§ 36. Наростання загрози війни
1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північно-Східного Китаю. Японія претендувала на лідерство на Далекому Сході та й в усій Азії. Саме вона першою стала на шлях війни, вибрала об'єктом агресіїМаньчжурію. Ця китайська провінція здавна приваблювала Японію, але особливо активне японське проникнення розпочалося після російсько-японської війни 1904-1905 рр. Маньчжурія та Монголія зображувалися японською пропагандою як території, що не мали відношення до Китаю й повинні бути самостійними державами, «першою лінією оборони» Японії проти «червоної загрози» з боку Китаю та СРСР.
До середини 20-х рр. Японія практично безперешкодно встановила свій фінансовий і митний контроль над Маньчжурією, але китайський уряд за підтримки СІІІА став протидіяти мирній японській експансії.
На початку 1928 р. японці вторглися у китайську провінцію Шаньдун, але успіху не досягли. Та вже з весни 1931 р. японська преса розпочала кампанію звинувачень китайських властей у Маньчжурії в утисках японських підданих. 18 вересня, організувавши вибух на японській ділянці Південноманьчжурської залізниці, Японія, відповідно до «меморандуму Танаки», розв'язала війну проти Китаю. Після японського вторгнення Чан Кайші записав у своєму щоденнику: «З початком японської агресії в Китаї розпочалася Друга світова війна».
Саме в цей час у Женеві тривала міжнародна конференція щодо роззброєння. З падінням м. Мукдена японські війська за 12 годин окупували всю територію Південної Маньчжурії й, не наражаючись на опір китайської армії, рушили в глиб країни.
Японські вояки в Маньчжурії
Поставлена перед фактом війни між двома країнами — членами Ліги Націй, Рада Ліги запропонувала Японії та Китаю нормалізувати відносини, але японська Квантунська армія продовжувала бойові дії. Наприкінці жовтня Рада Ліги Націй прийняла резолюцію з вимогою до Японії у тритижневий термін вивести війська з Маньчжурії. Проте через те, що представник Японії проголосував проти резолюції, вона не мала юридичної сили.
СРСР, що також претендував на панування в цьому регіоні, постачав Східнокитайською залізницею озброєння та «добровольців» китайцям. Просуваючись на північ провінції. Квантунська армія дедалі ближче підходила до радянсько-китайського кордону й у листопаді 1931 р. блокувала стратегічно важливу для СРСР Східнокитайську залізницю. Радянське керівництво відхилило японську ноту протесту з приводу допомоги китайській армії зброєю та добровольцями з боку СРСР, заявивши, що Радянський Союз такої допомоги не надає, дотримуючись нейтралітету у цій війні.
Показово, що хитка позиція Ліги Націй зумовила розгортання в Японії та Китаї широкого руху за вихід кожної із цих країн з Ліги. Наприкінці року Рада Ліги Націй створила комісію на чолі з англійцем лордом Літтоном, яку склали представники США, Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії.
На початок 1932 р. Японія окупувала всю територію Маньчжурії й проголосила створення окремої держави Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником маньчжурської династії Цін Пу І[1], якого невдовзі було проголошено імператором.
1 Див. § 27. «Китай», пункт 1. «Рух 4-го травня»
Свідчення 1
Пу І: «Я міг лише перебувати під чоботом у Квантунської армії, нічого іншого я не вмів, ні про що інше не думав. Тому, коли Квантунська армія погодилася, щоб під час урочистої церемонії я був вдягнений в імператорський халат, то нічого більше я вже не вимагав. 1 березня 1934 р., рано-вранці, у передмісті Чанчуня Сінхуацунь на штучно насипаному пагорбі, що зображував «храм Неба», я в імператорському халаті приніс жертви предкам і здійснив давній ритуал вступу на престол. Потім, повернувшись до міста, я перевдягнувся в однострій генералісимуса й провів урочисту церемонію сходження на престол».
(Пу І. Первая половина моей жизни: Воспоминания Пу І — последнего императора Китая. — М., 1968. — С. 359)
Японія та Маньчжоу-Го підписали угоду, за якою «з метою забезпечення оборони й захисту» Маньчжоу-Го Японія отримувала право мати в Маньчжурії свої війська, а також інші важливі для неї пільги.
Восени 1932 р. комісія лорда Літтона представила Раді Ліги Націй звіт про становище в Маньчжурії, в якому наголосила на фактичній її окупації Японією та рекомендувала не визнавати Маньчжоу-Го.
Разом з тим у звіті містилася пропозиція надати Маньчжурії статус автономії у складі Китайської республіки й застерегти особливі пільги на її території для Японії. Відтак у прийнятій на підставі рекомендацій комісії резолюції Ліги Націй ішлося про незаконне захоплення Маньчжурії Японією, але визнавалися за останньою «особливі інтереси» в китайській провінції. Великі держави, за винятком СРСР, не погоджувалися зі вжиттям проти Японії таких заходів, які б змусили її звільнити зайняту територію.
А це, як виявилося, не влаштувало Японію, і вона на знак протесту проти результатів діяльності комісії Літтона в березні 1933 р. демонстративно припинила своє членство в Лізі Націй. Цим самим керівництво Японії фактично заявляло, що воно виходить з правового поля, створеного рішеннями Паризької та Вашингтонської мирних конференцій.
Наприкінці 30-х рр. Японія двічі перевірила на міцність СРСР на Далекому Сході й у союзній йому Монголії. Перший серйозний японсько-радянський збройний конфлікт стався влітку 1938 р. у районі озераХасан, де японці силами двох піхотних дивізій, кавалерійської та піхотної бригад безуспішно атакували позиції Червоної армії. У серпні бойові дії закінчилися поразкою Японії.
Удруге дві країни зійшлися на полі бою в 1939 р. у районі озера Халхін-Гол на території Монголії. Після запеклих боїв, під час яких Японія втратила близько 80 тис., а монгольські й радянські війська — близько 18 тис. вояків, японці знову зазнали поразки.
2. Підготовка Німеччини до війни. Зі встановленням у Німеччині нацистського режиму Європа також втратила спокій. Усі попередні заяви і дії А. Гітлера свідчили, що він лише вичікує на слушну нагоду, щоб розпочати глобальну війну. Його план з підготовки до війни передбачав низку заходів: пропагандистську кампанію серед співвітчизників, дипломатичну підготовку, переозброєння війська (до 1935 р. збройні сили Німеччини називалися райхсвером, а після цієї дати — вермахтом) тощо.
Відродження військового потенціалу Німеччини розпочалося ще до приходу А. Гітлера до влади. Німеччина з допомогою СРСР який так само був невдоволений Версалем, розпочала переозброєння ще в 20-х рр. За Версальським договором їй заборонено було це робити, отож після укладення між СРСР та Німеччиною в 1926 р. договору про ненапад і нейтралітет (його дію було продовжено в 1931 р.. а ратифіковано в травні 1933 р.) підготовка німецьких військових фахівців здійснювалася в ряді російських міст. Там було створено радянсько-німецькі бази й тренувальні табори: авіаційну базу в м. Липецьку. танкову — під м. Казанню на Камі, станцію з випробування бойових отруйних речовин у м. Саратові. Щороку в СРСР проходили підготовку близько 80 німецьких офіцерів, багато з яких потім брали участь у бойових діях проти СРСР у роки Другої світової війни. З німецького боку програмою керували визначні німецькі генерали, а з радянського — К. Ворошилов, І. Уборевич та ін. Відповідно радянські військовики й фахівці проходили навчання в Німеччині.
Проте вже з літа 1933 р. німецька сторона стала згортати військові програми з СРСР, пояснюючи це браком коштів, і невдовзі німецькі тренувальні табори на території СРСР були ліквідовані. Надалі А. Гітлер дедалі більше опирався на внутрішні резерви та співробітництво з потужними німецькими (Круппа, Тіссена, Феґлера та ін.) й західноєвропейськими та американськими фірмами з виробництва зброї. Об'єднана в галузеві й територіальні групи, переведена на військовий лад німецька економіка виробляла сотні, а потім і тисячі танків, літаків, підводних і надводних суден. Нові підприємства, оснащені за останнім словом інженерної думки, на 1938 р. забезпечили країні першість у західному світі з виробництва металу та інших стратегічних матеріалів.
Темпи переозброєння вермахту були вражаючими й не могли не свідчити про військові приготування націонал-соціалістів. Упродовж 1933 — 1939 рр. бюджетні видатки на військові потреби зросли в 10 разів.
Проте в 1935 р. Англія підписала з Німеччиною морський договір, за яким Німеччина отримала право мати надводний флот, тоннажність якого становила 35 % тоннажності британського флоту, й підводний — 45 %. Того ж року таємно й незаконно створені військово-повітряні сили Німеччини («люфтваффе») вже відкрито претендували на рівність із британською військовою авіацією.
7 березня 1936 р. Німеччина запропонувала Англії, Франції, Бельгії та Голландії укласти терміном на 25 років мирний договір і провести демілітаризацію обох сторін райнського кордону. Та вже через дві години після цього А. Гітлер оприлюднив у райхстазі свій намір повернути Райнську зону Німеччині. Поки тривала його промова, близько 40 тис. німецьких вояків на порушення Версальського й Локарнського договорів перетнули кордон Райнської зони. Населення, з одного боку, раділо їхньому приходу, а з іншого — боялося реакції на цю акцію з боку Англії й Франції. Для заспокоєння Лондона та Парижа А. Гітлер заявив, що окупація Райнської зони має символічний характер.
Ліга Націй розглянула порушення Німеччиною міжнародних договорів лише наприкінці місяця і застерегла А. Гітлера від збільшення чисельності німецьких військ у Райнській області, проте на той час на Б. Муссоліні вже не можна було покластися, а без Італії Локарнський договір втрачав сенс.
Захід знову не зважився зупинити агресію в її зародку. Оскільки авантюра на Райні зійшла нацистам з рук, вони розпочали форсовану підготовку до завоювання світового панування.
Свідчення 2
В. Черчілл: «Найважливіший факт полягав у тому, що німці випередили нас як в авіації, так і у військовому виробництві... Ми лише могли з допомогою надзвичайного напруження сил, котре вивело б нас із рівноваги, поліпшити становище, але цілком його виправити ми вже були нездатні».
(Черчилль У. Вторая мировая война. Кн. 1. — Т. 1-2. — С. 105)
Свідчення 3
Й. фон Ріббентроп, міністр закордонних справ Німеччини в 1938-1945 рр.: «Після того, як Барту знову ... включив Польщу у французьку систему пактів, відбулася ратифікація французько-російського договору про взаємну допомогу[2], який, звісно, становив безпосередню загрозу райху й означав розрив Локарнської угоди. Відповіддю Гітлера став важливий крок — відновлення німецького військового суверенітету на всій території райху».
(Риббентроп Й. фон. Между Лондоном и Москвой: Воспоминания и последние записи. — М., 1996. — С. 106)
1 Французько-радянський договір набув чинності лише через 20 днів після окупації А. Гітлером Райнської зони; договір жодною мірою не суперечив Локарнській угоді.
Німецькі війська вступають у демілітаризовану Райнську зону
3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки.Ліга Націй мала як незаперечні успіхи, так і чимало провалів. Власне, Ліга була «дитиною» свого часу. До позитивних здобутків Ліги належать її спроби налагодити міжнародну співпрацю в соціальній та економічній сферах, створення Комісії опіуму, що стала ініціатором протидії розповсюдженню наркотиків. Уперше в історії Ліга Націй привернула увагу до проблеми надання промислово розвинутими країнами економічно слабким країнам нових технологій, опікувалася проблемами матері й дитини, освітою, культурою, фаховою підготовкою та багатьма іншими напрямами діяльності, в яких окремі держави самостійно зробити нічого не могли.
Договір про створення Ліги Націй був невід'ємною складовою Версальського договору, а відтак не можна було створити міцну міжнародну організацію, покликану забезпечити мир в усьому світі, тим же договором, який запалив багаття недовіри між вчорашніми ворогами. Іншою важливою причиною невдачі Ліги в цій галузі були недоліки її Статуту.
Невтішний загальний результат діяльності Ліги Націй щодо збереження миру був породжений низкою причин.
Проте не можна характеризувати діяльність Ліги Націй виключно негативно.
Свідчення 4
Зі Статуту Ліги Націй: «... Для розвитку співробітництва між народами і для забезпечення їхніх миру і безпеки важливо... не вдаватися до війни, встановити цілковиту гласність у міжнародних відносинах, заснованих на справедливості та честі, суворо дотримуватися приписів міжнародного права, всіх передбачених договорами зобов'язань у взаємних відносинах організованих народів».
(Морозов Г.И. Лига Наций: взгляд через полвека // Вопросы истории. — 1992. — № 2-3. — С. 164)
Успіхи Ліги Націй у збереженні миру
|
|
Невдачі Ліги Націй у збереженні миру
|
|
Запитання і завдання
1. Які, на Вашу думку, цілі переслідувала Японія вторгненням Квантунської армії в Північно-Східний Китай?
2. Проаналізуйте події, пов'язані з проголошенням держави Маньчжоу-Го. Чи вважаєте Ви, що вона дійсно була незалежною (використайте Свідчення 7)?
3. Доберіть факти, які б свідчили про підготовку Німеччини до війни. Як Ви ставитеся до викладених у Свідченні 2 думок В. Черчілля?
4. Деякі історики оцінюють окупацію Рейнської зони як своєрідний Рубікон, перейшовши який А. Гітлер спалив за собою мости до мирного розв'язання передвоєнних проблем. Чи поділяєте Ви таку точку зору?
5. На підставі аналізу здобутків і прорахунків Ліги Націй дайте загальну оцінку її діяльності в умовах наростання воєнної загрози.
Головні події:
1931 р. — грецько-італійський конфлікт, спричинений захопленням Італією грецького острова Корфу 1932 р. — договір про ненапад між СРСР та Францією 1935 р. — встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР 1936 р., 7 березня — приєднання Саару до Німеччини