- •Методика навчання української мови в дошкільних закладах
- •Передмова
- •Розділ і загальні питання методики навчання дітея української мови в дошкільному закладі
- •1. Предмет і завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах
- •§ 2. Теоретичні основи методики навчання українського мовлення в дитячому садку
- •3. Міжпредметні зв'язки у викладанні методики навчання дітей української мови
- •4. Методи наукового дослідження
- •Розділ II психолого-педагопчш основи методики навчання дітей української мови
- •1. Час початку засвоєння другої мови
- •2. Характеристика двомовності.
- •3. Мовленнєва і навчально-мовленнєва діяльність дітей
- •4. Принципи навчання української мови
- •Розділ III лінгвістичні основи методики навчання дітей країнської мови
- •1. Формування української національної мови
- •2. Культура мовлення вихователя
- •3. Значення національної української мови у вихованні дітей
- •4. Специфіка української фонетики, лексики, граматики у порівнянні з російською
- •5. Взаємозв'язок у навчанні української та російської мов
- •6. Деякі правила української літературної вимови
- •Розділ IV завдання і зміст навчання дітей українського мовлення
- •1. Зміст навчання дітей українського мовлення
- •2. Аналіз програм розвитку українського мовлення
- •2. Прийоми розвитку українського мовлення
- •3. Дидактичні ігри та вправи з розвитку українського мовлення
- •4. Народні національні українські ігри
- •2. Структура та методика проведення занять з розвитку українського мовлення
- •3. Закріплення мовленнєвих навичок у повсякденному житті
- •4. Засоби навчання дітей українського мовлення
- •Розділ VII методика навчання та розвитку українського мовлення
- •1. Методика навчання дітей вимови українських звуків
- •2. Методика словникової роботи
- •3. Методика формування граматичної правильності мовлення
- •4. Методика розвитку зв'язного мовлення
- •Розділ VIII методика використання народних джерел у розвитку українського мовлення
- •1. Етнопедагогіка і виховання дітей
- •2. Ознайомлення дітей з малими формами українського фольклору
- •3. Українські прислів'я, приказки та загадки
- •4. Методика роботи з українською казкою
- •5. Методика проведення українських народних свят та розваг
- •Розділ IX методика ознайомлення дітей з творами українських письменники
- •1. Завдання і зміст ознайомлення дітей з творами українських письменників
- •2. Методика використання творів Українських письменників у дитячому садку
- •3. Методика роботи з дитячою книгою
- •Розділ X методика ознайомлення дітей з національними традиціями і культурою українського народу
- •1. Завдання і зміст ознайомлення дітей з рідним краєм
- •2. Ознайомлення дітей з предметами домашнього вжитку та національним одягом
- •3. Ознайомлення дітей із символами України
- •4. Ознайомлення дітей з українською традиційною народною творчістю
- •5. Ознайомлення дітей з картинами українських художників
- •6. Народна метеорологія дітям
- •Розділ XI організація роботи з навчання дітей української мови в дошкільних закладах
- •1. Планування роботи з розвитку українського мовлення у дошкільному закладі
- •2. Форми методичної допомоги з української мови у дошкільному закладі
- •3. Робота методиста та інспектора з навчання дітей української мови у відділах освіти
- •План вивчення досвіду роботи вихователя старшої групи
- •Орієнтовний плав роботи методичного об'єднання вихователів з навчання дітей української мови
6. Деякі правила української літературної вимови
1. Голосний [а] як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції вимовляється чітко, виразно, не зближується з іншими голосними: калина, машина, арка.
2. Голосний [о] вимовляється чітко, виразно не тільки під наголосом (чорний, море), а й у ненаголошеній позиції (молоко, голова). Ненаголошений [о] в літературній мові ніколи не змінюється на [а].
Ненаголошений звук [о] у деяких позиціях може наближатися до [у], наприклад: [зоузуля], [коужух].
3. Голосний [у] вимовляється виразно в усіх позиціях:
вухо, дубовий.
4. Голосний [є] в українській літературній вимові чітко і виразно вимовляється лише під наголосом: степ, клен. Ненаголошений [є] наближається до [и] перед наголошеним складом з [є], [о], [а], наприклад: [неисла], [меита]. Перед наголошеним складом з [и], [і] звук [є] вимовляється як [ие]: [биери]. Звук [є] в українській мові не пом'якшує попередній приголосний і вживається після твердих, за винятком окремих позицій: заднє, життєвий.
5. Голосний [и] виразно вимовляється лише під наголосом: тин, мило. У ненаголошеній позиції за звучанням наближається до ненаголошеного [є]: [плеиве], [меине].
6. Голосний [і] як наголошений, так і ненаголошений вимовляється чітко, виразно після всіх приголосних: дід, зірка. У ряді слів (інший, інколи, іноді, істина) початковий голосний [і] наближається до [и]: [іинколи].
7. Дзвінкі приголосні перед глухими не оглушуються, вимовляються дзвінко: [веизти]. Закономірністю сучасної Української мови є збереження дзвінкості вимови приголосних на кінці слова дуб, хліб. У словах нігті, кігті, легко, дігтяр, вогкий приголосний [г] оглушується: [ніхті], [кіхті], [лехко], [діхтяр], [вохкий].
Прийменник і префікс з зберігає дзвінку вимову тільки перед голосним та сонорними й шумними дзвінкими.
Перед глухими приголосними він послідовно оглушується: з гори, а хати. '
8. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слові вимовляються дзвінко: [приз'ба], [молод'ба].
9. Губні, шиплячі (неподовжені) та задньоязикові приголосні вимовляються твердо в усіх позиціях, наприклад: важити, бачити, помста, шугати, жаліти, чисто, гор, куток, ходити. У позиції перед і вони вимовляються як напівм'які приголосні: [ув'іч'і], [х'іба], [г'ін'ц'а], [к'іт], [ж'інка]. Подовжені шиплячі вимовляються тільки як м'які: [н'іч':ю], [зб'іж':а].
10. Свистячий африкат ц у кінці слова вимовляється; м'яко: [бойец'], [палец']. Лише у запозичених словах та в деяких вигуках ц в кінці слова твердий: [пайац], палац: бац, клац.
11. Передньоязикові приголосні д, т, з, с, ц, н (зубні) перед наступними м'якими приголосними або перед і вимовляються м'яко: [народ'н'і], [мо'гут'н'і],1 [лаз'ня].
12. Завжди пом'якшуються с, з, ц у прикметниках на -ський, -зький, -цький: [пол'іс'кий], [риз'кий], [донец'кий].
13. Сполучення -шся у дієсловах 2 особи однини теперішнього часу вимовляється як с’:я: [бйес':а], [с'м'ійес':а].
14. У дієсловах 2 особи однини наказового способу сполучення -жся і -чся вимовляються як [з'с'а] і [ц'с'а]: [намаз'с'а], [неимороц'с'а].
15. У дієсловах 3 особи однини і множини теперішнього часу та в 2 особі множини наказового способу сполучення -ться вимовляється як [ц':а]: [с'м'ійец':а], [л'убл'ац':я]» [уч'іц'га].
16. У давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду (перша відміна), в називному відмінку множини іменників чоловічого роду (друга відміна) і в місцевому відмінку однини іменників середнього роду сполучення жц, шц і чц перед закінченням і вимовляються відповідно [зц], [сц] і [ц]. Наприклад: [н'із'ц'і], [пл'ас'ц'і], [кац':і]—ніжці, пляшці, качці; [таганроз'ц'і]. [у йаблуц':і] — таганрожці, у яблучці.
17. Слід розрізняти у вимові африкати дз,дж — дзвінкі злиті звуки від сполучень д і з, д і ж. Пор.: дзижчати, [дзв'ін] — [в'ідзиеватиї, надземний, [п'ід] захистом; ходжу, бджола, джерело — [в'іджиевати], [п'іджак], [п'іджеину].
Практичні завдання
1. Записати мову вихователів, товаришів, дати аналіз культури російського та українського мовлення.
2. Виписати висловлювання письменників, громадських діячів про українську мову.
3. Підібрати вірші українських поетів, в яких оспівується українська мова.
4. Скласти таблиці, в яких відбити явища транспозиції та інтерференції під час навчання дітей-росіян українського мовлення.
5. Зробити порівняльний аналіз правил української та російської літературної вимови.