Питання до самоконтролю

1. Що вивчає соціологія релігії?

2. Що означає термін «релігія»?

3. У чому полягає сутність релігії як соціального явища?

4. Яку структуру має релігія?

5. Охарактеризуйте місце і роль релігії в суспільстві.

6. На яких рівнях існує релігія як соціальний інститут?

7. Назвіть функції, які виконує релігія.

Етносоціологія

Етносоціологію визначають як науку, що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізми їх входження у систему соціальних відносин. Для етносоціології етнічні і національні спільноти є складними соціальними системами, що динамічно розвиваються у взаємозв'язку з динамікою соціальної структури суспільства, з політичними, економічними, соціокультурними процесами, які відбуваються у суспільстві. Етносоціологія досліджує також особливості етнічної ідентифікації людей, соціальну зумовленість національної свідомості і міжнаціональних взаємин.

Саме тоді у західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з X. Сетон-Уотсоном, яка акцентувала увагу переважно на етнічних процесах в доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов'язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації ні нівелюють значення та ролі етнічності, навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної самоідентифікації. Утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, вони посилюють боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу у такому суспільстві, за врахування прав національних меншин.

Дослідники відзначають, що сфера етносоціологічного вивчення є надзвичайно широкою, а проблеми, які досліджуються етносоціологією, — вельми численними, серед яких етнічна складова наступних соціальних змін:

— динаміки розвитку основних етнічних груп як всередині тієї чи іншої країни, так і в діаспорі;

— темпів соціальних переміщень в етнічних групах;

— внутрішньої і зовнішньої міграції етнічних груп і національних меншин;

— процесів взаємодії сучасної і традиційної етнічно-національної культури;

• ролі національного фактору у політичному житті і соціальній поведінці, процесах модернізації тощо;

— розвитку націоналізму;

— виникнення та розв'язання міжетнічних конфліктів, послаблення міжетнічної напруги.

Теоретичні підходи до вивчення етнічних спільнот:

1. соціобіологічний;

2) еволюційно-історичний;

3) інструментальний;

4)конструктивістський;

5)психологічний.

Соціобіологічний підхід описує етнос як природну форму існування людини, як живий організм з певними віхами розвитку (народження, розквіт, занепад). Етнос як жива система працює на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Надлишок енергії приводить до активізації етнічної системи, а дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду. В останньому випадку етнічна система переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім. Втім, руйнація тієї чи іншої етнічної системи не означає її цілковитого знищення. Часто настає лише період розриву зв'язків між її компонентами і подальше їх входження до нової етнічної системи. Найбільш відомим представником такого підходу був російський вчений Л. Гумільов.

Еволюційно-історичний підхід пов'язує етнос не з біологічними аспектами існування, а з певними стадіями розвитку суспільства. Згідно з цим підхідом, кожній стадії суспільного розвитку відповідає окрема стадія розвитку етнічності. Можна виділити такі стадії етнічності як плем'я, народність, нація.

Плем'я — найбільш стародавня етнічна спільнота, життя і діяльність якої була заснована на родинних і соціальних зв'язках. Кожне плем'я мало ознаки етнічної спільності: вони різнились одне від одного своїм походженням, мовою, сформованими традиціями і звичаями, поведінкою і духовною культурою.

З переходом до цивілізації, при якій розпались племена і на перший план вийшли не родові, а соціальні зв'язки між людьми, плем'я поступилось місцем іншому типу етнічної спільності — народу. На відміну від племені, народи досягли в епоху цивілізації незрівнянно більшої соціально-етнічної колонізації і більш високого розвитку своєї мови, матеріальної та духовної культури. Саме в цей період почали формуватися національні характери багатьох народів, що знайшло своє вираження в їх національній свідомості і самосвідомості. Формування й існування народності пов'язується з суспільствами докапіталістичної стадії розвитку (рабовласництвом і феодалізмом).

Нація розглядається як вища (для сучасності) форма існування етносу. Виникає на індустріальній фазі розвитку соціуму, в період становлення капіталізму. Нації утворюються шляхом об'єднання різних народностей. Нації як вищій формі розвитку етносу, властиві ті ж ознаки, що і народності: спільність мови, території, культури, традицій, психологічних особливостей та ін.

Специфічні риси нації можна виокреслити наступним чином:

1) представниками нації можуть бути етнічні спільноти, які є громадянами однієї держави. Як правило, нація носить назву тієї народності, яка становить більшість населення країни;

2) для нації характерна спільність економічних зв'язків, наявність міцного національного ринку;

3) велику роль відіграє психологічний фактор, що виявляється в самоусвідомленні індивідом причетності до нації.

Інструментальний підхід. Його прихильники пояснюють збереження етнічних груп потребами людей у подоланні відчуження, характерного для сучасного суспільства масової культури, споживчих цінностей та прагматизму. Згідно з цим підходом, потреба збереження етнонаціональних спільнот зумовлена певними процесами, які відюуваються у сучасному суспільстві, а саме:

• розгортанням процесів інтеграції;

• асиміляцією;

• нищенням етнічної ідентичності.

Таким чином, актуалізується проблема збереження національної самобутності, яка виступає противагою вищезазначеним процесам. Такий підхід міститься в працях американського вченого Дж. Девіса. Розвиваючи цей підхід, писав про потреби, які спонукають людей до рівності, гідності. Етнічна група здатна підтримати людей в реалізації таких потреб, мобілізовувати на їх здійснення.

Конструктивістський підхід. Він полягає у твердженні, що етносів і націй насправді не існує, що це — штучно сконструйовані поняття, які слугують певним соціально-економічним, політичним, ідеологічним та ін. цілям. Етнічна група трактується як спільність, поєднувана інтересами, а етнічність - як засіб для досягнення групових інтересів, мобілізації в політичній боротьбі. Представники цього підходу (зарубіжні вчені Ф. Геккманн, Е. Геллнер) вважають, що етнічна спільнота — це об'єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам'ять тощо.

Психологічний підхід. Його суть полягає у визнанні провідної ролі психологічних чинників у формуванні й функціонуванні етнічних спільнот. Поштовх до появи такого роду концепцій дає наприкінці XIX ст. французький вчений E. Ренан.

Головними категоріями етносоціології є етнос і нація. З приводу їх суті, утворення й функціонування існують різноманітні концепції і точки зору.

Етнос — це специфічна природно-соціальна і антропологічна спільнота людей, яка виникає і розвивається на основі єдності природно-ландшафтних умов, кровної спорідненості, мови, спільної культури і релігії, яка володіє самоусвідомленням себе як соціальної солідарності і відмежуванням себе від інших спільнот.

Нація — це поліетнічна соціальна спільнота людей, що історично склалася, яка виникла і розвивається на основі спільності їх території, економічних зв'язків, особливостей національної самосвідомості, психічного складу, єдиної уніфікованої мови в її літературній формі, поліфонічної культури з своєю системою цінностей і символів, державно-правового регулювання усіх сфер життєдіяльності.

Якщо етнос є спільнотою, утвореною на культурно-історичних та духовно-регулятивних засадах, то нація є утворенням політико-правовим і соціально-економічним. Єднає їх те, що нація є вищою формою існування етносу. Раса вказує на споріднення за кров'ю, а нації можуть формуватися в процесі сумісного життя і «змішування» представників різних рас. Найбільш великі країни — Росія, Англія, Франція, Італія, Німеччина, США — це ті, в яких кров найбільш змішана. Саме дана обставина характеризує нації всіх країн. По суті, немає нації, всі представники якої відносилися б тільки до однієї етнічної спільноти.