8.5. Види систем оплати праці

Система оплати праці — це спосіб оцінки і визначення заробітку працівника відповідно до кількості і якості затраченої праці.

Види систем оплати праці, які розрізняються за способом виміру затраченої праці:

• погодинна - заробіток працівника залежить від фактично відпрацьованого ним часу. Для робітників почасова система оплати праці передбачає врахування тарифної ставки і тривалості відпрацьованого часу. Залежно від того, яка тривалість робочого часу прийнята за одиницю обчислення заробітку, розрізняють погодинну, поденну і помісячну оплату праці.

При почасовій і поденній оплаті заробіток визначається шляхом множення відповідної часової чи денної тарифної ставки на число відпрацьованих в обліковому періоді (як правило — календарний місяць) годин або днів. При помісячній оплаті за відпрацьований повний місяць виплачується місячна тарифна ставка або посадовий оклад, незалежно від кількості робочих днів у цьому місяці.

• відрядна - характеризується залежністю розміру заробітку від кількості виготовленої продукції або обсягу виконаних робіт. Ця система встановлює пряму залежність заробітної плати від результатів їх праці.

Застосування відрядної системи заробітної плати доцільно тоді, коли є практична можливість обчислити обсяг виконуваної роботи в натуральних показниках, що відображають фактичні витрати праці та її результати; застосувати норми виробітку чи норми часу і обчислити їх виконання: збільшити обсяг виконуваних робіт у порівнянні з установленими нормами.

До видів відрядної системи оплати праці відносяться:

• пряма відрядна система — передбачає розрахунок заробітної плати за стабільною відрядною розцінкою за одиницю продукції незалежно від перевиконання норми виробітку. Розцінка — основний елемент відрядної системи оплати праці і визначається через тарифну ставку та встановлену для даного виду робіт норму праці:

• відрядно-прогресивна — враховує на відміну від першої перевиконання норм виробітку таким чином, що кожна одиниця продукції, виготовлена працівником понад встановлену норму, оплачується за збільшеною відрядною розцінкою (на скільки перевиконав норму — на стільки більшу отримав зарплату) і тим самим сприяє росту продуктивності праці;

• побічно-відрядна система — застосовується для оплати праці працівників допоміжних служб, які обслуговують основне виробництво і від яких залежать результати його роботи. Тому при визначенні їх заробітку враховуються результати роботи основного виробництва і відрядні розцінки, встановлені за одиницю основної продукції (оплачується праця наладчиків, ремонтників, вантажників та інших допоміжних працівників).

• акордна система - винагорода виплачується за кінцевий результат комплексу виконаних робіт (встановлюватись там, де існує зацікавленість у скороченні строків виконання певного об'єму робіт, наприклад в будівництві). За зовнішніми умовами та ознаками подібна до цивільно-правових договорів підряду послуг та ін.).

Різновидом відрядної системи оплати праці є:

• індивідуальна оплата – застосовується там, де можливе чітке врахування і точний облік результатів праці працівника;

• колективна (бригадна) відрядна оплата – розподілення спільного заробітку проводиться на підставі врахування участі кожного працівника у виконанні роботи і його кваліфікації за допомогою коефіцієнта трудової участі (КТУ), який визначається для кожного працівника самим колективом (бригадою) працівників.

Для правильного й ефективного застосування відрядної системи заробітної плати необхідно враховувати такі умови:

а) наявність кількісних показників виробітку або роботи, працівників, що правильно відображають витрати праці;

б) можливість для встановлення норм виробітку та обліку їх виконання;

в) наявність умов для точного обліку фактично створених працівником виробів або виконаних робіт;

г) наявність виробничих умов для збільшення працівником виробітку продукції або виконаних робіт проти встановлених норм і завдань.

Вибір системи оплати праці — це право власника або уповноваженого ним органу, яке реалізується за узгодженням з профспілковим органом на підставі детального аналізу конкретних виробничих умов. При цьому враховується можливість прямого нормування і обліку затрат праці, встановлення кількісних показників виробітку, збільшення об'ємів виконуваних робіт, забезпечення якості продукції, що випускається, і робіт, які проводяться, наявність реальних можливостей для працівників впливати на збільшення виробітку і тим самим сприяти збільшенню своєї оплати праці.