ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

(УКООПСПІЛКА)

Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж

Циклова комісія загальноосвітніх дисциплін

ЗАВДАННЯ

З МЕТОДИЧНИМИ РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

з дисципліни "КУЛЬТУРОЛОГІЯ"

Спеціальність:

5.03051001 Товарознавство та комерційна діяльність

5.05170101 Виробництво харчової продукції

5.03040101 Правознавство

5. 03050901Бухгалтерський облік

5.03050701 Маркетингова діяльність

5.03050802 Оціночна діяльність

Укладач: Г.С.БОЙКО

Розглянуто та затверджено на засіданні циклової комісії загальноосвітніх дисциплін

Протокол № 1 від «____»_______201_ р.

Голова циклової комісії

________ _____________________

(Прізвище та ініціали)

Білгород-Дністровський – 201_ Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи 1

Тема 1

Діяльнісний підхід у культурології.

3 Години

Мета: усвідомити, що предметом дослі­дження та вивчення культурології як науки є смисл буття люд­ства. ознайомитися з закономірностями світового культурно-історичного процесу; осмислити, що поняття "культурологія" з точки зору вивчення змісту буття людини та характеристики видів людської діяльності розкрити зміст, особливості та функції культурології як науки, структуру і компоненти культури як науки;

Зміст самостійної роботи

1. Визначення поняття культури через особливості людської діяльності.

2. Види людської діяльності: практична, теоретична, практично-духовна.

Література

1. Бокань ВолодимирКультурологія: Навч. Посіб. – 3-тє вид., стереотип. – К.: МАУП, 2004 -136 с.

2. Історія світової культури: Навч. Посібник / Керівник авт.. колективу Л.Т. Левчук. – 3-тє вид. стереотип. – Київ: Либідь, 2000 – 368с.

3. Крижанівський О.П.Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996 – 480с.

4. Полікарпов В.С.Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – 3-тє вид., стереотип. – Х.: Основа, К.: Т-во «Знання», КОО, 1999 – 336с.

Методичні рекомендації

Першочергово слід усвідомлювати, що предметом дослі­дження та вивчення культурології як науки є смисл буття люд­ства. Тобто в роботі має бути відображено.

Смисл буття - це ставлення людини до навколишнього світу, ціннісна орієнтація зовнішнього світу, способу життя та діяльності людини.

Потрібно прокоментувати такі види людської діяльності, як практична, теоретична і практично-духовна; форми діяльності - мова, мистецтво, релігія, мораль, наука і т.д. При цьому слід за­значити, що види діяльності є продуктивними і репродуктивними.

Художньо-творча діяльність включає народну художню творчість (фольклор, народні ремесла) та професійно-мистецьку діяльність (художники, скульптори, музиканти, актори і т.д.).

Потрібно розтлумачити, що виробнича діяльність - це професійна діяльність у поєднанні "красивого" і "корисного".

Питання 1. Визначення поняття культури через особливості людської діяльності.

Слово “культура” похідне від латинського “cultura” (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – “освіченість”, “вихованість”.

У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття “культура душі”, він вважав, що філософія є “культурою розуму”. Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини – культура розвиває людину, і в цьому, на думку римського філософа і державного діяча, полягає її головна функція.

Отже, майже одразу поняття культури більшою мірою вказувало на вміння і майстерність, які виявляє людина у своїй діяльності, а також на процес виховання “культури душі”.

Широко вживаним поняття культури стає в епоху Просвітництва, коли культура тлумачиться і як штучне, породжене людською діяльністю перетворення природи, і як вищий прояв людського буття, пов’язаний передусім з людським духом. Саме від просвітників XVIII ст. йде протиставлення “культура – натура”, тобто “культура – природа”. Поняттям культури позначалися у той час всі досягнення духовної культури людей, передусім наукові знання, мистецтво, моральна досконалість і все те, що називали тоді освіченістю. Наприкінці ХІХ – у ХХ ст. більшість видатних мислителів наголошують на людинотворчому характері культури. Вона розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираз її суспільної цінності, творчості, як людський спосіб освоєння світу і життя в ньому, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність.

Отже, оскільки культурою у людській діяльності є те, що відрізняє свідому доцільну діяльність людини від інстинктивної діяльності тварин, культуру в найзагальнішому розуміння можна визначити як загальну характеристику людського буття, як надбіологічне, надприродне явище, яке визначає міру людяного в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти. Але й на сьогодні серед фахівців немає загальновизнаного розуміння як походження культури, так і її визначення.

До основних концепцій походження культури відносять: діяльнісну – культура як процес і результат людської діяльності; ціннісну – культура розуміється як система цінностей, їх набуток; теологічну, пов’язану з релігійним трактуванням походження культури; ігрову, адже гра є різновидом людської діяльності.

Стосовно визначення поняття культура можна констатувати найрізноманітніші підходи, яких у літературі величезна кількість. Адже до вивчення явищ культури звертаються такі науки, як археологія, етнографія, соціологія, етика, естетика, історія. Сьогодні налічується близько 500 визначень культури. І в цьому немає нічого дивного – культура є явищем складним і багатогранним, звідси – багатоманітність її визначень.

Серед визначень культури досить чітко проглядаються три основних підходи.

Емпіричний, описовий підхід, згідно до якого культура є сукупністю, результатом всієї людської діяльності, тобто сумою всіх речей і цінностей, з яких складається цей результат. Однобічність цього підходу в тому, що культура тут уявляється в статичному вигляді – у вигляді певного “набору” речей та цінностей, застиглих продуктів людської життєдіяльності. Окрім того, розмежовуються матеріальна та духовна сфера культури, про що йтиметься далі.

Аксеологічний, тобто оціночний підхід, за якого “культурність” і “некультурність”, отже, і рівень культурності, оцінюється співставленням з певним еталоном. За такого підходу оцінки мають відносний і довільний характер: євроцентризм стає мірою культурності всіх останніх регіонів, не враховується те, що культура є пристосовництвом до конкретного середовища, як природного, так і соціального. Хоча цей підхід є теж обмеженим, він, які і будь-який підхід, не може бути відкинутим: досліднику доводиться порівнювати (адже все пізнається у порівнянні) й оціночний момент.

Діяльнісний підхід розглядає культуру як специфічно людський спосіб діяльності, “позабіологічний” за своєю сутністю. Але культура є не самою діяльністю, а тим способом, яким здійснюється ця діяльність. Саме діяльнісний підхід до розуміння культури починає переважати у сучасній науковій літературі. Це пов’язане перш за все з тим, що він не відкидає два попередніх – описовий та оціночний, а включає в себе їх раціональний зміст.

Отже, під культурою традиційно, у широкому розумінні визначається сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.

У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо. Нарешті, поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. У цьому випадку фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо. Адже основою культури є людяність, гуманізм; її гуманістичний характер реалізується через всебічний розвиток людини, виявлення її сутнісних сил і здібностей.

Важливим і принциповим питанням дослідження культури є осягнення сутності всього феномена суспільного життя, осягнення джерела походження культури – суспільної праці, засобами якої людина перетворює природу і саму себе, створює свій власний, відмінний від природи духовно-предметний світ, розгортає у ньому всі свої життєві процеси. Культурою у цьому розумінні вважається все, що створене творчою людською діяльністю людини для людини, для її розвитку, все, що ввійшло у практику як загальнолюдське надбання, що сприяє утвердженню і вияву людського в людині і суспільстві.

Культура є, таким чином, штучно створеною людиною другою природою, надбудовою над першою, “живою природою”, створеним людиною світом. Таким чином, культура – це художні полотна і архітектурні споруди, наукові досягнення та освіта, результати матеріального виробництва і мораль, поетична творчість і вихованість людини. Це також спосіб і результат самоствердження людини у всіх сферах суспільного життя. Все ж те, що суперечить гуманізму, людяності віднести до культури неможливо. Подібного роду явища, відносини, процеси, поведінку називають “антикультурою”. Вона є проявом і результатом дегуманізації людських відносин, відходу чи навіть відмови від загальнолюдських цінностей, пріоритетів, втрати сутнісних моральних орієнтацій, що базуються на розумі, вірі, справжньому людинолюбстві. Відомо, що злодійству, брехливості, наркоманії, алкоголізму всі народи дають негативне оцінку, розглядають їх як антицінності, антикультуру.

Питання 2. Види людської діяльності: практична, теоретична, практично-духовна.

Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж активна, але змістом її дій і поведінки є пристосування до природних умов життя. її дії визначені успадкованими біологічними особливостями, видовими ознаками тварини. Поведінка тварини регулюється в основному інстинктами, а також набутими умовними рефлексами.

Людина не тільки й не просто пристосовується до природи, але й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам; вона «олюднює» природу. І робить це в таких формах, такими способами, які створюються в процесі самої діяльності, розвиваються історично. Л юдина перетворює діяльність, спираючись на свої знання про предмети і явища, їх властивості, причинні зв'язки, закономірності і т.д.; а самі ці знання вона здобуває, розширює, поглиблює на основі діяльності.

Таким чином, людська діяльність має свідомий, осмислений, цілеспрямований характер. Форми її різноманітні, вони залежать не тільки від властивостей самої людини, але й головне — від властивостей тих предметів, з якими вона має справу. Форми і способи діяльності закріплюються в колективному досвіді. За своєю сутністю діяльність соціальна. Люди виконують її або спільно, або так, що діяльність окремої людини є певною частиною, ланкою діяльності суспільства.

Аналізуючи діяльність, ми виділяємо такі моменти: потреби, інтереси, мотиви, цілі, засоби, процес діяльності, її результат.

Потреби — це ті «вимоги», які людина ставить до навколишнього світу, природи, речей, суспільства і задоволення яких необхідне для її життя і благополуччя. Людські потреби дуже різноманітні і належать до різних «рівнів» — від елементарних біологічних до найвищих духовних. Потребами визначаються інтереси.

Інтерес — це об'єктивно зумовлене і соціально опосередковане (тобто таке, що залежить від соціальної сутності людини, суспільних умов її життя) спрямування уваги й прагнень на ті предмети і дії, якими можуть бути задоволені певні особи. Потреби властиві й тваринам, інтереси мають тільки люди.

Усвідомлені потреби й інтереси стають мотивами — спонуками, рушійними силами діяльності. Що саме і для чого робить людина, безпосередньо визначається її мотивами. Знання мотивів — це умова правильної моральної оцінки вчинків, поведінки.

Мета (ціль) - це те, чого саме людина прагне досягти або уникнути своєю діяльністю. Оскільки людина діє свідомо, вона, починаючи діяти, ставить перед собою мету (ідеальний образ бажаного майбутнього). Це образ того, чого реально поки що не існує, а має бути створеним. У людській цілеспрямованій діяльності ідеальне — певний задум, проект — перетворюється в реальне, втілюється, «опредмечується».

В процесі діяльності якраз і здійснюється це перетворення. При цьому використовуються різні засоби діяльності — матеріальні (знаряддя і т. п.), інтелектуальні (знання, прийоми мислення, розв'язання задач). Система штучно створених засобів діяльності становить техніку, яку можна поділити на техніку матеріальної і техніку духовної діяльності. Одним із показників суспільного процесу є розвитоктехніки, їїускладнен-ня, вдосконалення, поява нових її видів. Основні етапи цього розвитку:

• знаряддя ручної праці (інструменти);

• машини і механізми;

• автомати.

Одне з найбільших досягнень XX століття — кібернетична й інформаційна техніка, комп'ютери, роботи, автоматизовані системи. В перспективі ця техніка має звільнити людину від тяжкої і монотонної праці, дозволить їй зосередитися на проектно-конструкторській, інженерній, творчій діяльності.

Різноманітна техніка, застосована як у матеріальній, так і в духовній діяльності, набагато примножує і розширює можливості людини — не тільки її фізичні, але й розумові сили.

Технізація життя в сучасних умовах відіграє подвійну роль: вона виражає великий прогрес продуктивних сил і цивілізації взагалі, але, з іншого боку, несе небезпеку дегуманізації (зне-люднення) людини, поширення маніпулювання людською поведінкою («соціальної інженерії»), згубного впливу на природу (включаючи природу самої людини), створення засобів масового знищення.

Завершенням повної діяльності є одержання результату. Якщо мета була реальною, діяльність спланована і побудована правильно, з урахуванням об'єктивних можливостей і умов, то результат в основному відповідає задуму. Але трапляється так, що бажане не досягається, виникає щось непередбачене, зокрема негативне, шкідливе. Це спонукає до пошуку й виправлення допущених помилок, відмови від хибних уявлень, уточнення, коректування знань. Для досягнення успіху в діяльності потрібно:

• щоб наша мета відповідала об'єктивним (незалежним від

• бажання) можливостям, умовам, закономірностям;

• щоб обрані засоби були раціональними, ефективними;

• щоб дії були сплановані й виконувались правильно.

В діяльності, яка має суспільно-значущий характер і зачіпає життєві інтереси інших людей, суспільства в цілому, конче необхідно, щоб її цілі не суперечили цим інтересам — ні найближчим, ні віддаленим, були гуманними, а засоби не тільки ефективними (у вузькопрактичному розумінні), але й моральними. Вся історія, і особливо історія великого і трагічного XX століття, свідчить, що добрі цілі не досягаються аморальними методами.

Діяльність, залежно від того, що є її предметом, якого роду цінності нею створюються, — поділяється на матеріальну і духовну. Жорсткого характеру цей поділ не має; йдеться про те, що саме є головним, переважаючим у даному виді діяльності.

Види практичної діяльності розрізняються за своїми об'єктами (тобто за тим, на що, на які предмети спрямована діяльність), за сферами, в яких вона здійснюється, і відповідно — за її способами, за місцем і роллю в житті суспільства. Можна виділити такі види.

Матеріальне виробництво — цілеспрямований вплив суспільства на природу з метою одержання потрібних людям матеріальних цінностей, які задовольняють їхні потреби.

Соціально-перетворююча, зокрема політична діяльність — вплив людей на саме суспільство, його системи, структури, установи, відносини з метою їх збереження, вдосконалення або зміни. В останньому випадку ця діяльність може набути характеру соціальної революції.

Науковий експеримент — підпорядкований духовним, пізнавальним завданням, але сам собою становить ряд предметно-практичних дій.

Естетична діяльність — творчість за законами краси; продуктами її є твори мистецтва. Тут також духовний момент є провідним.

Крім того, можна назвати управлінську, адміністративну та іншу діяльність, навчально-виховну, релігійну (культову), а також побутову практику.

Різноманітність видів практичної діяльності, врешті, лежить в основі різноманітності типів суспільних відносин.

Практика протиставляється теорії лише відносно. Дослівне значення цього грецького слова — споглядання. Проте і теорія, тобто раціональне, розумне пізнання, і власне споглядання — інтелектуальне, філософське, естетичне, релігійне — це теж вид діяльності, тільки її предметом є не матеріальні, а ідеальні «об'єкти»: поняття, образи, уявлення.

Форми чуттєвого споглядання і раціонально-теоретичної, розумової діяльності мають практичне походження; вони склалися спочатку в процесі трудової діяльності.

Розрізняють діяльність стереотипну — відповідно до заданого зразка, за встановленими правилами — і творчу. Остання виходить за межі наявних стереотипів і правил, її результатом є поява справді нового. Саме вона виявляє і реалізує такі можливості, які самі собою не здійснюються.

Обидва види діяльності необхідні в людському житті. Треба вміти ретельно виконувати діяльність стереотипну, відтворюючу. Але найбільш специфічною для людини є діяльність творча, і здатність до неї необхідно виховувати й розвивати: вчитися нестандартно мислити й діяти. Формувати так званий евристичний стиль мислення (від грецького «еврика» — «знайшов»), тобто орієнтований на самостійний пошук і відкриття.

Треба зазначити, що сучасна комп'ютерна техніка дозволяє моделювати операції стереотипного мислення, які піддаються формалізації і алгоритмізації, тобто можуть бути виражені в точній послідовності логічних або математичних дій. Можливості розвитку й удосконалення комп'ютерної, а також робототехніки надзвичайно великі, їх важко передбачити. Але між машиною і людиною є принципова відмінність. Лише людина — свідома і творча істота. Машина — це її знаряддя: як у фізичній, такі в розумовій, яку матеріальній, такі в духовній діяльності.

Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб'єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

Запитання для самоперевірки

1. Що означає термін «культура» у перекладі з латинського?

2. У якому значенні вживався термін «культура» раніше?

3. У який період більшість мислителів наголошують на людино творчому характері культури?

4. Скільки на сьогоднішній день є визначень терміну «культура»?

5. Дайте визначення культурі з точки зору діяльнісного підходу.

6. Що таке діяльність?

7. Які моменти виділяють, аналізуючи діяльність?

8. Які види діяльності виділяють?

9. Дайте характеристику кожного з видів людської діяльності.

Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи 2