1. За функціональною спрямованістю норми права ділять­ся на:

— регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов'язки суб'єктів;

— правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відпо­відальності за порушення прав та обов'язків, які встановлені регулятивними нормами.

2. За предметом правового регулювання (за галузями права) —на норми конституційного, адміністративного, цивільного та інших га­лузей права. У свою чергу, галузеві норми права діляться на дві групи: матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів, та процесуальні, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав та обов'язків, встановлених матері­альними нормами права.

3. За функціональним призначенням норми права поділяються на відправні та норми—правила поведінки.

3.1. Відправні норми, в свою чергу, діляться на:

— норми—начала, які закріплюють основні положення, на яких базується державний та суспільний устрій;

— норми—принципи, які закріплюють вихідні, основні принципи права;

— установчі норми, які містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

— норми—дефініцЇЇ, що містять повні чи неповні визначення пев­них правових категорій та понять.

3.2. Норми—правила поведінки безпосередньо регулюють пове­дінку людей та суспільні відносини і діляться на такі групи:

З точки зору правових приписів:

— зобов'язуючі, що закріпляють обов'язки суб'єктів;

— забороняючі, що містять заборону на здійснення тих чи інших Дій;

— уповноважуючі, що наділяють суб'єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів:

— імперативні (категоричні), що однозначно закріплюють пе­релік прав і обов'язків і не допускають жодних відхилень;

— диспозитивні, що встановлюють права і обов'язки, але за по­годженням суб'єктів ці права і обов'язки можуть доповнюва­тися;

— рекомендаційні, що встановлюють бажану, але не обов'язкову поведінку.

Існують й інші способи класифікації норм права.

Структура правової норми — це її внутрішня будова, яка вклю­чає взаємозв'язані елементи і яка обумовлена тими суспільними відносинами, які регулює дана норма.

Основними елементами правової норми є:

— гіпотеза;

— диспозиція;

— санкція.

Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності яких реалі­зується дана норма права, а також на коло осіб, до яких ця норма права звернена.

Диспозиція містить права і обов'язки учасників правовідносин, тобто саме правило поведінки.

Санкція вказує на наслідки, як правило несприятливі, які наста­ють внаслідок порушення диспозиції.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість.

У правознавстві розрізняють такі види форм (джерел) права:

Правовий звичай — це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов'язкового характеру. Як правило, держава визнає, тобто санкціо­нує, правові звичаї, і ця обставина відрізняє їх від інших звичаїв. У європейській континентальній системі права правові звичаї не є по­ширеними, але у Великій Британії до цього часу вони займають по­мітне місце серед інших джерел права, зокрема у державному та ци­вільному праві.

Судовий прецедент — це форма права, яка полягає у тому, що рішення вищої судової інстанції набуває обов'язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ як даною інстанцією, так і нижчестоящими судами. Діє у рамках англо—саксонської системи пра­ва, переважно у США. Поряд з прецедентом у цій системі діють також закони.

Нормативно—правовий договір — це угода двох чи більше суб'єктів, спрямована на встановлення прав, обов'язків та відпові­дальності за невиконання даного договору.

Нормативно—правовий акт — це письмовий юридичний документ компетентного державного органу, який містить загальнообов'язкові нор­ми, які забезпечуються державою і спрямовані на врегулювання суспіль­них відносин.

Нормативно—правовий акт як основне джерело права в Україні та інших країнах континентальної Європи ділиться на закон та підзаконний акт.

Закон — це нормативно—правовий акт вищого представницького органу держави або безпосередньо народу, який регулює найбільш важливі і загальні суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення і має вищу юридичну силу щодо інших норма­тивно—правових актів.

Розрізняють Конституцію як основний закон держави, конституційні закони та звичайні закони.

Підзаконні нормативно—правові акти —це акти, прийняті ком­петентними державними органами чи іншими, уповноваженими дер­жавою, суб'єктами на підставі закону, відповідно до нього і з метою його виконання (укази, постанови, розпорядження тощо).

Підзаконні акти поділяються на:

— центральні;

— відомчі;

— місцеві (регіональні);

— внутріорганізаційні.