1.5. Гiпотези виникнення окремих груп iндоєвропейських мов

Процес розвитку окремих iндоєвропейських мов iз спiльноiндоєвропейської мови - основи не зовсiм зрозумiлий. Iснують три основнi гiпотези.

Август Шлейхер зображав спiльноiндоєвропейську мову у виглядi стовбура родовiдного лiнгвiстичного дерева. Ця мова розподiляється на пiвнiчну та пiвденну гiлки i далi. На цій схемi не зображенi хетська та тохарська мови, пам’ятки яких було знайдено вже в XX ст. Шлейхер зображував утворення сiм’ї мов як одночасний акт розпаду прамови. Складний процес утворення мов, де поряд з дiференцiацiєю значну роль вiдiгравала i iнтеграцiя, пiдмiнювався спрощеною, антиiсторичною схемою.

Першим протестом проти антиiсторизму поглядiв А.Шлейхера була “теорiя хвиль” I.Шмiдта, яка грунтується на територiальній близькостi спорiднених мов. І.Шмiдт вважав, що нiколи не iснували iндоєвропейська прамова, германська прамова та iн. Всюди спостерiгається поступовий перехiд вiд однiєї мови до iншої.

Рис.1. Гіпотеза родовідного дерева А.Шлейхера

Для зображення співвідношення iндоєвропейських мов І.Шмiдт використовує образ хвилi, яка поширюється вiд центру.

Теорiя І.Шмiдта показала абстрактнiсть i примiтивнiсть поглядiв А.Шлейхера на процеси виникнення i спiввiдношення спорiднених iндоєвропейських мов. Та сама “теорiя хвиль” не вирiшує цих проблем i нехтує iсторичними змiнами мови.

Рис.2. «Теорiя хвиль» І.Шмiдта

Подiл спiльноiндоєвропейської мови на дiалекти i створення на їх основi рiзних iндоєвропейських мов були наслiдком насамперед територiального вiдокремлення певних частин iндоєвропейської етнiчної спiльностi. Деякi мовознавцi, наприклад А.Мейє, вважають, що в процесi формування тих мов, на якi дiлилася мова-основа, велике значення мала дiя мовного субстрату, тобто iнших неiндоєвропейських мов, якi iснували на територiях, куди приходили iндоєвропейцi. Облишивши власнi мови й засвоївши iндоєвропейську, аборигени зберiгали свої власнi артикуляцiйнi та iншi мовнi навички, а це вiдбилося на розвитку iндоєвропейської мови. Ця теорiя має певнi пiдстави, але вплив субстрату в нiй перебiльшено. Здебiльшого вiн був обмеженим i не визначав специфiки тiєї мови, яка цього впливу зазнавала. Вважають, що в захiдній частинi територiї, на якій жили iндоєвропейцi, досить рано визначилася певна група дiалектiв, яку в науцi звуть захiдним ареалом iндоєвропейської мови-основи. З нього в серединi першого тисячолiття до н.е. й утворилася єднiсть, яка в майбутньому лягла в основу германських мов. Перiод, коли ця єднiсть дiалектiв формувалася як окрема група i розвивалася далi в напрямi видiлення з мови-основи, дiстав назву епохи спiльногерманської, або протогерманської мови. Зберiгаючи основнi риси iндоєвропейської будови, ця мова водночас виробляла в собi й специфiчнi германськi особливостi, якi визначили обрис майбутнiх германських мов i стали основою їхнього подальшого окремого розвитку.