Тема 3. Роль депозитарної системи в корпоративному регулюванні

3.1. СУТЬ ДЕПОЗИТАРНОЇ СИСТЕМИ

3.1.1. Корпоративні цінні папери як об'єкт депозитарного регулювання

3.1.2. Структура депозитарної системи в україні

3.2. ВИДИ ДЕПОЗИТАРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ СУБ'ЄКТИ

3.2.1. Депозитарії та зберігачі цінних паперів

3.2.2. Ведення реєстрів власників іменних акцій

3.2.3. Організація зберігання та обігу цінних паперів

3.2.4. Особливості електронного обігу цінних паперів

3.3. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХОДУ ВЛАСНОСТІ НА КОРПОРАТИВНІ ПРАВА

3.3.1. Перехід і реалізація права власності на цінні папери

3.3.2. Кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів

3.1. СУТЬ ДЕПОЗИТАРНОЇ СИСТЕМИ

3.1.1. Корпоративні цінні папери як об'єкт депозитарного регулювання

Світовий досвід показує, що існують дві основні форми функціонування цінних паперів — документарна і бездокументарна. В Україні цінні папери також можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах.

На сьогодні немає жорстких нормативних приписів і обов'язкових вимог до вибору форми випуску цінних паперів тими чи іншими акціонерними товариствами. Їм надано право вибору, тому форма випуску цінних паперів визначається рішенням кожного конкретного емітента про випуск цінних паперів. Цей випуск затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при його реєстрації. Тому тільки реєстрація випуску цінних паперів є підставою для їх взяття на обслуговування Національною депозитарного системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокумен­тарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на основі облікового реєстру рахунків власників у зберігача,

Якщо випуск цінних паперів здійснюється у документарній формі, то емітент повинен виготовити сертифікати, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. При цьому сертифікати мають бути з визначеною атрибутикою і з певними ступенями захисту, Сертифікати, як правило, зберігаються на руках інвесторів, якщо вони того бажають. Значна кількість акціонерних товариств, особливо тих, які здійснили випуск акцій до 1997 р. (до прийняття Закону "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні") випустили акції в так званій безпаперовій формі. Тобто сертифікати таких акцій не були зроблені у вигляді реальних документів і акціонери не отримали на руки такі сертифікати. На сьогодні підтвердженням власності на акції є в одному випадку виписки з реєстрів, які ведуть незалежні реєстратори, а в іншому — папе­ри, видані правліннями акціонерних товариств та посвідчені їх печаткою.

Згідно з регуляторною базою всі емітенти повинні привести випуски цінних паперів у відповідність до вимог щодо визначення документарної або бездокументарної форм. У цілому емітентам надано право вибору, проте розвиток депозитарної системи для функціонування бездокументарної форми проходив досить важко. Депозитарії з'являються в Україні повільно, ще кілька років тому не було жодного, тоді як система незалежних реєстраторів вже склалась і була відпрацьована. Одним з перших депозитаріїв в Україні був Міжрегіональний фондовий союз. Слід констатувати, що наприкінці 90-х років простежувалась нестача конкуренції серед депозитаріїв, а це було досить небезпечно, оскільки плата за послуги встановлювалась ними самостійно, і тільки верхня межа обмежувалась Комісією з цінних паперів і фондового ринку та Антимонопольним комітетом. Залежність емітентів від зберігачів депозитаріїв та реєстраторів є великою, і це несприятливо позначається на їх стосунках щодо цінових рівнів послуг.

Сьогодні між прихильниками системи незалежних реєстра­торів (як пропагандистами документарної форми випуску) та прибічниками депозитаріїв і зберігачів (прихильників бездоку­ментарної форми випуску) продовжуються дискусії в плані переваг і недоліків тієї чи іншої форми. Логіка доказів і з того, і з іншого боку є, вона обґрунтована щодо збільшення мобільності купівлі-продажу акцій при запровадженні бездокументарної форми, проте документарна форма є більш прийнятною для населення, тому цілком правильно було б мати всі форми, щоб вони самі знаходили своїх прибічників і вільно розвивались.

У випадках, коли емісія цінних паперів здійснюється у без­документарній формі, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. На період підписки на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся.

Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі.

Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатів та їх реквізити встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.