: «Ме-е-е!» — й заходить у коло. Діти беруть­ся за руки, йдуть вправо і промовляють:

Тебе ми всі запрошуємо,

Так, так, так!

Погодуємо травицею,

Так, так, так!

Діти зупиняються й удають, що рвуть травицю. Кізонь­ка: «Ме-е-е!» Діти беруться за руки, йдуть вліво і про­мовляють:

Тебе ми нагодуємо,

Так, так, так!

Травою почастуємо,

Так, так, так!

І Діти звужують коло й наближаються до кізоньки, про­тягують руки — «годують» кізоньку.

З дітьми середньої та старшої групи проводять україн­ські народні хороводні ігри з текстом, співом та діалогом. Так, для дітей середньої групи рекомендуються такі ігри з текстом: «Віє вітер з-під воріт», «Пастушок», «Дрібу, дрібу, дрібушечки» та ін.

«Дрібу, дрібу, дрібушечки»

Грають по двоє. Беруться за руки, зближають пальці ніг, а все тіло відхиляють назад, починаючи хутко кружля­ти то вправо, то вліво, дрібочучи ногами, і промовляють:

Дрібу, дрібу, дрібушечки

Наївшися петрушечки,

Наївшися лободи,

Гала, гала, до води!

А я верну качурина

По долі водою.

Пливи, пливи, качурину,

А я за тобою!

«Віє вітер з-під воріт»

Діти стоять у колі. Один з них — кіт. Усі промовляють вірш:

Віє вітер з - під воріт.

(Одночасно ідуть до центра

кола, руки піднімають угору.)

— У воріт — сірий кіт.

(Входить у кола)

Вітер сірому котові

Чеше вусики шовкові.

(Відходять назад, розширюючи

коло й опускаючи руки.)

Ясне сонце виплива,

Коту спинку пригріва,

Кіт воркоче, кіт муркоче,

Ніби щось сказати хоче.

На кінець тексту кіт виходить з кола, йде за спинами Дітей, зупиняється і вимовляє: «Няв!» Той, кому він сказав «Няв!», стає котом.

«Пастушок»

Діти утворюють коло. В центрі — пастушок.

Хто це вийшов на лужок,

На зелений бережок?

Хто це грає на дуду:

Ту-ру, ту-ру, ту-ру-ру?

Усі діти промовляють текст, ідуть уперед до центру потім відходять назад, імітують гру на дудочці. Пастушок:

Це (Василько) — пастушок

Вигнав кіз на моріжок,

Як заграє на дуду:

Ту-ру, ту-ру, ту-ру-ру!

Діти стоять на місці, пританцьовують, пастушок на­зиває ім'я нового пастушка (Іванко, Сергійко...). Гра по­вторюється з новим пастушком.

Дітям п'ятого року життя доступні й хороводні ігри з простим текстом для співу: «Галя по садочку ходила», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой, у перепілки», «Жили у бабусі» та ін. Наприклад, «Галя по садочку ходила».

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчики спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це — «садок». Діти стають у коло, одна дитина з хусточкою в руках стоїть біля квітки.

На слова або пісню:

Галя по садочку ходила,

Хусточку біленьку згубила.

Ходить по садочку, блукає,

Хусточку біленьку шукає —

діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині біля квітки і на слово згубила залишає хустину на стільчику, біля квітки, а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, удає, що шукає хустину. Потім сідає на стілець. На слова:

Не журися, Галю-серденько,

Ми знайшли хустину біленьку,

У садочку, біля малини.

Під зеленим листом тернини...

діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до квітки, бере хустину і показує її:

Ти, Галю, хустину не шукай,

Хто знайшов, відгадай!

Якщо Галя відгадає голос дитини, вони міняються міс­цями. Гра повторюється.

Правила гри: хустину не кидати на підлогу, а класти на стілець. Хустину піднімає визначена вихователем дитина. Дитина, що сидить на стільчику, не оглядається, поки не відгадає, хто підняв хустину.

Вказівки до гри: вихователька стежить за тим, щоб форма кола не порушувалась. Як ускладнення можна запропонувати дітям на слова «не журися...» звужувати коло.

«Калина»

Діти стоять у колі і співають пісню:

Ой, на горі калина,

Під горою малина,

Ой так, на горі калина,

Ой так, під горою малина.

Там зійшлася дітвора,

Танцювати почала.

Ой так, там зійшлася дітвора,

Ой так, танцювати почала.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні. На слова під горою малина вони присідають, знову пле­щуть у долоні (тричі перед колінами). На слова Ой так, на горі калина тупають однією ногою (тричі), а на слова Ой так, під горою малина обертаються ліворуч навколо себе. На слова там зійшлася дітвора діти роблять уперед чотири кроки, зменшуючи коло; на танцювати почала — назад чотири кроки, збільшуючи коло. На слова Ой так, там зійшлася дітвора тупають ногою (тричі), а на Ой так, тан­цювати почала обертаються вправо навколо себе.

Правила гри: рухи робити разом. Тупати то правою, то лівою ногою (за умовою).

Вказівки до гри: вихователька стежить за тим, щоб діти оберталися праворуч, ліворуч.

«Ой, у перепілки»

Діти стають у коло, трохи розставивши ноги, руки опущені вздовж тулуба. Одна дитина в колі — це пере­пілка.

На слова:

Ой, у перепілки та голівка болить

Та голівка болить...

усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торка­ються пальцями голови, а на слова та голівка болить опускають руки вздовж тулуба. На приспів:

Тут була, тут перепілочка,

Тут була, сизокрилая...

и беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепілка — вправо або робить крок на місці. На останні слова діти впиняються. На слова:

Ой, у перепілки та колінця болять,

Та колінця болять...

усі діти нахиляють тулуб уперед. На слово колінця долоня­ми торкаються колій, а на слово болять — випростуються На приспів Тут була діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву сизокрилая зупиняються. Вихователька продовжує:

Ой, у перепілки крильця не болять,

Крильця не болять...

Усі діти піднімають руки в сторони і на слово не болять опускають їх униз.

На слова Пташки знялися й полетіли всі діти біжать по колу.

Правила гри: рухи робити на слова вихователя.

Вказівки до гри: слово перед крапками слід проказува­ти поволі, щоб діти зробили рух і стали у вихідне поло­ження.

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне — біле», «Гуси», «У гу­сей», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін. Наприклад, гра «Панас» (два варіанти).

Перший варіант.

Лічилкою обирають Панаса, зав'язують йому очі хустинкою, виводять на середину і звертаються з такими словами:

— Панасе, Панасе! На чому стоїш?

— На камені!

— Що продаєш?

— Квас!

— Лови курей, та не нас.

Панас починає ловити, і кого спіймає, той стає Панасом.

Другий варіант.

Діти грають у кімнаті, одному з них зав'язують очі, ставлять біля порога і говорять:

Панас, Панас!

Не лови нас.

На тобі коробочку груш,

Та мене не воруш.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а Панас, розкинувши руки, намагається кого-небудь піймати. Кого спіймає, той стає Панасом, гра триває.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. За текстом цих ігор діти знайомляться з трудовими процесами українського народу, з його звичаями. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли», «Мак», «Задума­ла бабусенька» та ін.

«Мак»

Діти стоять у колі пліч-о-пліч. Одна дитина посереди­ні — городник. На слова:

Ой на горі мак,

Під горою так

діти беруться за руки і, ступаючи назад, збільшують коло на ширину відведених у сторони рук. На слова:

Мак, маки, маківочки,

Золотії голівочки...

діти роблять крок на місці, розмахуючи руками вперед-Назад. На слова:

Станьте ви так,

Як на горі мак...

діти присідають і показують руками, який виріс мак (про­стягують руки вперед). Діти, стоячи, питають:

Городнику, городнику,

Чи полив ти мак?

Городник відповідає: «Полив». На приспів:

Мак, маки, маківочки.

Золотії голівочки...

Діти роблять крок на місці, розмахуючи руками, а городник У цей час ходить усередині кола й удає, що поливає мак. На слова:

Станьте ви так,

Як на горі мак...

Діти, стоячи, показують, як виріс мак: підіймають руки сторони на рівень плечей, долоні повертають вгору, пальці рук трохи згинають, показують, яка квітка в маку на приспів:

Мак, маки, маківочки,

Золотії голівочки...

и опускають руки і роблять крок на місці, розмахуючи руками. Потім питають: Городнику, городнику, Чи поспів мак?

Городник відповідає: «Поспів».

Діти повторюють пісню спочатку, дрібним кроком зву­жують коло, беруться за руки і поволі підіймають руки вгору.

На слова Станьте ви так показують, яка стигла голівка в маку.

Правила гри: рухи робити всім разом на слова вихова­тельки.

Вказівки до гри: можна проказати:

Станьте ви так,

Як вітер похилив мак.

(Долоні покласти на одне коліно, при повторенні — на друге коліно.) На слова Вітер хитає мак підняти руки і разом з тулубом нахилитися вправо, вліво. Замість кроку на місці можна ходити по колу.

«Соловейко»

Діти, взявшись за руки, стають у коло, а Соловейко — посеред кола. Співаючи, йдуть то вправо, то вліво. Коли співають останній рядок, Соловейко показує, як сіють мак, і все інше, про що співається.

Соловеєчку, сватку, сватку,

Чи бував ж ти в нашім садку?

Чи бачив ж ти, як мак сіють?

Ой так, ой так, ой так сіють мак,

Соловеєчку, ватку, сватку,

Чи бував ж ти в нашім садку?

Чи бачив ж ти, як рвуть мак?

Ой так, ой так, ой так рвуть мак.

Чи бачив ж ти, як їдять мак?

Наступну групу становлять ігри розважального харак­теру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить гарбуз по городу», «Як у нас біля воріт», «Ой, є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін. Наприклад:

«Ягілочка»

Діти, взявшись за руки, йдуть по колу. Одна дівчинка в колі -^ Ягілочка — ходить і показує те, про що співається в пісні:

Ягіл, Ягілочка, Ягілова дочка

Устала ранесенько, вмилась білесеиько,

Голівоньку чесала, стьожки надівала.

Квіточки збирала, вінок заплітала.

На вулицю вийшла, як зіронька зійшла.

Взялась під боки, показала вискоки.

Пішла по Дунаю, там рибонька грає.

Вибери собі дівоньку, як калинову квітку.

На останні слова пісні (вибери собі...) нахиляється, мов над водою, а потім, підводячись, хапає когось за руку; та дівчинка й буде за Ягілочку.

Народні хороводні ігри повинні посісти чільне місце в навчанні дітей некорінної національності української мови. Вони входять до складу занять з розвитку українського мовлення. Ними, як правило, закінчують заняття. Використовуються народні ігри щоденно: вранці, на прогулянці, в другій половині дня. Добираючи народні ігри для дітей, слід, по можливості, дотримуватися тематики попередніх занять.

Практичні завдання

1. Визначити транспозицію у використанні методів та прийомів навчання дітей двох близькоспоріднених мов.

2. Визначити мовні явища в лексиці, фонетиці та граматиці, які підлягають зіставленню та порівнянню під час навчання дітей дошкільного віку української мови.

3. Розробити тексти дидактичних ігор та дидактичних вправ з розвитку українського мовлення для дітей різних вікових груп (з фонетики, лексики, граматики, зв'язного мовлення).

4. Виписати п'ять народних українських та п'ять рухливих ігор з українським текстом.

РОЗДІЛ VI

ФОРМИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1. Специфіка занять з розвитку українського мовлення

Основною формою розвитку українського мовлення Дітей дошкільного віку є заняття.

Заняття — це організований, планомірний, систематич­ний процес повідомлення знань педагогом та формування і розвиток мовленнєвих умінь і навичок під керівництвом вихователя.

У ході навчання дітей некорінної національності української мови використовуються заняття з різних розділів програми. Це можуть бути:

заняття на ознайомлення дітей з явищами навколиш­нього життя: розглядання української національної іграшки (посуду, кераміки, одягу, вишиванки тощо) та бесіда про неї, екскурсія до місцевого краєзнавчого музею, на виставку українського одягу чи кераміки, показ діафіль­мів, бесіда про Україну та ін.;

заняття з художньої літератури, на яких дітям читають твори українських письменників, поетів, розповідають казки, драматизують їх, розігрують забавлянки, заучують вірші, показують театральні вистави;

заняття на ознайомлення дітей з природою. Це екскур­си у природу рідного краю, тематичні заняття по ознайомленню дітей з національними традиціями та звичаями, зустрічі й проводи свят чи подій природничого характеру, як-от веснянки (зустрічі весни), обжинки тощо;

заняття з образотворчого мистецтва (опішнянські та петриківські розписи, кераміка, скульптура, живопис), з математики (відомості про народні засоби лічби в Украї­ні), музичні заняття (пісні, музика, танці як народні, так і українських композиторів);

і, нарешті, суто мовленнєві заняття з розвитку та фор­мування мовленнєвих умінь та навичок українського мов­лення.

Всі ці заняття можуть бути різних типів.

Фронтальні заняття — це заняття з усією групою дітей. Такими можуть бути музичні заняття, читання опо­відань та розповідання казок, показ діафільмів, театраль­них вистав, заняття з образотворчого мистецтва.

Групові заняття (з половиною групи дітей) об'єд­нують 8—12 дітей. Якщо в групі 20—25 дітей, їх ділять на дві підгрупи для проведення заняття з кожною групою окремо. Групою проводять заняття з розвитку українсь­кого мовлення, екскурсії, спостереження, розглядання предметів.

Індивідуально-групові заняття об'єднують від п'яти до восьми дітей. Проводяться вони з дітьми молодшого дошкільного віку. На індивідуально-групових заняттях заучують вірші, розігрують забавлянки чи укра­їнські народні пісні.

Індивідуальні заняття проводять з одним або кількома дітьми (1—4) однакового рівня розвитку. Ска­жімо, на індивідуальному занятті об'єднують трьох дітей, які неправильно вимовляють українські звуки [ч], [г] їм показують артикуляцію звуків (постановка звука за до­помогою шпателя, дзеркала), проводять вправи.

У цьому розділі мова йтиме лише про мовні заняття.

Заняття з розвитку українського мовлення в російськомовному дитячому садку мають свою специфіку і повинні І відповідати певним вимогам.

1. Мовленнєва спрямованість. На занятті основна увага вихователя спрямовується на розвиток мовленнєвих умінь та формування мовленнєвих навичок усного розмовного мовлення. Ніяких нових знань про навколишнє життя (скажімо, розглядання українського посуду, який діти бачать вперше) на таких заняттях не дається.

2. Комплексний характер навчання. На кожному мовному занятті одночасно (комплексно) розв'язуються всі мовні завдання: введення та закріплення лексики, робота над звуковимовою, граматичною правильністю україн­ського мовлення, формування навичок діалогічного та монологічного мовлення.

Наприклад, заняття з розвитку українського мовлення на тему «Іграшки» (старша група). Завдання: Лексика: ввести в словник дітей слова іграшки, грати, лялька, вед­медик. Фонетика: тверда вимова фрикативного звука [г], звука [ш] перед [і], тверда вимова приголосних [к], [т], [в], [м], [д], [ш], перед голосними [е] та [й], наголос у словах іграшки, ляльок. Діалог: вчити будувати діалог на тему «В магазині іграшок», відповідати на запитання за змістом картини. Граматика: закінчення іменників іграшка, лялька в називному та родовому відмінках одни­ни та множини (іграшок, ляльок, іграшки, ляльки); май­бутній час дієслова грати: гратиму, буду грати. Зв'язне мовлення: складати розповіді за змістом картини за зразком вихователя.

3. Поєднання навчально-мовленнєвих та виховних зав­дань. У ході заняття з розвитку українського мовлення Дітям некорінної національності, що проживають на тери­торії України, слід прищепити любов та повагу до націо­нальної мови українського народу, бажання оволодіти нею. Наприклад, перше заняття в старшій групі на тему «Ми вчимо українську мову». Завдання: Лексика: Україна, батьківщина, рідна мова, добридень. Фонети­ка: вимова звука [і], м'яких приголосних. Діалог: говоримо українською мовою». Граматика: форма звертання (Україно, Олю). Зв'язне мовлення: роз­повіді за картинками за зразком вихователя. Виховувати любов до рідного краю, бажання вчити українську мову. Матеріал: вірші П. Тичини «Добридень тобі, Україно моя», С. Воробкевича «Рідна мова», картинки із зображенням рідного краю, знайомі ляльки в українському одязі.

Хід заняття: На столі — вже знайомі дітям ляльки в українському національному одязі. На стенді — картини із зображенням рідного краю. Вихователька вітаєть­ся з дітьми українською мовою (Добрий день!). Пропонує послухати вірш С. Воробкевича «Рідна мова»:

Мово рідна, слово рідне. Як ту мову нам забути,

Хто вас забуває, Котрою учила

Той у грудях не серденько, Нас всіх ненька говорити,

А лиш камінь має. Ненька наша мила?!

Запитання: Якою мовою я прочитала вірш? (Так, українською.) — Українська мова — це рідна мова українського народу. Послухайте ще раз, як гарно про українську мову говориться у вірші: «Мово рідна, слово рідне».— Пропонує повторити дітям це речення. Запитує у дітей, як називається наша батьківщина. Вводить у мов­лення слова Україна, батьківщина. Діти розглядають картини. Вихователька читає вірш П. Тичини «Добридень тобі, Україно моя»:

Струмок серед гаю, як стрічка.

На квітці метелик, мов свічка.

Хвилюють, малюють квітучі поля —

Добридень тобі, Україно моя!

— Як красиво вітається український поет Павло Тичи­на з Україною: «Добридень тобі, Україно моя!» — Діти повторюють це речення. Вводиться слово добридень. Вихователька звертає увагу на ляльок. Діти пригадують їхні імена. Вітаються з ними: «Добридень, Орисю!» Вихо­вателька від імені ляльок просить дітей прочитати знайомі вірші українською мовою, розповісти за картинками (роз­повіді діти складають з трьох-чотирьох речень за зразком вихователя), поговорити між собою. Діти будують діалог «Говоримо українською мовою» (за зразком вихователя). Наприклад:

— Добридень, Олю!

— Добрий день, Марино!

— Що це у тебе в кошику?

— Це пиріжки від бабусі...

Закінчується заняття знайомою українською народною грою.

4. Тематичний характер занять згідно з тематичним принципом словникової роботи. Для кожної вікової групи визначається кілька загальних тем, опанування кожної з яких передбачає серію тематичних занять. Наприклад: на вивчення теми «Пори року» в старшій групі пропонується такі заняття: «Весна», «Весняні явища», «Весняні свята», «Весняні квіти», «Зима», «Зимові явища», «Зимові свяив», «Літо та літні свята», «Осінь», «Осінні явища». Теми визначено програмою, а вихователь до кожної загальної теми сам визначає теми окремих занять та їх кількість. Покажемо такий розподіл на прикладі тем середньої групи (п'ятий рік життя).

Тема за програмою

Тема заняття

Знайомство Ввічливі слова Дитячий садок Іграшки Ігри Сім'я

Ми живемо в Україні Оксанка в гостях у дітей Панасик в гостях у дітей Ввічливі слова Ввічливі діти Оксанка запрошує до розмови Тарасик запрошує до розмови Зустріч з Івасиком Зустріч з Наталкою Наші гості Наша групова кімната Наша вихователька Наша няня Умивальна кімната Спальна кімната Запрошуємо до дитячого садка Дитячий садок Іграшки Наші ляльки Моя улюблена іграшка Ми граємо Ми будуємо Діти та іграшки Нові ігри Запрошуємо до гри Мої тато та мама Бабуся та дідусь Брат та сестра Моя сім'я Дружно живуть дитині у дитячому садку

5. Емоційна насиченість заняття забезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різних ігор (дидактичних, хороводних, театралізованих, рухливих, віршів, пісень, активної діяльності дітей.

Наприклад, заняття на тему «Запрошуємо до гри» середній групі. Завдання: Лексика: гопачок, дощик, чоботи. Фонетика: вимова звуків [г], [ш], [ч]. Діалог:«Запрошення до гри». Граматика: відмінювання, іменника гра. Виховувати бажання говорити українською мовою, грати з дітьми.

Матеріал: хлопчик Дем'янко-Дерев'янко, лялька Тарасик.

Діти сидять півколом. Хлопчик Дем'янко-Дерев'янко вітається з дітьми, запитує, чи вивчав хтось лічилочку яку він їм розповів. Діти читають. Та дитина, яка запам'ятала лічилку, виходить до столу, бере м'яч, запрошує двох дітей до гри.

— Іринко, я тебе запрошую до гри. Іди сюди, будь ласка.

— Дякую, і т. д.

Потім промовляє лічилку, діти грають з м'ячем. Дем'янко-Дерев'янко запрошує пограти в гру «Веселі каруселі». Діти грають два-три рази. Сідають на місце. Вихователька бере Тарасика, сопілку.

— Тарасик хоче запросити вас до танцю. Який же танець ми станцюємо?

Читає вірш В. Гринька «Гопачок».

Діти під слова та музику танцюють. Спочатку по двоє, а потім всі разом з вихователькою.

6. Широке використання наочності (предметів, речей, іграшок, картинок, картин), ляльок у національній українських костюмах з українськими національними іменами. Серед ляльок-іграшок повинні бути дівчатка, хлопчики, бабусі, дідусі, жінки та чоловіки, вдягнені у від­повідний національний одяг. Наприклад, заняття на тему «Запрошуємо до дитячого садка» в середній групі. Зав­дання: Лексика: дитячий, запрошувати, зустрічати. Фонетика: вимова твердих приголосних. Діалог: «Запрошення». Граматика: відмінювання іменників у родовому відмінку. Матеріал: ляльки в українському національному одязі.

Хід заняття: Вдалині на окремому столику сидять ляльки: Орися, Оксана, Ясочка, Іванко, Тарас, Івасик. Вихователька вітається з дітьми.

— Діти, куди ви поспішаєте кожного ранку? (До дитя­чого садка!) —Діти повторюють.— Хто вас зустрічав в дитячому садку? (Вихователька, друзі.) — Що ви робите в дитячому садку? А що ви говорите, коли приходите Д* дитячого садка?

Добрій день, наш дитсадок!

Ти—як справжній теремок!

Ширше двері відчиняй,

Вірних друзів зустрічай!

Ю. Михайличенко

— Давайте й ми запросимо наших друзів до нашого дитячого садка. Ось наші друзі — українці. Подумайте, кого ви хочете запросити до нас у гості.— Запитує дітей (відповідь: «Я хочу запросити до дитячого садка ляльку Оксану») — Послухайте спочатку, як я буду запрошувати: Тарасику, я запрошую тебе до нашого дитячого садка. Приходь, будь ласка».— Бере ляльку й сідає з нею. Потім запрошують діти. Закінчується заняття знайомою піснею або хороводною грою.

7. Заняття з розвитку українського мовлення про­водяться вихователькою, яка добре володіє літературними нормами української мови, знає російську мову та воло­діє її розмовними навичками. На жаль, в окремих росій­ськомовних дошкільних закладах відсутня достатня кіль­кість вихователів, які володіють українською мовою. В та­кому випадку найкраще доручити всю роботу з навчання дітей української мови одному вихователю, який бездоган­но володіє українською мовою (вихователь - прєдметник, вихователь-методист) і звільнити його від постійної роботи в одній віковій групі.

8. Заняття з розвитку українського мовлення не повин­ні носити фронтальний характер, це переважно групові (8—10 дітей) та індивідуально-групові (4—6 дітей) занят­тя залежно від віку дітей та змісту навчання.