II етап - становлення (з середини XVI - до середини XVII ст.

На зламі ХУІ-ХУІІ ст. почався перехід від козацької вольності до регламентованої військово-політичної структури. Основним джере­лом зростання козацької верстви стає селянство. У ці роки відбулися такі події, як: 1) утворення реєстрових збройних формувань; 2) легітимізація козацького стану — юридичне визнання прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви; 3) козацькі війни, основ­ний зміст яких фокусувався на думці про запровадження на визволе­них з-під польської влади територіях «козацьких порядків»; 4) був ут­ворений союз між козацтвом і православною церквою, захист право­слав'я перетворився на один з основних напрямків діяльності і Війська Запорозького; 5) різко зростає активність козаків у боротьбі проти турків і татар; 6) Запорозька Січ виступає суб'єктом міжнародного права, кіш укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував окремі держави або їх коаліції, козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя.

ІІІ етап - розвиток (з середини XVII - до середини XVIII ст.) У процесі національно-визвольної революції 1648-1676 рр. була створена Українська держава, в основу якої було покладено систему організації влади Запорозької Січі. В той же час 60-80-ті рр. XVII ст. увійшли в історію України під назвою «Доба Руїни». Ця доба принес­ла жахливе спустошення українських земель, спалахи громадянської війни, наростання соціальних конфліктів і протистоянь, постійний зовнішній тиск і втручання у внутрішні справи України іноземних держав. Все це спричинило поразку української революції, не дало можливості довести побудову держави до кінця. В кінці XVII - на початку XVIII ст. Мазепа підняв авторитет гетьманської влади і спро­бував зберегти автономію України завдяки союзу зі шведським коро­лем Карлом XII. Почався наступ російського царату на Україну. Ре­форми гетьманів Д. Апостола та К. Розумовського.

IV етап - занепад (1764 - 1785 рр.)

60-80-ті рр. XVIII ст. пройшли під знаком поступової ліквідації Росією автономії України. У 1775 р. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 - ліквідовано козацьку полкову систему на Гетьманщині, у 1783 р. юридично оформили кріпацтво і ліквідували козацтво як со­ціальний стан, у 1785 р. Катерина II видала «Жалувану грамоту дво­рянству» , відповідно з якою українська знать урівнювалася в правах з російським дворянством.

Наприкінці XV — на початку XVII ст. на українсько-татарському прикордонні знаходилося 6 груп козаків: козаки-уходники, городові (міські) козаки, козаки-бояри, козаки-шляхтичі, козаки-селяни (голота), козаки-іноземці. На початку XVIIст. всі ці групи злилися, створивши союз з православною церквою, що забезпечило єдність козацтва.

Козаки – реєстровці.

У вересні 1578 р. король підпи­сав універсал, у якому йшлося про те, що реєстр збільшується за раху­нок «кращих козаків», що мешкають у королівських маєтностях.

Реєстрове військо отримало на­зву «Низового», або Запорозького. Реєстрові козаки підкорялися черкаському старості князю Михайлу Вишневецькому; їх безпосеред­нім начальником був «старший реєстру» Ян Орішовський.

Запорозькому козацтву призначалося грошове утримання.

Встановлюючи реєстрове козацьке військо, Баторій хотів при його допомозі, перш за все, придушувати свавілля в Україні. Згідно з уні­версалом 1578 р. реєстрові повинні були «всіх непокірних присмиряти, ловити і знищувати як ворогів корони», тобто виконувати поліцейські функції. За службу король обіцяв рахуватися з козаками як із «заслу­женими людьми».

Реєстру передавалися у володіння м. Трахтемирів (на правому бе­резі Дніпра поблизу Канева, тепер село Канівського району Черкась­кої області) і Зарубський монастир. У місті розміщувався арсенал, а в монастирі — шпиталь для поранених. Реєстрове військо розміщува­лося на території від Трахтемирова до Чигирина. Як символ прина­лежності до королівської армії, реєстрові козаки отримали клейноди: хоругву (прапор), бунчук, печатку, труби, литаври та інші атрибути влади, а також кілька гармат. (На червоній хоругві було зоб­ражено білого орла - герб Польщі, а на печатці - козака з мушкетом на лівому плечі і з шаблею на боці).

Вступаючи до реєстру, козаки отримували ряд привілеїв. Вони виходили з-під юрисдикції місцевих магнатів, а також власників, якщо були їх підданими, і старост, якщо жили в королівських маєтках, та переходили під юрисдикцію реєстрового війська, якому надавалося право мати свій суд. Козаки звільнялися від податків і повинностей (з 1582р.), крім обо­в'язку нести службу за свій рахунок. Вони також отримували право влас­ності на землю (з 1590 р.) і свободу займатися промислами і торгівлею. За службу козаки отримували з королівської скарбниці платню, а також сукно, порох, свинець. Крім того, король дав право­славним ремісникам привілей постачати козакам шаблі.

Юридично козаки посіли проміжне становище між селянами і шлях­тою. Як і шляхтич, козак відбував військову службу, не платив податків і був особисто вільним, але він не мав права мати підданих. Він, як і се­лянин, сам працював у своєму господарстві або наймав працівників за свій рахунок.

Козаки реєстрові повинні були нести «залогу» на Південному Подніпров'ї нижче порогів. Тому у польських документах вони нази­вались «Військо його королівської милості Запорозьке», або Низовим. Проте їх володіння, визначені грамотою Стефана Баторія, були на Середньому Подніпров'ї. Ці володіння територіально поділялися на полки: Київський, Черкаський, Переяславський, Чигиринський, Білоцерківський, Корсунський, а полки — на сотні. їх відповідно очо­лювали полковники і сотники.

Кількість реєстрових козаків не була стабільною, вона колива­лась залежно від обставин. Так, коли польському урядові була потрібна допомога під час війни, він збільшував реєстр до кількох тисяч, а потім зменшував. Утворювалась значна частина викреслених з реєстру ко­заків — «випищиків».

М. Грушевський з цього приводу писав, що «привілеї призначали­ся тільки для козаків, вписаних в урядовий реєстр, в дійсності на них пре­тендують усі, хто зараховував себе до козаків». Формально реєстрово­му козацтву підкорялася і Запорізька Січ. До 1628 р. старший реєстро­вих козаків (гетьман) був одночасно і начальником над запорожцями (після 1628р. запорожці стали обирати собі окремого гетьмана).

Створення регулярного реєстрового війська — не за­баганка польських королів, а вимушена необхідність, яка полягала у використанні козаків в інтересах Речі Посполитої. Основним завдан­ням реєстровців було «охороняти кордони і утримувати козаків від по­ходів проти татар та виконувати поліцейські функції в Україні». Польський уряд, сам того не бажаючи, призвів до того, що реєстр став частиною регулярної польської армії і одночасно своєрідним станом, з відповідними, тільки йому притаманними рисами. Сталася легітимізація козацького стану — юридичне визнання його прав, привілеїв і обоє 'язків. З кінця XVI і впродовж усієї першої половини XVII ст. козацтво, маючи вже свою організацію, визнані права та привілеї, починає відігра­вати конструктивну роль в історичному процесі. Зрештою, в цей і на­ступний період козацтво, як слушно зазначає М. Грушевський, «стало представником національних інтересів свого народу і взяло на себе дер­жавне будівництво України».