Розділ III лінгвістичні основи методики навчання дітей країнської мови

1. Формування української національної мови

Мова — активно функціонуюча система, тісно пов'яза­на з усіма сферами суспільного життя. Мова — одна з характерних ознак нації, оскільки творцями мови є люди, вони ж її розвивають і вдосконалюють.

Сучасна українська мова е національною мовою українського народу. Нею як засобом спілкування користую­ться близько 50 мільйонів мовців. Вона належить до східнослов'янської групи слов'янських мов індоєвропей­ської сім'ї, до якої, крім української, входять ще російська та білоруська мови.

Східнослов'янські племена (анти, венеди) в давнину проживали на території від Карпат до Балтійського моря. Об'єднавшись, вони утворили могутню східнослов'янську державу — Київську Русь — з єдиною мовою, так званою староруською мовою.

У XIV—XVI ст. поступово формуються три східно­слов'янські народності з відповідними мовами: на пів­ночі —мова російської народності, на півдні — україн­ської, на заході — білоруської..

Вчені визначають три шляхи утворення національних; мов: через історичний розвиток з готового матеріалу (романо - германські мови), через схрещування і змішу­вання націй (англійська мова), через концентрацію діалек­тів (східнослов'янські мови).

Українська національна мова утворилася на основі концентрації діалектів південних та південно-західних зе­мель. На думку П. П. Плюща, це відбулося в кінці XVII — на початку XVIII ст., коли Україна була возз'єднана з Росією¹. Л. А. Булаховський вважає, що інтенсивне формування української нації припадає на другу поло­вину XVIII — початок XIX ст.²

У зв'язку з розвитком торгівлі, посиленням політичних і економічних зв'язків між різними феодальними областями, зростанням міст на українських землях віддається зближення між колись віддаленими діалектами. Поступово виробляється нова мовна спільність українського народу — на основі мови української народ­ності формується українська національна мова¹.

У царській Росії українська мова зазнавала пере­слідувань. Так, у 1863 р. циркуляром П. Валуєва було заборонено видання книжок українською мовою. А 1876 р. Енським актом — ввезення друкованих за кордоном кни­жок українською мовою, а також постановку на сценах театрів п'єс українською мовою.

Незважаючи на постійні переслідування українська мо­ва розвивалася, утверджувала себе в творчості таких пись­менників, як І. Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Франко, Панас Мирний, Леся Українка та ін.

Революційні події 1905 р. змусили царський уряд дозволити випуск газет, журналів, наукової та публі­цистичної літератури українською мовою. Однак укра­їнські видання зазнавали жорстоких цензурних утисків, У цей час в Україні майже не було шкіл з викладанням українською мовою.

На захист української мови виступили відомі росій­ські письменники і громадські діячі М.Чернишевський, М.Добролюбов, О.Щахматов та ін. Академік О. Щахматов, наприклад, писав, що факт існування малоруської літературної мови з різними місцевими забарвленнями мови, зрозумілої і в Полтаві, і в Києві, і у Львові, повинен бути визнаний.

Відродження української національної мови та куль­тури припадає на 20-ті рр. XX ст. Почали відкриватися школи, в яких навчання велося українською мовою, українські театри, з'явилися українські книжки, жур­нали, почали виходити різного роду словники, підручники і наукова література.

Проте вже з 30-х рр. знову починається наступ на українську мову, який був особливо відчутним в останні десятиліття існування СРСР. Закривалися українські шко­ли, театри набували статусу двомовних з переважною більшістю вистав російською мовою, поступово зникала українська мова у вузах.

Усе це призвело до того, що було виховано ціле покоління людей, які не знали рідної мови.. Проте завжди у тяжкі для української мови часи на стороні рідного слова стояла українська прогресивна інтелігенція.

З настанням у другій половиш вісімдесятих років демократичних зрушень у суспільному житті в Україні розпочалася боротьба за відродження національної мови культури і літератури. Провідну роль у цьому русі відіграли передові письменники, поети, вчені.

У 1989 р. в Україні було прийнято Закон про мову в якому зазначалося, що українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. У статті 2 закону наголошується, що відповідно до Конституції України державною мовою є українська.

Україна гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння та культурного взаємозбагачення.

У законі наголошується на необхідності виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної приналежності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні. Разом з тим, вибір мови міжособового спілкування громадян України є невід'ємним правом самих громадян. Стаття 25 Закону про мову гарантує кожній дитині право виховання й одержанні освіти національною мовою.

16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. У Декларації зазначається, що Україна «забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя»¹. З 24 серпня 199І р. українська мова стає державною мовою незалежної України.

Отже, мова належить до національного скарбу, який потрібно дбайливо оберігати, розвивати, вдосконалювати. Адже «перед словом усі рівні, як перед світом: перед небом, землею, сонцем... І мова на кожен народ одна, яка всіх урівнює, яка не знає і не визначає жодної соціальної диференціації, жодного ідеологічного поділу. Мова є справді п'ятою ефірною стихією світу. Проте у кожного сущого на землі свій голос, свій тембр, своє інтонаційне забарвлення"² Ці слова стосуються і національної мови українського народу.