Семінарське заняття 2 Специфіка, ґенеза та структура моралі

Ключові поняття : тотем, табу, звичай, мораль, релігійні концепції, натуралістичні концепції, соціально-історичні концепції, імперативність, нормативність, оцінювальність, право, автономна етика, гетерономна етика, етичний релятивізм, моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини, функції моралі.

План

1. Концепції походження, природи і сутності моралі.

2. Специфіка моралі як способу регуляції стосунків між людьми.

3. Структура і функції моралі. Проблема обґрунтування моралі.

Матеріал для підготовки

Для етики проблема походження моралі має не просто історичний інтерес, а дозволяє через генезис моральності розглянути її джерела та природу, зрозуміти причини, що викликають її до життя, розкрити умови виникнення моральності, а тим самим її призначення та функції. Через аналіз проблеми походження моралі можна краще зрозуміти й природу моральних цінностей.

В історії етики можна умовно виділити три основні концепції походження моралі.

Релігійна етика вважає, що етичні цінності, норми, принципи, ідеали, поняття про добро і зло, як і здатність людини їх дотримуватися надані їй Богом. Саме тому вони мають абсолютний, вічний і незмінний характер. Бог надає моралі її об’єктивність, загальність, духовну піднесеність і благородність. Однак людина як краще творіння Бога несе в собі не тільки плотський, егоїстичний початок, але і щось вище — дух, який постійно нагадує про себе людині голосом совісті. Теза, що стверджує наявність у серцях людей природного морального відчуття (совісті) проходить буквально через всю історію етики.

Натуралістична етика прагне вивести етичні цінності та вимоги з природи. Стверджується, що мораль має джерело у природі людини і іншими засобами (соціальними, культурними) вирішує ті ж завдання, які розв'язуються завдяки біологічним механізмам на більш низьких ступенях розвитку життя. Турботу про слабих і хворих, взаємодопомогу, співпрацю, солідарність, самовідданість можна знайти і в світі тварин. Спостереження подібного плану дають підставу твердити, що мораль є продовженням інстинктів тварини на більш складному етапі еволюції.

Натуралістична традиція у етиці має тривалу історію. Серед найбільш відомих учених, у працях яких розгортається натуралістичний підхід, можна відзначити Ч.Дарвіна, Г.Спенсера, П.Кропоткіна. На сучасному етапі ідеї натуралістичної етики розвиває так звана соціобіологія. Головною тезою Ч.Дарвіна було положення про те, що природа у процесі еволюційного розвитку за допомогою природного відбору за принципом біологічної доцільності породжує все різноманіття і складність органічного життя. Основою органічної еволюції, за Дарвіном, є здатність живих істот пристосовуватися до мінливих умов існування за рахунок власних внутрішніх змін, вироблення корисних властивостей. Далі в силу вступає природний відбір, коли виживають і розмножуються тільки живі істоти з біологічно корисними ознаками, що виникли у процесі еволюції. Істоти, що не зуміли пристосуватися, гинуть у боротьбі за існування. Особи, що вижили, володіють біологічно корисними ознаками і властивостями та передають їх подальшим поколінням. Саме таким чином відбувається природна селекція, відбір і культивування певних властивостей і якостей, поява більш розвинутих форм організації життя.

Отже, за натуралістичною етикою, еволюційно-генетичні механізми, що закріплюються у процесі відбору, лежать в основі майже всіх проявів моралі: альтруїзму, турботи, допомоги, самовідданості, почуття обов'язку, благородності, навіть шанування невинності до шлюбу. Критики натуралізму, зокрема А.Г.Апресян, звертають увагу на те, що такі поняття, як „альтруїзм” та інші тлумачаться у межах еволюційної етики достатньо специфічно. Так, соціобіологи називають альтруїстською поведінку, що сприяє іншому організму, і є частково шкідливою для організму, що її здійснює. Альтруїзмом, у цьому значенні, можна назвати, наприклад, і такі дії, коли „альтруїст” вчиняє добро іншому, очікуючи у відповідь щось корисне для себе. У моральній філософії поняттям „альтруїзм” традиційно позначається як поведінка, що безкорисливо зорієнтована на благо іншої людини. Альтруїст не бере до уваги власну користь або користь свого біологічного виду. У соціобіології, таким чином, під альтруїзм підпадають будь-які відносини допомоги, продуктивної взаємодії, що не є альтруїстичними у власному сенсі.

Соціально-історичний напрямок розглядає мораль як продукт суспільного розвитку. Вона повинна регулювати суспільні відносини і поведінку людей у процесі їх колективної життєдіяльності в умовах поступового розвитку суспільства та ускладнення людських взаємостосунків. Ідеї, що склали фундамент соціально-історичної концепції походження моралі, висловлювали Аристотель, Ж.-Ж.Руссо, Е.Дюркгейм, М.Вебер, К.Маркс. Марксизм виходить з вирішальної ролі праці і суспільного виробництва в процесі породження людини і суспільства разом із всім соціокультурним комплексом. Саме трудова діяльність з необхідністю приводить до виникнення у людини мови, свідомості і мислення, є найважливішим фактором розвитку первісних людей, їх остаточного виділення з тваринного світу. Звірині інстинкти були пригнічені і витиснені у процесі колективного виробництва людьми свого життя, в боротьбі з природою при сумісному добуванні засобів існування.

МОРАЛЬ –