17.5. Управління знаннями та інновації

Сутність інновацій у контексті економіки знань. За світовим виміром конкурентоспроможними є не ті підприємства, які використовують найдешевші виробничі ресурси чи здійснюють великомасштабні фінансові операції, а ті, які безперервно вдосконалюється і впроваджує інновації. Сьогодні досягли успіху держави, які не володіють багатими природними ресурсами, натомість мають добре розвинені освіту і науку, потужний людський капітал. У постіндустріальному суспільстві на перший план виходять інтелектуальні фактори економічного зростання у вигляді інноваційного капіталу, інтелектуального продукту, інтелектуальної власності, які набувають значення стратегічного фактора економічного розвитку [76].

Інноваційний капітал – це капітал, породжений людськими знаннями, якими володіють організація, фірма, держава. Він визначає приховані джерела цінностей, завдяки яким його власник (держава) має високу ринкову оцінку, оскільки використовує цей капітал для виробництва найбільш цінного продукту. Інноваційний капітал – це ефективність, висока конкурентоспроможність, можливість освоєння світових ринків [4, 5]. Отже, інноваційний капітал – це ті інноваційні ресурси, які представлені творчими людьми, комп’ютерними інтелектуалами та продуктами їхньої праці і здатні створювати нову вартість.

Підхід до створення інновацій, який відтворює сутність та розбіжність досліджуваних категорій представлено на рис. 17.2 [42].

Рис. 17.2. Трансформація природної сутності інформації у економічну

З одного боку інновація створює новий запас знань, що використовуються в економіці, а з іношого – прискорює моральний знос інтелектуального капіталу [23].

Інформація має природну сутність і характеризує ознаки об’єктів та предметів. Знання є результатом освоєння дійсності і являє собою сукупність інформації. Знання має соціальну сутність і характеризується здатністю застосовувати інформацію до певного об’єкта [42]. Інновація є результатом комбінації знань [78] і становить основу інноваційної економіки.

Інформаційна економіка – виробнича система у поєднанні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою, а також основним продуктом виробництва і предметом споживання.

Економіка знань - соціально-економічна система, що ґрунтується на отриманні знань (поняття тотожне до визначення інформаційної економіки);

Інноваційна економіка – соціально-економічна система, яка на підставі використання інтелектуального капіталу та знань продукує інновації та забезпечує їх комерціалізацію.

Відмінні риси економічних категорій відображено в табл. 17.3.

Фактори розвитку інноваційного підприємства. Під інноваційним типом розвитку розуміється спосіб економічного зростання, що ґрунтується на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення всіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному «перегрупуванні» сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг [25].

Таблиця 17.3. Порівняльна характеристика економічних категорій

	Інформаційна економіка	Економіка знань	Інноваційна економіка
Основний ресурс	інформація, людський капітал	знання, інтелектуальний капітал	знання, інтелектуальний капітал
Продукт	інформація, знання	знання, інновації	інновації
Суб’єкти	суб’єкти сфери виробництва та споживання	суб’єкти господарювання, персонал, держава, споживачі	суб’єкти інноваційної діяльності (бізнесу), науки, освіти, держава
Складові	дані, комунікації, інформаційна продукція	освіта, економічні стимули, конкурентна перевага, глобалізація знань	ринок, комерціалізація, маркетинг інновацій, технології, конкурентна перевага

Інноваційне підприємство дотримується таких принципів [70]:

• безперервне вдосконалення всіх без винятку видів діяльності;

• пошук нових засобів застосування своїх досягнень;

• безперервні інновації як упорядкований процес.

Узагальнення теоретичних та аналітико-статистичних джерел інформації дозволяє виділити групи факторів інноваційного розвитку підприємств (табл. 17.4).

Пріоритетними чинниками є техніка та технології, інформація та менеджмент підприємства. Хоча не можна заперечувати провідну роль законодавчого чинника, з яким пов’язані податкові обов’язки підприємства та регламентування його діяльності, але нові постанови та редакції законів дуже часто змінюються.

Інноваційні підприємства виробляють продукцію високої якості, але у той самий час вони повинні знаходити шляхи мінімізації витрат, у тому числі сплати податків, тим самим підвищуючи потенціал підприємства. Розвиток інноваційної діяльності має бути органічно пов’язаним із ресурсозбереженням і приводити до суттєвого зменшення витрат матеріалів на одиницю продукції, також, виходячи з сучасних умов, інноваційний розвиток повинен мати соціальну спрямованість, де саме людина, якість та безпека її життя матимуть забезпечити пріоритети інноваційного розвитку.

Таблиця 17.4. Фактори розвитку інноваційного підприємства [8, 28]

Фактори	Характеристика фактора
Управлінські	Управління підприємством, визначення його місії та основних завдань
Фінансові	Особливість здійснення економічної діяльності всередині підприємства, забезпечення грошовими коштами виробництва
Техніка та технології	Здійснюють вплив на технічні та технологічні сторони інноваційної діяльності підприємств
Кадрові	Компетентні та кваліфіковані кадри, програми розвитку кадрів
Інформаційні	Використання усіх можливих інформаційних ресурсів від програмного забезпечення до комерційних пропозицій
Інноваційні	Якість, вартість, попит та пропозиція продукту/послуг
Законодавчі	Правова основа інноваційного розвитку підприємств в Україні на підставі законодавчих актів та постанов
Екологічні	Вплив нових технологій, матеріалів, видів енергії на довкілля в процесі інноваційної діяльності підприємств

Техніко-технологічний аспект головним завданням має чітке дотримання технології, яка з самого початку виробництва повинна відповідати певним критеріям: економічності, динамічності, низькій матеріаломісткості та саморозвитку.

Головним в менеджменті підприємств є визначення цілей та місії підприємства, гармонійне поєднання усіх наявних ресурсів для отримання прибутку. Кадровий потенціал підприємства, який визначається не стільки кількістю працівників, скільки їх кваліфікацією та лояльністю до свого підприємства, являє собою рушійну силу функціонування підприємства.

Фактор самої інновації, зауважує на тому, що інновація повинна мати певний запас конкурентоспроможності, відповідати запитам ринку, удосконалювати існуючу і розробляти нову продукцію.

Також суб’єкти інноваційної діяльності стикаються з серйозними проблемами при введенні продуктів і технологій нового покоління на ринок. Високий ступінь ринкової невизначеності різко збільшує можливість помилок в оцінках альтернативних варіантів розвитку на базі інновацій. Ціна ж можливої помилки є занадто високою, оскільки, багаторазово зростаючи на наступних етапах прийняття рішень, вона може призвести до абсолютно неадекватної реакції на ситуацію на ринку [28].

Реалії сучасного розвитку економіки доводять, що основними чинниками розвитку є інновації – високі технології, нова техніка, нова організація праці і виробництва, нова мотивація підприємницької діяльності, а також можливість забезпечити високі показники економічного зростання.

Стратегія інноваційного розвитку України. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (далі – Стратегія) розроблена на виконання Постанови Верховної Ради України від 17 лютого 2009 р. № 965–VI «Про проведення парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [67].

Результатом реалізації Стратегії має стати утвердження в Україні інноваційно-інвестиційної моделі її економічного і соціального розвитку, підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу країни, всіх її людських і природних ресурсів, забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення стабільного сталого розвитку і підвищення добробуту громадян. Реалізація Стратегії створить можливості для успішного просування України по шляху розбудови економіки і суспільства, заснованих на знаннях.

Системна соціально-економічна проблема: досягнення України в міжнародному вимірі конкурентоздатності економіки, рівня розвитку і, особливо, ефективності функціонування національної інноваційної системи є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян. В Україні наявні [67]:

– неузгодженість законодавства в інноваційній сфері, насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством;

– непослідовність дій держави щодо підтримки суб’єктів інноваційної діяльності;

– значне зниження інноваційної активності підприємств та загальне погіршення інноваційної культури суспільства;

– неефективність механізмів правової охорони і захисту інтелектуальної власності;

– відсутність належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку;

– скорочення фінансової підтримки інноваційної діяльності;

– відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій сталого, соціально-економічного, науково-технологічного, інноваційного розвитку країни та пов’язаною з ними послідовної зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

– сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, на якому Україна, як суб’єкт, має підтримувати свою присутність;

– тяжіння в управлінні інноваційною сферою до галузевих засад, замість системного і послідовного впровадження функціональних принципів.

Головною метою Стратегії є визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов і підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, що обумовлені глобалізацією і неолібералізацією економічного життя.

Основні стратегічні пріоритети і ключові заходи:

• адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності;

• переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит і споживача;

• створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва;

• системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства.

З метою реалізації першочергових заходів з формування та реалізації стратегії інноваційного розвитку України, рекомендувати:

Верховній раді України:

….Активізувати формування законодавчої бази сучасної політики інноваційного розвитку економіки, формування конкурентоспроможного вітчизняного сектору НДДКР, підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції, формування ринку інтелектуальної власності та структурної перебудови виробництва шляхом активного розвитку інноваційної інфраструктури, створення та сприятливого функціонування технологічних та наукових парків, бізнес-інкубаторів, інноваційних венчурних, інвестиційних фондів та фінансово-кредитних установ, територій пріоритетного розвитку та наукоградів тощо.

Кабінету міністрів України:

….. Удосконалити структуру державного управління у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності в напрямі чіткого розмежування та уникнення дублювання функцій центральних органів виконавчої влади, запровадження принципів одноосібної відповідальності та стабільності системи державного управління у цій сфері. Підвищити ефективність та розширити застосування інструментів державної підтримки інноваційної діяльності через такі механізми: надання грантів; прямого інвестування; надання фінансових гарантій; стимулювання участі комерційних банків у інвестуванні інноваційної діяльності; надання нефінансових послуг та інших видів нефінансової підтримки; державного замовлення на розроблення найважливіших новітніх технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки; розвитку матеріально-технічної бази наукової та науково-технічної діяльності; страхування об’єктів права інтелектуальної власності, комплексного захисту добросовісного виробника від контрафактної продукції, антиконкурентних дій через систему економічних, правових, організаційних заходів, пов’язаних з системою управління промисловою власністю. Опрацювати питання податкового стимулювання суб’єктів господарювання, які: використовують частину свого прибутку на наукові дослідження і науково-технічні розробки; спрямовують власні кошти на підвищення кваліфікації і перепідготовку наукових кадрів; надають спонсорську допомогу науковим установам та вищим навчальним закладам на здійснення наукової і науково-технічної діяльності. Вжити заходів щодо визначення можливостей державної підтримки та перспектив виробництва на території України конкурентоспроможної інноваційної продукції шостого технологічного укладу (нано-, біо-, інформаційно-телекомунакаційні, CALS-технології) за такими напрямами: мікроелектроніка; транспортні засоби з гібридними двигунами; високоефективне сільськогосподарське виробництво; комп’ютеризоване медичне обслуговування; альтернативні джерела енергії та енергозберігаючі технології; інтелектуальна мобільна робототехніка. Вжити заходів щодо розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення інноваційного розвитку через: розвиток системи державного статистичного спостереження у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, ґрунтуючись на показниках і стандартах, що використовуються в ЄС та ОЕСР; розвиток системи науково-технічної та патентно-ліцензійної інформації з максимальним використанням можливостей мережі Інтернет; удосконалення системи оцінювання наукових робіт фундаментального спрямування. Вжити заходів для розвитку інноваційної інфраструктури в Україні: інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів інноваційного розвитку, центрів трансферу технологій та інших організаційних форм інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, які поєднують науку, виробництво та бізнес, в тому числі через надання державної підтримки. Вжити заходів щодо: модернізації вищої освіти, розширення автономії вищих навчальних закладів з навчальної, наукової та фінансово-господарської діяльності; оптимізації мережі вищих навчальних закладів; створення укрупнених регіональних університетів, перетворення їх в потужні науково-технічні, освітньо-науково-інноваційні центри; зміни підходів до формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, у тому числі і на підготовку кадрів вищої кваліфікації з питань інноваційної діяльності (менеджменту, маркетингу, трансферу технологій, фінансів, комерціалізації); створення єдиного наукового та навчально-методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери; всебічної підтримки наукової та науково-технічної діяльності стосовно подальшого розвитку науки у провідних вищих навчальних закладах, оновлення їх матеріально-технічної бази, зокрема через забезпечення сучасним високовартісним обладнанням, розвитку структури інноваційної діяльності та трансферу технологій для впровадження науково-технічних розробок державної підтримки молоді, яка проходить навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідницьких центрах з напрямків інноваційної діяльності; удосконалення освітньо-наукової інфраструктури та системи проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах, впровадження наукових результатів у навчальний процес.

Регіональним органам влади: активізувати діяльність щодо розробки та формування регіональних інноваційних систем, виконання науково-технічних та інноваційних програм з реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, створення фінансово-кредитних установ, технологічних, наукових парків, інноваційних фондів, технополісів тощо.

Національна інноваційна система – це сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу.

Національна інноваційна система включає підсистему:

державного регулювання, що складається із законодавчих, структурних і функціональних інституцій, які встановлюють та забезпечують дотримання норм, правил, вимог в інноваційній сфері та взаємодію всіх підсистем національної інноваційної системи;

освіти, що складається з вищих навчальних закладів, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою, а також навчальних закладів, які проводять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

генерації знань, що складається з наукових установ та організацій незалежно від форми власності, які проводять наукові дослідження і розробки та створюють нові наукові знання і технології, державні наукові центри, академічні та галузеві інститути, наукові підрозділи вищих навчальних закладів, наукові та конструкторські підрозділи підприємств;

інноваційної інфраструктури, що складається з виробничо-технологічної, фінансової, інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової складової, а також з технополісів, технологічних та наукових парків, інноваційних центрів та центрів трансферу технологій, бізнес-інкубаторів та інноваційних структур інших типів; інформаційних мереж науково-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інституційних державних та приватних інвесторів;

виробництва, що складається з організацій та підприємств, які виробляють інноваційну продукцію і надають послуги та (або) є споживачами технологічних інновацій.

Метою розвитку національної інноваційної системи є створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності національної економіки, підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва інноваційної продукції, застосування передових технологій, методів організації та управління господарською діяльністю для покращення добробуту людини та забезпечення стабільного економічного зростання [67].