2. Прибуток підприємства.

Розміри і джерела поповнення власних обігових коштів щорічно відображаються в фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники господарської діяльності підприємства — прибуток і обсяг реалізованої продукції — знаходяться в прямій залежності від швидкості обертання обігових коштів.

Прискорення обертання обігових коштів має велике значення для стабільності фінансового стану підприємства.

Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітич­ного обліку сировини, матеріалів, палива та інших цінностей, що проводять на складах матеріально відповідальні особи і бухгалтерія.

Кредитоспроможність підприємства характеризується своєчасністю при розрахунках по раніше отриманих кредитах, поточним фінансо­вим станом і можливістю при необхідності мобілізувати кошти з різноманітних джерел.

Для аналізу кредитоспроможності підприємств визначають і ана­лізують два показники: норми прибутку і ліквідності.

Аналіз кредитоспроможності підприємства дозволяє встановити основні причини незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності. Основними з них є: наявність дебіторської заборгованості, в т. ч. не­виправданої; порушення зобов'язань перед клієнтами, нагромад­ження надлишкових виробничих і товарних запасів; низька ефектив­ність господарської діяльності, уповільнення оборотності обігових коштів.

Відомо, що самофінансування означає фінансування з власних джерел: амортизаційних відрахувань і прибутку. Однак підприємс­тво не завжди може повністю забезпечити себе власними фінансо­вими ресурсами, тому широко використовує позикові та залучені кошти. Стійкість фінансового стану підприємства завжди характе­ризується перевищенням власних засобів над позиковими в госпо­дарсько-торговельному процесі. В процесі аналізу фінансового стану виникає необхідність у вивченні рівня самофінансування, що визначається з допомогою коефіцієнта самофінансування.

Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його рентабельністю.

Рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням балансового прибутку до величини капіталу. З метою аналі­зу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності капіталу і роз­рахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Аналіз використання капіталу підприємства доповнюється, як правило, оцінкою ефективності використання власного і позиченого капіталу. Для оцінки ефективності використання капіталу викорис­товуються три основних показники доходності:

1. Загальна рентабельність інвестованого капіталу.

2. Ставка рентабельності позиченого капіталу.

3. Ставка рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки процентів збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залу­чення позичених коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище кредитного про­центу.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1. Різниці між рентабельністю інвестиційного капіталу після ви­плати податків;

2. Ставки процента за кредити, тобто відношення ПК/ВК.

Наприклад, рентабельність інвестованого капіталу після виплати податків становить 15%, тоді як ставка за кредитні ресурси — 10%. Різниця між вартістю позиченого і розміщеного капіталу дозволить збільшити рентабельність власного капіталу.

В таких випадках вигідно збільшувати плече фінансового важе­ля, тобто Аналіз ділової активності здійснюється за такими якісними кри­теріями:

1. Широта ринку збуту продукції.

2. Наявність продукції, що поставляється на експорт.

3. Репутація підприємства, що виражається, зокрема, в популяр­ності клієнтів, що користуються послугами підприємства.

Як правило проводиться не повний аналіз фінансового стану підприємства, а аналіз того чи іншого аспекту фінансового стану. При цьому методика аналізу вибирається виходячи з цілей аналізу та наявності вихідної інформації для економічного аналізу.

Характеристика показників фінансового стану акціонерного товариства. Фінансовий стан підприємства визначається цілим набором показників. Так майновий стан підприємства характеризується такими показниками:

1. Сума господарських засобів, які знаходяться в розпоря­дженні підприємства:

Підсумок балансу:

а) на початок року;

б) на кінець року.

2. Частка активної частини основних засобів визначається :

— вартість активної частини основних засобів / вартість основ­них засобів.

3. Коефіцієнти зносу основних засобів визначаються за формою :

— знос / балансову вартість основних засобів за первісною вартістю Збільшення коефіцієнта зносу є ознакою погіршення стану матері­ально-технічної бази підприємства. Проте цей коефіцієнт не відобра­жає фактичного зносу основних засобів з низки причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амор­тизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу цих основних засобів змінюється.

4. Коефіцієнти відновлення визначаються за формою :

— балансова вартість основних засобів, що надійшли за період звіту / балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

Цей коефіцієнт показує, яку частину від наявних на кінець звіт­ного періоду основних засобів складають нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття. Визначається за формою:

— балансова вартість основних засобів, що вибули за цей період / балансова вартість основних засобів на початок періоду.

Цей коефіцієнт показує, що частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибуло через знос та з інших причин.

Аналіз використання майна передбачає також розрахунок показників ефективного використання майна підприємства, основними з яких є:

1. Рентабельність активів (майна);

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100 / се­редня величина активів. Цей показник показує, який прибуток одержує підприємство з кожного карбованця, вкладеного в активи.

2. Рентабельність поточних активів:

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100/ се­редня величина поточних активів.

3. Рентабельність інвестицій:

• прибуток до сплати податку х 100/ валюта балансу — коротко­строкові зобов'язання.

4. Рентабельність власного капіталу:

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100 / дже­рела власних засобів. Цей показник вказує на величину прибутку, що одержується з кожного карбованця, вкладеного в підприємство.

5. Рентабельність реалізованої продукції:

• прибуток в розпорядженні підприємства 100/ виручку від реа­лізації продукції.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності [43].

Ними є:

1. Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається:

Поточні активи (підсумок II розділу активу + підсумок III роз­ділу активу) / поточні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву).

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності ак­тивів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка даного пока­зника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зо­бов'язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, під­приємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається ко­ефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці на­водиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче, ніж 1 : 1, це говорить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої ра­хунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань . Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть не­гайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільно­сті підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів під­приємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичен­ня запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську за­боргованість може бути пов'язане з невмілим управлінням актива­ми.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається так:

Грошові кошти, розрахунки з дебіторами та інші активи / поточні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву).

Цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина — виро­бничі запаси.

Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, мо­жуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах рин­кової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємс­тва одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розум­ним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1 : 1.

На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквід­ності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої лікві­дності було пов'язане в основному зі зростанням невиправданої де­біторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей кое­фіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається так:

Грошові кошти (каса + розраз. рах. + валютн. рах. + інші кошти) / пото­чні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву). Цей коефіцієнт пока­зує, що частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Теоретично достатнім значен­ням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 :1. В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідно­сті бувають значно нижчими, і за цими показниками не можна роби­ти відразу негативні висновки щодо можливості підприємства не­гайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред'являли йому свої боргові вимоги.

У світовій і вітчизняній обліково аналітичній практиці розроблена система показників, що хара­ктеризують фінансову стабільність підприємства. Основними із них є:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

Він визначається:

власний капітал (підсумок І розділу пасиву) / всього господарсь­ких коштів (валюта балансу).

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в за­гальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище зна­чення цього показника, тим більш фінансово стале підприємство, ста­більне і незалежне від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позикового) капі­талу — їх сума дорівнює 1 (або 100% ). З приводу ступеня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Най­більш поширена така: частка власного капіталу повинна бути достат­ньо великою, нижня межа 0,6 (60%). У підприємство з високою част­кою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за раху­нок власних коштів. Разом із тим багатьом японським компаніям вла­стива висока частка залученого капіталу (до 80%). А значення цього показника в середньому на 58% вище, ніж, наприклад, в американсь­ких корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: в США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії — від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації за­лученого капіталу свідчить про ступінь довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчить про неспроможність отримати кредити у банку, що є певним застереженням інвесторам і кредиторам.

2. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів.

Він визначається:

залучений капітал (підсумок IУ розділу пасиву балансу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу). Цей коефіцієнт є най­більш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства.

Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кож­ну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності під­приємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Аналіз ділової активності. За даними ф1, ф2 «Баланс», «Звіт про фінансові результати і їх використання» визначаються і аналі­зуються такі показники оборотності обігових коштів:

1. Оборотність в днях (Од) — число днів, протягом яких обіго­ві кошти завершують повний кругообіг. Визначається за форму­лою:

де:

С_о — середній залишок обігових коштів;

Д — число днів у періоді, що аналізується;

Р — оборот коштів за цей період.

Середній залишок обігових коштів у цілому або будь-якого з їх ви­дів обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього бе­руться підсумки залишків II та III розділів активу балансу і за форму­лою середньої арифметичної визначається середньорічний залишок.

2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це число оборотів, що їх роб­лять обігові кошти за період, який аналізується. Цей коефіцієнт ха­рактеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на од­ну гривню обігових коштів.

Він визначається за формулою:

К=РІСО,

де:

Ко—коефіцієнт оборотності;

Р — виручка від реалізації;

СО—середній залишок обігових коштів за період, що аналізується. Коефіцієнт оборотності засобів — це фондовіддача обігових коштів.

3. Тривалість одного обороту в днях (По) визначається за фор­мулою:

По=Д/ Од,

де:

По — тривалість одного обороту в днях;

Д— число днів періоду, що аналізується (90,360);

Од — оборотність обігових коштів.

Основними показниками оборотності грошових коштів є [6]:

1. Мінімальна сума грошей, що необхідна для проведення господарських операцій. Визначається за формулою: ;

ДМ=Р_оп/Од,

де:

Дм — мінімальна сума грошей;

Р_оп — операційні витрати;

Од — оборотність грошей.

Операційні витрати — це витрати грошей на купівлю товару ї сировини, заробітну плату, виплату відсотків, дивідендів.

2. Оборотність грошових коштів. Визначається за формулою:

Од = 360 днів / По,

де:

Од — оборотність грошових коштів;

Цо — цикл оборотності грошових коштів.

Або за формулою:

Од = 360 / По,

де:

По — кількість днів між закупівлею сировини і надходженням виручки від продажу готових виробів.

3. Тривалість періоду обороту. Наступний показник, що ха­рактеризує обіговість коштів, — тривалість періоду обігу, що визначається як аналогічний показник, що характеризує оборот­ність матеріальних обігових коштів. Він визначається за фор­мулою:

де:

По — період обороту;

Сод — середні залишки грошових обігових коштів;

Д— тривалість періоду (360, 90, 30 днів);

О — оборот за період.

Стан дебіторської заборгованості визначається рядом показників.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості, що визначається за формулою:

Од=В/Д,

де:

Од—оборотність дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції;

Д—середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості, що визна­чається за формулою:

Пд = 360 / Од,

де:

Пд — період погашення дебіторської заборгованості;

Од — оборотність дебіторської заборгованості.

З.Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, що визначається за формулою:

Да = Дз / Па х 100, де:

Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах;

Дз — дебіторська заборгованість;

Па — поточні активи (II + III розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборговано­сті до виручки від реалізації визначається за формулою:

Y=0/В,

де:

Y — відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації;

О — середня величина дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взя­тий з довідки бухгалтерії про стан активів.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним за­лучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз кредитоспроможності акціонерних товариств. Для аналізу кредитоспроможності підприємств визначають і ана­лізують два показники: норми прибутку і ліквідності.

Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву балансу і визначається за формулою:

Р =П /К,

де:

Р — норма прибутку;

П — сума прибутку за звітний рік;

К — загальна сума капіталу (пасив балансу).

Для визначення ліквідності підприємства складається баланс лік­відності, що і є підставою для надання кредитів.

Ліквідність підприємства характеризується коефіцієнтами фінан­сової стійкості, що були розглянуті вище, і коефіцієнтом залучення засобів, що відображає ступінь фінансової незалежності підприємс­тва від позикових джерел. Чим нижчий рівень цього коефіцієнта, тим вища кредитоспроможність підприємства. Цей коефіцієнт ви­значається за формулою:

Кпс = З / А,

де:

Кпс—коефіцієнт залучення коштів;

З—заборгованість; .

А—поточні активи.

Аналіз кредитоспроможності підприємства дозволяє встановити основні причини незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності. Основними з них є: наявність дебіторської заборгованості, в т. ч. не­виправданої; порушення зобов'язань перед клієнтами, нагромад­ження надлишкових виробничих і товарних запасів; низька ефектив­ність господарської діяльності, уповільнення оборотності обігових коштів.

Аналіз рентабельності. Рівень рентабельності продаж визначається за формулою:

Р = ЧП х 100 / В ),

де:

Р — рівень рентабельності капіталу;

П — чистий прибуток;

В — виручка від реалізації;

На зміну рентабельності капіталу впливають такі фактори:

1. Зміна розміру прибутку на гривню виручки від реалізації.

2. Зміна коефіцієнта оборотності обігових коштів.

3. Зміна фондовіддачі основних засобів.

4.Зміна фондовіддачі нематеріальних активів.

Вплив переліче­них факторів на зміну рентабельності капіталу можна визначити за допомогою способу ланцюгових підстановок.

Звичайно не можна аналізувати окремо який-небудь показник фінансового стану підприємства. Як правило аналіз проходить по певному набору показників.

Таким чином, фінансовий стан підприємства характеризується цілим набором показників. Їх багато і не існує єдино правильної методики аналізу показників для всіх випадків. Тому однією з головних задача того, хто проводить аналіз, це визначити коло показників, які він буде аналізувати, та правильно вибрати методику аналізу.