17.2. Знання як інформація

Дані, інформація й знання: основні категорії та визначення. Сучасне суспільство визначають як «інформаційне», у результаті чого виникає питання про тлумачення й співвідношення таких категорій, як «знання» і «інформація» і пов’язаних із ними понять. Незважаючи на зовнішню ясність, названі категорії досить складні й неоднозначні, що знаходить висвітлення в тому, як вони формулюються та вживаються.

Дослідження різних сфер використання категорій «знання» і інформація» має досить довгу історію – з 60-х років минулого століття. Часто в дослідженнях ці поняття вживалися якщо не як тотожні, то, принаймні, досить близькі за своєю суттю [23].

Існує розподіл понять на «дані», «інформація» і «знання», які наведені в такій логічній послідовності,: вихідні дані (сукупність об’єктивних фактів) – інформація (контекст, у якому використані дані) – знання (висновки на основі даних і інформації) [87].

Таким чином, основна відмінність знання від інформації – у ступені організованості й свідомості первинних даних.

Ф. Махлуп [40] вважає, що «інформувати – означає передавати знання, що може бути результатом інформації. Інформація провадиться з метою вкласти знання в розум іншого. Будь-яка інформація у звичайному значенні цього слова є знання, хоча не всяке знання можна назвати інформацією». Приблизно те саме у роботах М. Пора [30]: «Інформація є дані, які були організовані й передані».

У наведених визначеннях акцентується комунікативний аспект. Цієї точки зору дотримується й Т.П. Миколаєва [47]: «Інформація завжди пов’язана з рухом, має «транспортний» відтінок, тобто означає передачу знань по мережах зв’язку».

Дещо інша інтерпретація цих категорій дана Дж. Ходжсоном: «Між поняттями «знання» і «інформація» не можна ставити знак рівності. Доступність інформації не означає широкого поширення знань. Інформація – сукупність даних, які вже інтерпретовані, яким вдалося додати якогось змісту. Знання – продукт використання інформації. Знання не віддільні від соціального або іншого контексту. Застосування й поширення знань істотно залежить не тільки від технології, але й від соціальних інститутів» [74].

Інтерпретація поняття «знання» за К. Вігом [91] досить близька до Д. Ходжсона: «Знання складаються з істин і уявлень, точок зору й концепцій, суджень і пропозицій, методологій і ноу-хау. Ми накопичуємо знання, організуємо їх, інтегруємо й зберігаємо протягом довгого часу для того, щоб застосувати їх до конкретних ситуацій або проблем. Інформація складається з фактів і даних, що описують окрему ситуацію або проблему. Ми послідовно застосовуємо знання для інтерпретації наявної інформації з окремої ситуації й для ухвалення рішення про те, як до неї підходити».

Схожого погляду дотримується А.Л. Гапоненко: «Знання – це комбінація досвіду, цінностей, контекстної інформації, експертних оцінок, яка дає можливість оцінювати новий досвід та інформацію.» [73]

Ще один аспект, на який звертається увага при виявленні природи знання – його зв’язок з людиною, його пізнавальною, інтелектуальною діяльністю. Ґрунтуючись на викладених підходах, Н.В. Казакова [29] виділяє такі підходи:

• знання й інформація акцентуються на комунікаційному аспекті;

• знання й інформація визначаються за ступенем організованості й інтерпретації даних;

• відзначається зв’язок знання з людською свідомістю, інтелектуальною діяльністю, відбиттям й осмисленням навколишньої дійсності;

• виділяється невіддільність знання й інформації від соціального, технологічного й іншого контексту.

У період становлення економіки знань знання розглядається як економічний актив, аналогічний іншим, давно відомим видам активів – фінансовим, матеріальним і т.п. У цьому випадку знання є ресурсом (сировина виробництва) і продуктом (інновація) [3, 23].

Наведені дані показують, що дослідники природи й ролі знання й інформації не дотримуються якогось одного підходу, а використовують кілька, що здається цілком виправданим, тому що тільки комбінуючи різні підходи, можна виявити основні властивості знання й інформації, що впливають на процеси їхнього виробництва, поширення й застосування [26, 28].

У Законі України «Про інформацію» інформаційну діяльність визначено як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації – це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв [26].

Особливості та економічний зміст інформації та знань. Інформація – єдиний продукт, виробництво якого можна нарощувати необмежено в умовах наявності матеріальних меж [41].

За своєю природою й властивостями знання є суспільним товаром і володіє такими характеристиками:

• може використовуватися багатьма споживачами одночасно або послідовно, не зменшуючись при цьому в обсязі, без втрати якості;

• для виробника вкрай складно й «витратно» враховувати всіх споживачів даного товару й виключити із процесу споживання осіб, що не оплатили його [23, 41];

• важко оцінити (потрібні спеціальні підходи);

• знання не залежать від просторового розміщення, але залежать від часу тому, що можуть швидко застарівати;

• кількість знання не знижує їх якості;

• знання в значній мірі залежать від інтелектуальних та від чуттєвих властивостей людини;

• знання залежать від соціального контексту [3];

• не відчуженість;

• не зникає після використання;

• дискретність знання як продукту: конкретне знання або є або не має [70].

Т. Стюарт [87] визначав знання як «суспільне благо», з урахуванням того, що воно не зменшується в міру його використання. Набуття певного обсягу знань не зменшує здатності інших користуватися ним. При цьому мова йде не про тираж книги, а про закладені в неї знання. Це дозволяє продавати те саме знання або інформацію споживачам багаторазово.

Навіть стійкі знання про об’єктивні закони природи достовірні доти, поки в результаті досліджень не отримані нові знання (наприклад, закони І. Ньютона). Таким чином, темпи морального зношування знання набагато вищі, ніж інших видів ресурсів. Те саме можна сказати й про інформацію.

Дослідники концепції інформаційної економіки характеризують інформацію як засіб виробництва, засіб праці, предмет праці, як капітал, як товар.

Основні властивості інформації, як товару:

• можливість тиражування необмеженої кількості разів в нескінченно малому об’ємі простору за нескінченно малі інтервали часу;

• фізична незношуваність;

• збереження товару у продавця після його продажу покупцю;

• принципова фізична можливість подальшого тиражування і продажу товару;

• відсутність фізичних перешкод безоплатного присвоєння інформаційних товарів (зокрема, засобів виробництва) будь-яким суб’єктом – існують лише етичні бар’єри [41];

• для отримання благ основним стає не фізичне володіння засобами виробництва, а інтелектуальна здатність їх використовування (освоєння) [20];

• споживання інформації не веде до збільшення ентропії у Всесвіті, а навпаки підвищує організованість у навколишньому середовищі та зменшує ентропію;

• інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту [69].

Зростання наукоємних галузей показало, що структура собівартості їхніх продуктів («матеріалізовані знання») помітно відрізняється від структури собівартості традиційних продуктів (матеріальні продукти). Більша частина витрат доводиться на підготовчий період – дослідження, розробки, дослідні зразки. Витрати поточного виробництва можуть бути досить низькими, що й дозволяє транснаціональним корпораціям переносити його в менш розвинені країни.

Слід пам’ятати, що значущість розходження між знанням і інформацією визначається насамперед тим, що розходження обумовлюють різницю в методах і схемах управління. Управління знаннями й управління інформацією – аж ніяк не тотожні поняття. Управління знаннями – більш глибокий і комплексний процес, тісно пов’язаний з особистісними характеристиками людей, з рівнем і характером розвитку людського капіталу.

Інформаційна економіка. Інформаційне суспільство – це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації.

Інформаційна економіка – це виробнича система в поєднанні зі сферою споживання, де інформація є провідною виробничою силою (вирішальним засобом та предметом праці), а також основним продуктом виробництва та предметом споживання [41].

Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, О. Белл, О. Тоффлер [69]. Інформаційна економіка характеризується тим, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві.

Примітка:

Традиційним корпораціям протиставляються «малі» економічні форми – індивідуальна діяльність вдома, «електронний котедж». Вони входять у майбутню структуру інформаційного суспільства з його «інфо-», «техно-» та іншими сферами людського буття. Було висунуто проект «глобальної електронної цивілізації», що базується на синтезі телебачення, комп’ютерної та інших мереж. «Комп’ютерна революція» поступово приводить до зміни традиційного друку електронними книгами, змінює ідеологію. Соціальні та політичні зміни розглядаються у теорії інформаційного суспільства як наслідок «мікроелектронної революції». Перспектива розвитку демократії пов’язується з поширенням інформаційної техніки. Тоффлер відводить головну роль у цьому телекомунікаційній «кабельній мережі», яка забезпечує двосторонній зв’язок громадян із урядом, дозволить враховувати їх думку при розробленні поличних рішень [84]. Розробки у галузі «штучного інтелекту» розглядаються як можливість інформаційного трактування самої людини. Концепція інформаційного суспільства викликає критику гуманістично орієнтованих філософів та науковців, які додержуються думки щодо негативних наслідків комп’ютеризації суспільства.

Перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та є передумовою та основою формування інформаційного суспільства:

• інформація стає важливою виробничою силою. З’являється все більше технологій, де інформація стає і засобом виробництва, і об’єктом праці, і предметом праці;

• глобалізація суспільного життя збільшує роль комунікаційних засобів [41];

• революція в організації та обробці інформації приводить до того, що відбувається перехід від індустріального до сервісного суспільства; формується вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій;

• відбувається перетворення нової «інтелектуальної технології» у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень;

• завдяки високому рівню розвитку технологій у інформаційній економіці, перехід від «не ресурсів» до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства;

• можна виділити головні форми, яких набирає постіндустріальне суспільство під час дії. По-перше, це нововведення, тобто здатність виробляти нову продукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій [69].

Основні особливості інформаційної економіки [20, 65]:

1. Інформація є виробничою сировиною. Виробництво використовує технології для дії на інформацію, а не просто інформацію для впливу на технологію, як це було раніше.

2. Ефекти нових технологій є всеохоплюючими. Всі процеси індивідуальної і колективної діяльності безпосередньо формуються під впливом названих нових технологій.

3. Можливість гнучкої модифікації виробничих і побутових систем. Однією з найважливіших особливостей економічної системи стає здатність до реконфігурації.

4. Зростаюча технологічна конвергенція, тобто об’єднання окремих блоків і технологій у високоінтегрованій системі. Наочним прикладом виробничої конвергенції є сучасний мобільний телефон.

5. Орієнтація не на ресурс, а на його функції. Інформаційна революція дозволяє сьогодні забезпечити заміну будь-якого ресурсу. У цих умовах стає головним не сам ресурс, а його функції або властивості.

6. Швидка динаміка (мінливість) виробництва.

7. Значне зниження питомих витрат виробництва. У наші дні джерелом вартості все частіше стають знання.

Примітка:

Ще однією важливою рисою інформаційного типу економічного зростання є неподільність інформації як предмета праці і як засобу праці. Наприклад, у комп’ютерних інформаційних технологіях інформація, що виступає предметом праці і вона ж виступає засобом праці настільки часто міняються місцями, що їх не можна відділити один від одного: інформація, що оброблюється та передається служить, знаряддям обробки і передачі нової інформації, а потім може знову оброблятися і передаватися, стаючи то предметом, то засобом праці.

Напрямки розвитку інформаційної економіки. Можна відмітити основні тенденції в розвитку інформаційного суспільства – трикомпонентний прогресивний рух: становлення головних економічних галузей з виробництва та поширення інформації, розширення номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості та уряду, створення широкої системи інформаційних засобів на споживчому рівні [69].

До основних напрямків розвитку виробництва інформаційних товарів відносяться [41, 20]:

1. Виробництво комп’ютерів і засобів обробки інформації. До даної продукції відносять як безпосередньо самі комп’ютери, так і численні види устаткування, що забезпечує виконання комп’ютерною технікою всіх прямих і допоміжних функцій. Сюди ж необхідно віднести різні види носіїв інформації (СD-, DVD-диски та ін.).

2.Програмні продукти (software).

3.Комп’ютерні ігри. У будь-якій комп’ютерній грі містяться як мінімум два інформаційні продукти – програмне забезпечення і освітня технологія.

4. Інтернет-послуги.

5.Наукоємна продукція. Наукоємність товарів може бути приблизно оцінена прибутком, який приносить ціна одного кілограма даного виробу. Іншою непрямою характеристикою наукоємного виробу є рівень його рентабельності.

6.Патентно-ліцензійна продукція.

7.«Виробництво розуму». Науковий потенціал – головний ресурс інформаційної економіки. Основним носієм цього потенціалу є людина. За цим поняттям приховані два види інформаційних продуктів:

– по-перше, сам «розум», тобто люди – носії знань, навиків та інших якостей, необхідних для виробництва інноваційних продуктів;

– по-друге, освітні технології для підготовки фахівців у різних сферах діяльності.

8.Управлінські технології. Послуги з технічного менеджменту можуть надаватися в двох формах. Перша припускає цілеспрямований продаж технологічного комплексу, що включає систему менеджменту. Друга пов’язана з наданням послуг консультантів з вдосконалення процесів управління.

9.Технології, в яких інформація є основним «робочим тілом». До продукції даного типу відносять технології, в яких інформація виконує провідну роль у здійсненні головних виробничих процесів, а отже, в отриманні додаткової вартості. Прикладом даного напряму є виробництво нової генетичної інформації (нових сортів рослин або порід тварин) і використання засобів захисту рослин нових поколінь, заснованих, наприклад, на відлякуючих запахах.

10. Виробництво і використання штучного інтелекту. Цей напрям започаткували роботи, гнучкі автоматизовані виробництва і в даний час він обіцяє подарувати самоналагоджувальні і самонавчальні системи.

11. Посередницька діяльність в економіці.

12. Комунікаційні послуги. До сучасних засобів передачі інформації відносяться Інтернет, електронну пошту, факс, сучасні телекомунікаційні технології (мобільний, стільниковий, супутниковий зв’язок).

13. Аерокосмічні інформаційні технології. До цього формулювання умовно можна включити значну кількість видів інформаційних продуктів: картографування земної поверхні; геологічний пошук природних ресурсів; кліматичний контроль; екологічний моніторинг; біосферний моніторинг; метеорологічний моніторинг; прогнозування і контроль природних і техногенних надзвичайних ситуацій та ін.

14. Інформаційні послуги ЗМІ.

15. Інші інформаційні товари. До подібних видів продукції можна віднести такі послуги: освіту; медицину; мистецтво; культуру; шоу-бізнесу; туризм; спорт; рекреацію; архітектуру; адвокатуру; політику і багато інших.

Примітка:

Корпорація RAND опублікувала масштабне дослідження «Глобальна Технологічна революція 2020» /Global Technology Revolution 2020, в якому було зроблено прогноз як розвиватимуться наука і техніка в найближчі півтора десятиріччя. RAND назвав 16 найперспективніших на­прямів науково-технологічного розвитку, серед яких: дешева сонячна енергія, технології бездротового зв'язку, генетично модифіковані рослини, методи очищення води, дешеве житлове будівництво, екологічно чисте промислове виробництво, «гібридні» автомобілі (використовують як паливо, так і елект­роенергію й ін.), медичні препарати «точкової» дії, штучне виробництво тка­нин живого організму і т. ін. Вчені запевняють, що протягом наступних деся­тиліть сповільнення темпів науково-технічного прогресу не відбудеться.