2 Пит. Проблемні питання розмежування прогалин в трудовому праві та оціночних понять.

Одним із ..проблемних питань науки трудового права є роз­межування прогалин з юридичними категоріями та явищами, схожими на них, однак, які не є ними в дійсності (прогалини в законодавстві про працю, помилки в трудовому праві, колізії в трудовому праві тощо). Від прогалин у трудовому праві вкрай важливо відрізняти прогалини в трудовому законодавстві, адже поняття "трудове право" і "трудове законодавство" відрізня­ються за змістом. Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавс­тво про працю складається з цього та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Як видно з наведеної статті, законодавець, чітко вказавши, що до законодавства про працю належить КЗпП України, окрім цього відніс до нього й інші акти законодавства. Іншими словами, у даному випадку ми маємо справу зі спробою визначити правову категорію через неї ж саму, що з точки зору нормотворчої техніки є істотним не­доліком. Ось чому вважаємо за необхідне наголосити на тому, що під час подальшого реформування трудового законодавства це зауваження необхідно врахувати.

Спираючись на вищенаведене, звернімося до поглядів науковців з приводу трактування поняття "трудове законо­давство". Одні з них переконані, що до актів трудового за­конодавства потрібно відносити тільки закони, усі ж інші нормативно-правові акти, у тому числі й локальні можуть регулювати трудові й пов'язані з ними відносини, але не по­винні включатися в законодавство про працю. З точки зору Р.З. Лівшиця такою є теоретична база принципу верховенс­тва будь-якого закону, оскільки інше розуміння законодавства - це вагомий крок на шляху до розмивання правової категорії "закон".⁷ Таким чином, трудове законодавство (у вузькому значенні цього поняття) - це сукупність законів України про працю ("Про охорону праці", "Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)", "Про відпустки", "Про оплату праці" та ін.).

Суть другого, ширшого підходу зводиться до того, що термін "законодавство" охоплює всі нормативно-правові акти, що міс­тять первинні правові норми.⁸ У цій ситуації варто звернутися до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998р., №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлу­мачення терміну "законодавство"). Відповідно до рішення тер­міном "законодавство", що вживається ч. З ст. 21 КЗпП України для визначення сфери застосування контракту як особливої фор­ми трудового договору, охоплюються закони, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президен­та, декрети й постанови Кабінету Міністрів, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції й законів України.

Отже, через щонайменше подвійний зміст терміна "законо­давство" має місце й подвійне тлумачення категорії "прогалина в законодавстві про працю", яка у вузькому своєму значенні ви­ражає безпосередню відсутність відповідного закону як норма­тивного правового акта, який прийнято у встановленому поряд­ку органами законодавчої влади й володіє вищою юридичною силою. Як бачимо, у такому смислі цей термін за своїм змістом не збігається з поняттям "прогалина в трудовому праві". Але ж поняття "прогалина в трудовому праві" і "прогалина в законо­давстві про працю" можна ототожнювати в широкому значенні за умови, що останнє охоплює не тільки всі нормативні правові акти, що містять первинні правові норми, а й локальні у сфері праці.

З метою усунення подвійного тлумачення правової категорії "законодавство" й вирішення інших проблемних питань, до­цільно прийняти спеціальний закон, у якому містилися б щодо всіх галузей права чіткі уніфіковані дефініції понять "закон", "законодавство", "підзаконний нормативний акт", "локальний нормативний акт" тощо.

Лившиц Р.З. Теория права. -М.: Изд-во БЕК, 1994.-С. 111-113.

Алексеев С.С. Право: азбука-теория -философия: Опьіт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - С. 83; Ершов В., Ершова Е. Гіравовьіе по- зиции Конституционного Суда Российской Федерации как источник трудово­го права // Труд, право. - 2000. -№2. - С. 13; Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. - М.: Юрид. лит., 1991. -С. 15.

Значний науковий внесок у теорію питання про необхідність прийняття Закону "Про нормативні правові акти" зроблено та­кими правознавцями як С.С. Алексєєв, О.С. Піголкін, П.І. Рабі- нович, Ю.О. Тихомиров, М.В. Цвік та ін. Протягом тривалого часу вони були і лишаються незмінними ентузіастами й пропа­гандистами "закону про закони", висновок про крайню необ­хідність прийняття якого є безумовним і закономірним резуль­татом їх серйозних і кропітких наукових досліджень. У той же час, визнаючи надзвичайно велику роль цих учених в розвитку теорії права, слід наголосити, що нагальна потреба прийняття вищевказаного закону сьогодні викликана серйозними пробле­мами сучасної вітчизняної нормотворчості, правової системи та практики реалізації нормативних правових актів. Недарма ж говорять, що немає нічого сильнішого ідеї, час якої прийшов. Ми погоджуємося й Л. Горбуновою, яка вважає, що прийняття Закону України "Про нормативні правові акти України" дозво­лило б упорядкувати всю систему нормативно-правових актів, забезпечити високі вимоги до їх змісту, форми й наукового обґрунтування.⁹

Неприпустимо змішувати такі поняття, як "прогалина в праві" й "помилка в праві". Помилка є неправильною оцінкою об'єктивно існуючих умов і появою на цій підставі не тієї волі нормотворчих органів, яку варто було б відобразити в норма­тивних актах. На думку окремих науковців, вона має місце, коли нормотворчий орган (а) помилково вважає які-небудь відноси­ни, не підлягаючими правовому регулюванню, (б) помиляєть­ся в тому, що є можливість обійтися конкретизацією права при його застосуванні, (в) помилково передає вирішення питання на розсуд правозастосувача, (г) видає норму, у якій немає не­обхідності, (д) вирішує питання не так, як варто його було б вирішити відповідно до вимог певної норми.¹⁰ Отже, помилкою в трудовому праві є прояв "дефектної" волі нормотворчих ор­ганів у сфері регулювання трудових і безпосередньо пов'язаних з ними відносин. Сюди також належить віднести випадки, коли який-небудь нормотворчий орган неправильно вважає ті чи інші відносини щодо праці не підлягаючими правовому опосередку­ванню й тому залишає їх не врегульованими нормами трудового права, а значить, прогалинами. У подібному випадку помилка в праві буде водночас вважатися й причиною юридичної прогали­ни. Хибною є позиція тих учених, які переконують: якщо нор­мотворчий орган помилково розцінює Горбунова JI. Конституційні засади забезпечення законності у нормот­ворчості // Право України. - 2004. -№7. - С. 19.

Лазарев В.В. Применение советского права. - Казань: Изд-во Казан, ун­та, 1972.-С. 113, 114.

які-небудь відносини не підлягаючими юридичному опосередкуванню, правозастосувач взагалі не вправі вчиняти які-небудь дії, що мають юридичні наслідки у справі. У такому випадку суб'єкт правозастосовчої діяльності, на нашу думку, має повне право подолати прогали­ни в трудовому праві аналогічним чином, як і у випадку, коли причиною їх була не помилка в праві, а, наприклад, динамізм суспільних відносин.

Прогалини в трудовому праві знаходяться в тісному зв'язку з колізіями норм трудового права. Прогалина й колізія в трудо­вому праві є видами порушень структурної побудови системи права, тому обидві вони негативно впливають на якість право­вого регламентування трудових і пов'язаних з ними відносин, суттєво зменшують ефективність впливу трудового права, при­зводять до збоїв у правовому регулюванні.

У деяких випадках колізії є причинами прогалин у трудовому праві, зокрема, коли має місце суперечливість норм однакової юридичної сили, взаємнопоглинаючих одна одну. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлю­ватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робо­чий день або неповний робочий тиждень. Право роботодавця в односторонньому порядку встановлювати неповний робочий час ця стаття не передбачає. Однак відповідно до ч. З ст. 32 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну умов праці, у тому числі і установлення або скасування неповного робочого часу, працівник повинен бути повідомле­ний не пізніше ніж за два місяці.

Довівши необхідність зміни в організації виробництва і пра­ці й відповідним чином сповістивши працівника, роботодавець фактично з вимушеної згоди останнього (тобто в односторон­ньому порядку) може змінити встановлений при укладенні тру­дового договору робочий час. Не можна, як вбачається, погоди­тися з виправдовуючим цю ситуацію аргументом, що ч. З ст. 32 КЗпП України є спеціальною нормою, що закріплює виняток із загального правила, передбаченого ст. 56 Кодексу законів про працю: адже буквальне тлумачення останньої не дає підстав для будь-яких винятків. Згідно з визначенням трудового договору, яке міститься в ч. 1 ст. 21 КЗпП України, власник підприємства, установи, організації або уповноважені ним орган чи фізична особа зобов'язаний не тільки виплачувати працівникові за­робітну плату, а й (що важливіше в даному випадку) забезпечу­вати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Треба визнати, що статті 32 і 56 КЗпП регулюють різні правові явища, тому майже неможливо визначити - яка з цих норм є спеціальною і чи є вона такою в дійсності. У даному ви­падку виникає прогалина, але в її основі лежить не відсутність нормативного регулювання, а неякісне регулювання, у резуль­таті чого норми, що мають однакову юридичну силу, фактично взаємонейтралізуються. У такому разі з точки зору законодавчої техніки й потреб правозастосування для ліквідації зазначеної прогалини досить викласти перше речення ч. 1 ст. 56 КЗпП Ук­раїни в такій редакції: "Неповний робочий день або неповний робочий тиждень може встановлюватися за угодою між праців­ником і власником або уповноваженим ним органом, якщо інше не передбачено законодавством про працю, як при прийнятті на роботу, так і згодом" - або ж виключити з ч. З ст. 32 КЗпП України слова про встановлення чи скасування неповного ро­бочого часу.

Від прогалин у трудовому праві принципово важливо відріз­няти оціночні поняття. У КЗпП України вживаються такі з них, як "істотні умови праці", "поважні причини", "грубе порушен­ня трудових обов'язків", "аморальний проступок" та ін. Варто погодитися, як видиться, з точкою зору М.И. Бару, відповідно до якої застосування норм з оціночними поняттями - своєрід­ний прийом, відмінний як від усунення прогалин у праві, так і від трактування чинних правових норм.¹ Сутність оціночного поняття полягає в тому, що нормотворчі органи свідомо нада­ють правозастосовувачу можливість вільної оцінки ситуації з огляду на конкретні обставини справи. У цьому випадку немає прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин. Пе­редаючи вирішення того чи іншого питання на розсуд органу, що застосовує нормативно-правовий акт, нормотворець у такий спосіб виражає також свою волю. Присутність у текстах нор­мативних правових актів про працю оціночних понять є неми­нучою, але це не свідчить про наявність прогалин у трудовому праві, оскільки не завжди можна дати належне юридичне визна­чення того чи іншого явища, що вимагає правового регулюван­ня. Приміром, неможливо вкласти один і той же зміст у часто вживане в нормативно-правових актах поняття "поважні причи­ни". Якщо вступ до шлюбу є поважною причиною для надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати, то цю ж причину навряд чи можна визнати поважною при обґрунту­ванні порушення трудової дисципліни. Спираючись на зазначе­не, вважаємо, що немає сенсу радити нормотворчим органам у будь-якому випадку встановлювати критерії поважності, давати універсальну для всіх ситуацій легальну інтерпретацію поваж­них причин або наводити їх вичерпний перелік.

З урахуванням викладених міркувань можемо стверджувати, що оціночне поняття в трудовому праві - це специфічний спосіб оформлення волі нормотворця, що становить собою закріплене в тексті нормативно-правового акта положення, яке потребує конкретизації й уточнення в тій чи іншій ситуації суб'єктом тру­дового права в процесі застосування норм останнього.

' Бару М.И. Оценочньїе понятия втрудовом законодательстве//Сов. гос- во и право. - 1970. - № 7. - С. 104.

Існує потреба визнати наступне: якщо в одних випадках оціночні поняття необхідні, то в інших вони вкрай небажані. При їх використанні важливо пам'ятати й про негативну сторо­ну. Оскільки оціночні поняття конкретизуються й уточнюють­ся правозастосувачем, то неминучим є суб'єктивний підхід до оцінки конкретних обставин справи. Ці поняття відкривають простір для псевдотворчого розсуду суб'єктів, які застосовують приписи трудового законодавства. Варто приєднатися до пози­ції М.Й. Бару, який стверджував, що наявність вичерпного чи хоча б взірцевого переліку може нейтралізувати небажані на­слідки суб'єктивного підходу до оцінки фактів.' Якщо є мож­ливість викласти правові норми в тексті нормативного акта в узагальненому вигляді, тобто у формі так званого абстрактного визначення, або привести вичерпний перелік фактів та обста­вин, нормотворчі органи, без сумніву, зобов'язані це зробити. Норми права з оціночними поняттями мають використовува­тися, коли немає можливості викласти норму в інший спосіб, оскільки це не будь-які норми права, а лише ті, які не конкрети­зовані нормотворчими органами з об'єктивних причин - в силу неможливості вжиття іншої юридичної конструкції. Саме тому гарантією правильного застосування оціночних понять не мож­на розглядати уточнення цього поняття або встановлення пов­ного (вичерпного) переліку фактів та обставин, що підпадають під нього. Установлення ж зразкового переліку з використан­ням словосполучень "та інші", "і тому подібні", "аналогічні" не виключає певного суб'єктивізму й можливості позаправового розсуду в застосуванні розглядуваних понять.

Значимість проблеми практичного розмежування оціночних понять і прогалин у трудовому праві полягає в тому, що в пер­шому випадку має місце правове регулювання трудових і безпо­середньо пов'язаних з ними відносин (хоча й у своєрідній фор­мі), а в другому - правового регулювання взагалі не існує (хоча воно необхідне). Причому в основі походження обох правових явищ можуть бути схожі, а інколи навіть аналогічні причини, але розрізнити ці явища можна, тільки встановивши в кожному

' Бару М.И. Оценочньїе понятия в трудовом законодательстве // Сов. го- сударство и право. - 1970. -№7. - С. 105.

конкретному випадку факт наявності чи відсутності прогалин у трудовому праві.

Проблема вдосконалення законодавства завжди належала до числа найбільш актуальних як у правовій науці, так і в юридич­ній практиці. Ми солідаризуємся з С.К. Загайновою, яка вва­жає, що принципово неправильним є твердження, відповідно до якого право є бездоганним, оскільки кожна життєва ситуація знаходить своє адекватне нормативне закріплення. Це немож­ливо, бо життя завжди йде попереду нормативних приписів, що закріплюють суспільні відносини тільки в статиці,¹ і тому в діяльності органів, які застосовують нормативно-правові акти, інколи мають місце ситуації, що не знаходять свого прямого відбиття в законодавчих актах (прогалини у праві).²

У будь-якому суспільстві право покликано бути стабілізу­ючим чинником і регулювати суспільні відносини на засадах єдності. Як відмічає С.С. Алексєєв, воно повинно бути плас­тичним, таким, яке внаслідок безперервної правотворчості ре­агувало б на всі зміни суспільних відносин і конкретні потреби життя. Задля соціального виграшу, який одержує суспільство від зрозумілості, визначеності й чіткості нормативно-правової фор­ми, законодавець може свідомо йти й на певні втрати, пов'язані з відставанням права від суспільних відносин, що перебувають у стані постійного розвитку.³

Особливість права як динамічної системи полягає в тому, що воно само по собі здатне оперативно враховувати основні на­прямки соціального розвитку, зберігаючи при цьому властивості стійкої і стабільної правової системи регулювання суспільних відносин. Для цього у правовій системі з самого початку перед­бачається можливість подолання прогалин, причому шляхом не тільки правотворчості, а й використання особливих інститутів у процесі застосування права. Останні дають можливість ніве- лювати прорахунки законодавця, забезпечувати дію юридичних ' ЗагайноваС.К. Судебньїй прецедент: проблеми правоприменения.-М.: Норма. 2002. -С. 86.

2. Тарнапольська О.М. Поняття терміну "прогалина" в праві: загальна ха­рактеристика // Адвокат. - 1999. -№3. - С. 24.

3. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - Т. 2. - М.: Юрид. лит., 1982. -С. 329- 332.

норм згідно з вимогами суспільних відносин, що постійно роз­виваються і змінюються. У такий спосіб досягається ефект са­морегулювання правової системи.¹