§ 14. Росія в перші роки радянської влади

1. Період «воєнного комунізму». Здобувши перемогу у виснажливій громадянській війні та очікуючи початку світової комуністичної революції, у результаті якої пролетаріат передових західних країн мав постачати Росії сучасне обладнання, більшовики розпочали соціально-економічні перетворення. Стан, в якому перебувала країна, вони назвали «розрухою».

Ці їхні заходи базувалися на таких головних засадах, як-то: диктатура пролетаріату (влада робітничого класу в союзі з найбіднішим селянством), придушення повалених «експлуататорських» класів (у грудні 1917 р. для боротьби з ними було створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК) на чолі з Феліксом Дзержинським) та ліквідація приватної власності як причини соціальної нерівності людей.

  Засади 

Заміна приватної власності на соціалістичну Зростання ролі держави в управлінні економікою: а) централізований контроль і управління; б) заміна дрібних підприємств крупними; в) запровадження єдиного планування Націоналізація банків відповідно до декрету РНК Заміна комерційних та грошових форм розподілу безкоштовним розподілом (за твердими цінами, через карткову систему) основних товарів і послуг

  Здійснені заходи 

У листопаді 1917 р. було прийнято «Положення про робітничий контроль» Уже 26 жовтня 1917 р. було взято під контроль Державний банк Росії, а в грудні було прийнято декрет РНК про націоналізацію приватних банків У грудні 1917 р. при РНК було створено Вищу раду народного господарства (ВРНГ) На весну 1918 р. було націоналізовано близько 800 підприємств. 28 червня 1918 р. РНК прийняв декрет про націоналізацію усіх галузей промисловості Запровадження трудової повинності на засадах «хто не працює, той не їсть» Перетворення військових частин на «трудові армії» для відновлення господарства Створення таборів примусової праці Мобілізація на громадські роботи «буржуазних елементів» Запровадження комуністичних суботників без оплати праці Націоналізація землі, створення комун, колективних та радянських господарств (на кінець 1918 р. їх було 3 тис.) Встановлення продовольчої диктатури на селі: а) державна монополія на продаж хліба та його заготівлю; б) заборона приватної хлібної торгівлі; в) примусове і безкоштовне відбирання державою «надлишків» продуктів у селян Продовольча розкладка[1] (з січня 1919 р.) як прояв продовольчої диктатури; створення озброєних «продовольчих загонів» для відбирання хліба

¹ Продовольча розкладка — встановлення цілковитого контролю більшовиків над продовольчими ресурсами села; обов'язок селян постачати зерно державі безкоштовно або за символічну плату.

  Основні наслідки 

Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед робітників Карткова система Відсутність економічних стимулів до праці і, як результат, зниження її продуктивності

Політику, яку більшовики проводили впродовж 1917-1920 рр., було ними названо політикою «воєнного комунізму».

Свідчення 1

М. Булгаков, російський письменник, оповідання «Собаче серце»: «Що таке ця ваша «розруха»? Та її зовсім не існує! ...Якщо я, замість того, щоб оперувати, щовечора почну в себе в квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, відвідуючи вбиральню, почну, вибачте мені за вислів, мочитися повз унітаз і те ж стануть робити Зіна й Дарина Петрівна, у вбиральні станеться розруха. Відтак, розруха не в клозетах, а в головах...» Неможливо в один і той же час підмітати трамвайні шляхи й влаштовувати долі якихось іспанських обірванців!»

(Булгаков М.А. Избранные произведения: В 2-х томах. — К.: Дніпро, 1989. — Т. 1. — С. 480)

Свідчення 2

Наслідки «воєнного комунізму» виявилися такими: в 1921 р. на одну людину вироблялося лише 1 м ситцю в рік; на одне селянське господарство припадало лише 100 грамів металовиробів, одна коробка сірників коштувала кілька мільйонів «радзнаків» — нових радянських грошей, які знецінилися в 13 тис. разів. У країні поширився «чорний ринок», через заборону грошових відносин зазнала краху фінансова система, впали темпи виробництва. На цей рік припав жахливий голод, який охопив 30 млн чоловік. З млн з них померли, 2 млн дітей стали сиротами.

Економічна криза доповнилася кризою політичною. Найперше в середовищі більшовицького керівництва розгорілися гострі суперечки щодо укладення миру. Воюючий світ ніяк не зреагував на ленінський Декрет про мир, а укладення негайного миру було однією з головних обіцянок більшовиків у жовтневі дні 1917 р. У грудні 1917 р. Росія підписала перемир'я з Німеччиною й у Бересті (Бресті-Литовському) розпочалися переговори про підписання мирного договору МІНІ двома країнами. У Росії так звані ліві комуністи на чолі з Миколою Бухаріним категорично виступали проти мирного договору. Вони вважали, що потрібно вести революційну війну проти Заходу, і якщо в цій війні загине російська революція, то обурений пролетаріат світу негайно змете свої уряди. Л. Троцький — керівник російської делегації на переговорах — висунув гасло «Ні війни, ні миру!»: Росія миру не підписуватиме, а армію розпустить...

Однак під тиском В. Леніна 3 березня 1918 р. російська делегація підписала мирний договір з Німеччиною, за яким вона не втрачала жодного кілометра власне російської території, але їй було нав'язано значну контрибуцію й невигідну торговельну угоду. Мир із Центральними державами підписала у Бересті й делегація України.

Берестейський мир став яблуком розбрату між більшовиками і лівими есерами. Останні звинуватили В. Леніна у капітуляції перед Німеччиною і зраді Росії та революції. Результат не забарився — партія лівих есерів була проголошена «контрреволюційною» й заборонена, а її лідерів, як, наприклад, Марію Спиридонову, було заарештовано й знищено. Відтоді на політичній арені залишилась лише одна політична партія — більшовицька.

Усередині Росії, яка з липня 1918 р. стала називатися Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (РСФРР), відбувався масовий відтік робітників — головної опори радянської влади — з міста до села, де ще були продукти і більше шансів вижити.

Допомога голодуючим. 1921 р.

Чимало зі вчорашніх робітників поповнили ряди селянських повстанців. Масові селянські повстання проти більшовиків охопили 25-30 % населення Західного Сибіру, Уралу, Дону, Кубані, центру Росії. На Тамбовщині й Воронежчині сформувалися дві повстанські армії чисельністю 50 тис. чоловік під орудою О. Антонова. Проти них радянська влада кинула війська М. Тухачевського (40 тис. вояків, 63 гармати, понад 460 кулеметів), які, застосувавши отруйні гази, «вгамували» селян.

Та найдраматичніші події трапилися в березні 1921 р. у Кронштадті — базі Балтійського флоту. Під гаслом «Ради без більшовиків!» у місті повстало близько 16 тис. революційних моряків з кораблів «Петропавловськ» і «Севастополь» — в основному вихідців із села. Перший штурм бунтівного міста армією М. Тухачевського був невдалим, оскільки його бійці відмовлялися стріляти у своїх бойових побратимів. За це тільки в двох полках за вироком ВЧК було розстріляно понад 70 чоловік. Справу було покінчено нічним штурмом по кризі курсантів військових училищ та делегатів X з'їзду Російської комуністичної партії (більшовиків) (РКП(б). У центрі міста після штурму поховали понад 400 загиблих з обох боків. Близько 2,5 тис. оборонців Кронштадта потрапили в полон і частина з них була розстріляна, а 6-8 тис. втекли до Фінляндії.

2. Нова економічна політика (НЕП). Неупереджений аналіз ситуації спонукав В. Леніна до неочікуваного для багатьох рядових комуністів, вихованих на працях К. Маркса і того ж таки В. Леніна, висновку: або радянська влада відмовиться від «кавалерійської атаки на капітал», або народ змете її. Ще в березні 1920 р. В. Ленін рішуче заперечував Л. Троцькому, який пропонував замінити продрозкладку продподатком та відновити товарообіг. Та вже на X з'їзді (1921 р.) партії В. Ленін змінив свою позицію і закликав перейти до «нової економічної політики» (НЕПу) і навіть погрожував відставкою, якщо партія не підтримає його. Марево світової революції, на яку покладалося стільки надій, розтануло за горизонтом економічної стабілізації на Заході, і тепер більшовики повинні були самостійно вирішити питання, що робити далі. К. Маркс жодної поради щодо цього не залишив. Відтак В. Ленін дійшов до думки, що потрібно змінити тактику й соціалізм в Росії слід будувати за допомогою ...державного капіталізму. НЕП саме і бз'в пристосованою більшовиками до умов комуністичної Росії особливою формою державного капіталізму. В. Ленін заявляв, що НЕП — «це всерйоз і надовго», але він ніколи не казав, що це назавжди.

Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції — вона заклала основи індустріального стрибка.

Слухаючи виступ В. Леніна, делегати X з'їзду без перебільшення пережили шок — вождь закликав їх /до того, у боротьбі з чим вони проливали кров на фронтах громадянської війни, наближаючи епоху «світової комуни». Ще кілька місяців тому за слова, виголошувані тепер В. Леніним, ВЧК на чолі з Ф. Дзержинським відправляла на смерть тисячі «ворогів революції».