Концепції розвитку суспільства

Системний підхід акцентує увагу на тому, що системність — це особливий якісний стан. Суспільство складається з сукупності індивідів, їхніх соціальних зв’язків, взаємодії й стосунків. Та чи можна розглядати суспільство як просту суму цих елементів? Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають, що ні. З їхньої точки зору суспільство — це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії та відносини створюють нову, системну якість. Суспільні взаємодії носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка відносно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає певну структуру зв’язків і відносин і в процесі соціалізації включається до неї. Основна задача системного підходу в дос­лідженнях суспільства полягає в поєднанні різних знань про суспільство в цілісну систему.

Детерміністський підхід розглядає суспільство як сукупність підсистем, які взаємодіють у жорсткій ієрархічної залежності, при цьому одна з підсистем оказує домінуючий вплив на всі соціальні процеси. Найбільш яскраво виражений у марк­сизмі.

Згідно з марксизмом, суспільство як цілісна система складається з таких підсистем: економічної, політичної, соціальної та ідеологічної, кожну з яких, у свою чергу, можна розглядати як підсистему. Щоб відрізняти ці підсистеми від саме соціальної, їх називають соцієтальними. У взаємовідносинах між цими системами головну роль відіграють причинно-наслідкові зв’язки. Це означає, що кожна з цих систем існує не сама по собі, а, перебуває у залежності від інших систем. Усі ці системи являють собою ієрархічну структуру, тобто знаходяться у співвідношенні субординації. У марксизмі чітко вказується на залежність і зумовленість усіх систем від особливостей економічної системи, в основі якої лежить матеріальне виробництво, яке базується на певному характері відносин власності.

Функціоналізм більшою мірою притаманний англо-амери­канській соціології. Основні положення функціоналізму були сформульовані англійським соціологом Г. Спенсером та розвинуті англійським етнографом А. Редкліфф-Брауном й американськими соціологами Р. Мертоном і Т. Парсонсом.

Цей підхід вивчає соціальну систему крізь призму функцій, які виконуються її елементами. Так само, як і прихильники системного підходу, функціоналісти розглядали суспільство як цілісний, єдиний організм, що складається з багатьох частин: економічної, політичної, військової, релігійної та ін. Але при цьому підкреслювали, що кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні, цілком визначені функції. Функції частин завжди означають задоволення певної суспільної потреби. Усі ж разом вони спрямовані на підтримку стійкості суспільства і відновлення людського роду. Оскільки кожна з частин суспільства визначає тільки їй притаманну функцію, то у випадку порушення діяльності цієї частини чим більше функції відрізняються одна від одної, тим складніше іншим частинам виконувати порушені функції.

Функціональний підхід базується на наступних засадах:

— суспільство - система функцій, об'єднаних в єдине ціле;

— суспільні системи зберігають стійкість, оскільки їм притаманні механізми соціального контролю;

— причини соціальних конфліктів або долаються самі по собі, або вкорінюються в суспільстві, стаючи реакцією на соціальні зміни;

— соціальні інновації носять еволюційний, а не революційний характер;

— соціальна інтеграція формується на основі згоди більшості слідувати єдиній системі цінностей.

Теорія конфлікту розглядає суспільну систему крізь призму соціальної диференціації, внаслідок якої класи, що знаходяться на діаметрально протилежних полюсах соціальної ієрархії, не мають загальних цінностей, постійно знаходяться в конфлікті (Р. Даренфорф). Головною причиною конфлікту Дарендоф вважав наявність у суспільстві таких груп, як керуючі та ті, кими керують.

Основні положення теорії конфлікту:

- головними рисами якого суспільства є панування, конфлікт і придушення;

- соціальна структура заснована на владі одних людей над іншими;

- кожна з цих груп має свої інтереси, які ущемляють інтереси інших;

- класовий конфлікт загострюється, якщо майже вся влада зосереджена в руках правлячої еліти, а інші не можуть її отримати.