Види та форми культури
Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб’єктів з оточенням розрізняють форми і види культури. Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:
1) матеріальну — сукупність результатів людської діяльності, що включає як фізичні об’єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об’єкти, що використовуються людьми;
2) духовну — cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об’єкти, створені людством (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням. Зазвичай нематеріальні об’єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.
Духовні й матеріальні цінності як результати людської діяльності нерозривно пов’язані між собою і безперервно взаємодіють, наповнюючи таким змістом сучасну діяльність людей як основний елемент культури, саму її сутність.
Соціальні цінності випливають із загальновизнаних уявлень про те, що є добром, а що — злом, що є добре, а що — погано, чого слід досягати, а чого запобігти. Вкорінившись у свідомості більшості людей, соціальні цінності немовби визначають їхнє ставлення до тих або тих явищ і слугують своєрідним орієнтиром їхньої поведінки.
Соціальні норми не лише виконують роль орієнтира. В одних випадках вони немовби рекомендують, а в інших — вимагають дотримання певних правил і норм поведінки, і саме цим регулюють поведінку людей, їхнє спільне життя у суспільстві.
Моральні норми поведінки людей — це ті норми, які природним чином традиційно сформувалися і сприймаються у суспільстві як зразки правильної (справедливої, толерантної, розумної) поведінки, що очікується або рекомендується, люди ж мусять без примусу дотримуватися цих норм. До моральних можуть бути віднесені такі норми, як етикет, звичаї, традиції, обряди (скажімо, хрещення, ритуали, посвячення в студенти тощо).
Формальні соціальні норми являють собою спеціально розроблені й затверджені законом (розпорядженням) правила поведінки (наприклад військові статути, правила поведінки пасажирів у метро тощо). Особливе місце серед формальних соціальних норм належить юридичним нормам, тобто Конституції, законам, указам, постановам уряду та іншим державним нормативним документам. Вони, як правило, захищають права і свободи людини, суспільний порядок, безпеку громадян. Формальні норми передбачають певні санкції: позитивні — за зразкове виконання, негативні — покарання за порушення або невиконання цих норм.
Таким чином, людина в суспільстві здійснює соціальну поведінку під безперервним впливом соціальних цінностей, у межах формальних і неформальних норм, що їх встановлює духовна культура суспільства.
Важливим завданням соціології культури є вивчення й аналіз рівнів і різновидів культури:
Рівні культури
Елітарна культура — це сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті. Це так зване високе мистецтво. До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво.
Її творцями є видатні живописці, музиканти, артисти, письменники, споживачами — високоосвічена і творча інтелігенція, в основному мистецтвознавці, літератори, композитори, критики, вчені, але в числі споживачів можуть бути особистості з так званих «пересічних» громадян, але тонких знавців і цінителів літератури, мистецтва, музики, театру та ін.
Народну культуру (її ще називають аматорською, чи фольклором) творить сам народ, тому імена авторів народної творчості найчастіше невідомі. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв’язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.
Масова культура — загальнодоступна, вона не претендує на вишуканий смак і серйозність духовних потреб, має здебільшого розважальний характер, орієнтована на миттєве бажання, піддається тиражуванню та моді, внаслідок чого скороминуща. З’явилась у середині ХХ ст., коли засоби масової інформації стали доступними всім верствам населення. У сучасному суспільстві завдяки засобам масової інформації ця культура апелює до всіх і розрахована на масове споживання. Їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура.