Типологізація суспільств

У сучасній соціологічній науці існує багато критеріїв, відповідно до яких виділяють різні типи суспільств. Нижче будуть розглянуті деякі х них.

Суспільство постійно змінюється. Історичні зміни з позитивними наслідками є прогресом, з негативними — регресом. Соціальний прогрес — це узагальнююче поняття, складовими якого є економічний, технічний і культурний поступальний розвиток суспільства. Щодо визначення чинників суспільного розвитку соціо­логи не мають спільної думки. Однією з найважливіших проблем соціології є проблема соціальних змін, їх механізм та спрямованість. Поняття «соціальні зміни» носить загальний характер. Соціальна зміна — це перехід соціальних систем, інститутів і організацій з одного стану в інший. Поняття соціальна зміна конкретизується поняттям розвитку. Розвиток — це незворотна трансформація матеріальних та ідеальних об’єктів, яка передбачає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого та ін. Соціологи виділяють різні типи механізмів соціальних змін і розвитку: еволюційний і революційний, прогресивний і регресивний, імітаційний та інноваційний тощо.

На основі соціального еволюціонізму виник ряд теорій, які поставили перед собою мету показати поступальний розвиток сус­пільства через порівняння його минулого й теперішнього стану. Першу спробу створення такої теорії зробив німецький соціолог Ф.Тенніс у своїй відомій книзі «Община й суспільство».

Традиційним називають суспільство аграрного типу, що має високу структурну стійкість, невелику соціальну диференціацію (зазвичай, це класова ієрархія), простому поділі праці. Основні компоненти культури - норми, цінності, моделі поведінки, спосіб життя, мають високу інертність. У традиційному суспільстві визначальним чинником розвитку було сільське господарство, а головними інститутами — церква та армія.

На основі протиставлення традиційного й сучасного суспільства, базуючись на соціальному еволюціонізмі, сформувалася теорія індустріального суспільства. Вона була розроблена у двох варіантах французьким соціологом Р.  Ароном і американським економістом і політологом У. Ростоу. Теорія індустріального суспільства описує поступальний розвиток суспільства як перехід від відсталого аграрного традиційного суспільства, в якому панують натуральне господарство й станова ієрархія, до промислово розвиненого індустріального суспільства.

Індустріальне суспільство засновано на механізації виробництва, високому рівні технічної оснащеності виробничих процесів, застосуванні інноваційних технологій, вільної конкуренції та ін. Для індустріального суспільства характерним є сталий розвиток економіки, розвинена галузева структура, пріоритет приватної власності. В системі соціальної стратифікації значна роль належить середньому класу. Формою правління в суспільствах такого типу, як правило, виступає демократія. Формується громадянське суспільство як один з найбільш ефективних механізмів впливу на владні структури.

Популярна у 60-х роках ХХ ст. теорія індустріального суспіль­ства в 70-х роках отримує свій розвиток в теорії «постіндустріаль­ного суспільства». Найбільш відомі її представники — американські соціологи й політологи Д. Белл, З. Бжезинський, А. Тоффлер і фран­цузькі соціологи й політологи А. Турен, Ж. Фураст’є та ін. Відповідно до даної теорії, суспільство у своєму поступальному розвитку проходить три основні стадії:

1) доіндустріальну (аграрну)

2) індуст­ріальну

3) постіндустріальну.

Постиндустріальним (інформаційним) називають суспільство, засноване на високому рівні розвитку інформаційних технологій. Головним фактором суспільних змін стає виробництво і використання інформації.

Відмінні риси інформаційного суспільства:

— інформація набуває глобального характеру;

— географічні обмеження перестають істотно впливати на рух інформаційних потоків;

— зростають технічні можливості збору, обробки, зберігання, передачі та доступу до різноманітної інформації;

— посилюється вплив інформаційних технологій на всі сфери людської діяльності;

— відбувається перехід до нових форм зайнятості, які пов'язані з інформацією, за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній сфері.

Найбільш узагальнена класифікація виглядає наступним чином:

Прості суспільства первісних людей були засновані на кровно-споріднених зв’язках, родоплемінній організації суспільства, це були суспільства без майнового розшарування, без класів та держави.

Пізніше, десь 10—6 тис. років тому, коли люди перейшли від мисливства та збирання дарів природи (від привласнювальної економіки) до землеробства та тваринництва (економіки, що виробляє), зростає виробництво, виникає можливість створення додаткового продукту та приватної власності, суспільство розшаровується на класи (наприклад, рабовласники та раби), виникає держава як організація багаторівневого управління суспільством на користь заможних класів.

Зміна однієї стадії іншою супроводжується зміною форм влас­ності, способу виробництва, технологій, соціальних інститутів, політичного режиму, способу життя, культури, кількості населення, соціальної структури суспільства.

Концепція соціального еволюціонізму займає домінуюче положення в соціології при тлумаченні соціальних змін. Однак поряд з нею досить широке розповсюдження мала теорія революційного перетворення суспільства, засновником якої були К. Маркс та Ф. Енгельс. Марксистська концепція суспільного розвитку базується на формаційному підході в тлумаченні історії. Згідно з цим підходом, людство у своєму розвитку проходить п’ять основних стадій: первісно­общинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й комуніс­тичну. Перехід від однієї суспільно-політичної формації до іншої здійснюється на основі соціальної революції. Соціальна революція — це докорінний якісний переворот у всій системі суспільного життя. Економічною основою революції виступає конфлікт, що поглиб­люється, між зростанням продуктивних сил суспільства й заста­рілою, консервативною системою виробничих відносин, який проявляється в посиленні соціальних антагонізмів і загостренні класової боротьби між пануючим класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу, і пригніченими класами. Першим актом соціальної революції виступає завоювання політичної влади. На основі інструментів влади клас, що переміг, здійснює перетворення в усіх інших сферах суспільного життя і таким чином створюються передумови для формування нової системи соціально-економічних і духовних відносин.

Поряд з еволюціоністськими й революціоністськими теоріями суспільства, які базуються на ідеях прогресу, існують теорії, які заперечують можливість прогресивного розвитку. Однією з таких теорій є концепція культурно-історичних типів розвитку суспіль­ства. У цій концепції робиться акцент на багатолінійності розвитку суспільства і культури, виділяються певні типи соціальної й культурної систем, підкреслюється їх своєрідність, а в деяких випадках висувається ідея замкненості, локальності культур і цивілізацій. Теорія культурно-історичних типів формувалася як антитеза ліній­ної європоцентристської теорії суспільного розвитку, згідно з якою весь історичний розвиток відбувається в межах єдиної й неподільної цивілізації і являє єдиноспрямований, закономірний процес прогресивного розвитку, переходу від нижчих ступенів до вищих.