Тема № 1. Основи теорії держави і права.

1. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Держава і право не виникли разом з появою людини. На початку своєї історії, відомому як первіснообщинний лад, людство не знало таких інститутів, як держава і право. Однією з найбільш поширених теорій походження держави і права є соціально—економічна теорія, яка пояснює виникнення держави через складні економічні та со­ціальні процеси.

Згідно з цією теорією формою колективної організації в той пері­од були роди— первісні колективи, які об'єднували істинних чи уявних кровних родичів. Члени роду спільно володіли знаряддями праці, про­дуктами, територією, вели спільне примітивне господарство. Всі важ­ливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду. Для роз­в'язання поточних справ із свого середовища члени роду обирали старійшин, які здійснювали управління, опираючись лише на власну силу, розум та авторитет. Така організація влади замінювала первіс­ним людям державу.

Для регулювання суспільних відносин між людьми поступово фор­мувалися соціальні норми — певні правила поведінки, яких люди до­тримувалися з метою забезпечення порядку і стабільності. Право за­мінювали переважно звичаї — вид соціальних норм, що склалися істо­рично і від багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї регулю­вали всі аспекти життя первісної людини. Чіткого поділу між правами і обов'язками не було, не було і апарату, який би стежив за дотриман­ням звичаїв. Люди дотримувалися звичаїв та інших соціальних норм добровільно або через страх перед надприродними силами.

Історичний прогрес удосконалював саму людину, змінював її зна­ряддя праці, господарське життя. Відбувся перехід від збиральництва до виробництва, людина стала виробляти певні продукти, а не лише користуватися готовими, які давала природа. Відбулися три великі суспільні поділи праці (виділення з загальної маси первісних племен скотарів, ремісників та купців), що призвело до ускладнення структури господарства та зростання продуктивності праці. Внаслідок цього люди стали виробляти більше, ніж споживали. Надлишок продуктів захоплювали найсильніші члени роду, згодом вони стали присвоюва­ти знаряддя праці та землю. Так виникла приватна власність та май— нова нерівність. Слабшали і розривалися родинні, кровні зв'язки, і міцніли, ставали домінуючими майнові зв'язки. Це означало поча­ток соціальної нерівності, люди об'єднувалися у соціальні групи в залежності від того, якою кількістю майна вони володіли.

Соціальне неоднорідним суспільством, яке до того ж вело склад­не господарство, не можна було управляти, опираючись лише на осо­бистий авторитет старійшин та звичаї. Здійснювати владу в такому суспільстві могла лише відповідна організація, здатна застосовува­ти примус. Такою організацією стала держава.

Між первісним ладом і державою у повному розумінні був ряд перехідних етапів, зокрема етап військової демократії, при якому збе­рігалася виборність вождів, але для здійснення влади вони спирали­ся не лише на власний авторитет, а й на озброєні загони.

Розрізняють три основні форми виникнення держави, в яких присутні як загальні передумови, так і специфіка, зумовлена історич­ними умовами і географічними факторами.

— Афінська держава. Виникла у класичній формі з внутрішніх про­тиріч;

— Римська держава. Соціальні протиріччя ускладнювалися бо­ротьбою місцевої римської знаті (патриціїв) з прийшлим насе­ленням (плебеями);

— Давньогерманська держава. Формувалася в процесі завоюван­ня давніми германцями чужих територій, якими потрібно було управляти.

Все наведене вище становить суть соціально—економічної теорії походження держави.

Процес виникнення держав у деяких народів має свої особли­вості. Наприклад, у народів Стародавнього Сходу основою господарсь­кого життя було поливне землеробство, що вимагало будівництва спеціальних іригаційних споруд, у першу чергу каналів. Для цього потрібно було організовувати великі маси людей, що було під силу лише державі.

Певні особливості визначали і процес творення держави і в схід­них слов'ян. Східнослов'янські племена від первіснообщинного ладу перейшли до ранньофеодального і не знали розвинутого рабовлас­ницького суспільства.

Соціально—економічна теорія, про яку йшла мова вище, є досить поширеною, але не єдиною.

Відомі й альтернативні теорії:

— теологічна теорія. Держава, дана людям Богом, є вічною, непорушною і будь-яке посягання на неї накличе Божу кару. Правитель є представником Бога на землі і захищає всіх своїх підданих;

— патріархальна теорія. Держава — це результат природного розростання і розвитку сім'ї, а влада монарха — це продовження батьківської влади, вона не підлягає оскарженню, а лише виконанню;

— договірна теорія. Держава виникла і функціонує внаслідок добровільного договору людей, з яких одні управляють, а інші — виконують їх рішення;

— психологічна теорія. Психіці людей притаманні такі риси, як інертність, нездатність приймати рішення, тому люди потре­бують сильної особи, якій можна підкорятися і на яку можна перекласти відповідальність;

— теорія насилля. Держава — це та сила, яка утворюється од­ними племенами для утримання в покорі інших, завойованих племен;

— органічна теорія. Держава є політичним утворенням, анало­гічним біологічному організмові. Як живий організм, вона наро­джується, розвивається, старіє і гине. Держава володіє різно­манітними органами, кожен з яких виконує властиві йому функції.

Держава відрізняється від організації влади у первісному су­спільстві за такими ознаками:

— поділ населення за територіями, а не за родовою ознакою. Політико—правовий зв'язок населення з територією оформ­люється згодом в інститут громадянства чи підданства;

— поява спеціальних органів (апарату) управління та примусу;

— поява податкової системи, мета якої — накопичувати засоби для утримання органів управління.

ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

Держава — це особлива організація політичної влади у соціальне неоднорідному суспільстві, яка відображає, в першу чергу, інтереси домінуючих груп цього суспільства і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

Влада — це авторитет, що має можливість підкоряти своїй волі, управляти чи розпоряджатися діями інших людей. Всяка влада є соціальною, тому що вона покликана врегульовувати відносини між людьми. Різновидністю соціальної влади є влада політична, суть якої полягає у реальній здатності регулювати суспільні відносини в інте­ресах всього народу, підтримувати стабільність і порядок.

Держава, як особлива форма політичної влади, має ряд ознак, що відрізняють її від організації влади у додержавний період та від інших складових частин політичної системи суспільства. Основними з таких ознак є:

— територія — відокремлена кордонами частина земної по­верхні, на яку розповсюджується влада даної держави. Тери­торія є матеріальною базою держави і основою для визнання її іншими державами;

— суверенітет — політико—правова властивість, під якою розу­міють верховенство, самостійність, неподільність влади на те­риторії країни та її незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах;

— наявність апарату управління та примусу, який практично ре­алізовує різні функції держави;

— здатність видавати загальнообов'язкові для всього насе­лення правові норми та забезпечувати їх виконання;

— наявність податкової системи, яка забезпечує засоби для утримання державного апарату.

Державу слід відрізняти від політичної системи суспільства.

Політична система суспільства — це сукупність державних і недержавних інститутів (політичних партій, громадських організацій, масових рухів тощо), через які певні соціальні групи та окремі грома­дяни реалізовують свої права та законні інтереси.

Держава є особливою складовою частиною, ядром політичної си­стеми суспільства, тому що:

— тільки держава охоплює все суспільство і виступає його пред­ставником, інші організації представляють лише частину су­спільства;

— тільки держава має у своєму розпорядженні апарат примусу;

— тільки держава може встановлювати загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки — правові норми;

— тільки держава володіє суверенітетом.

Відносини держави з іншими складовими частинами політичної системи регулюються Конституцією та законами для того, щоб жодна політична чи громадська організація не стояла над державою.

ФОРМА ДЕРЖАВИ. ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

Для характеристики конкретних держав застосовується поняття форма держави. Форму держави утворюють три складові частини: форма правління, форма державного устрою, форма державного режиму.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, порядок їх утворення і діяльності та розподіл компетенцій між ними.

Розрізняють дві форми правління — республіку і монархію.

Республіка — це форма правління, при якій верховна влада у державі належить виборним органам, які обираються населенням на певний строк.

Республіки бувають трьох видів у залежності від того, хто призна­чає та контролює уряд:

— президентська республіка. У таких республіках президент обирається населенням незалежно від парламенту, він фор­мує, контролює, а інколи і очолює уряд, а парламент здійснює законодавчу функцію;

— парламентська республіка. У парламентських республіках населення обирає парламент, а парламент обирає прези­дента та формує і контролює уряд. Президент здійснює пере­важно представницькі функції;

— змішана республіка (президентсько—парламентська чи пар­ламентсько—президентська). Уряд у таких республіках фор­мується та контролюється частково президентом, а частко­во — парламентом. До таких республік належить Україна.

Монархія — це форма правління, при якій верховна влада у дер­жаві повністю або частково належить одній особі.

Розрізняють такі види монархій:

— абсолютна монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежена;

— конституційна монархія, в якій населення обирає парла­мент, парламент призначає і контролює уряд, а монарх на практиці виконує переважно представницькі функції;

— дуалістична монархія, в якій населення обирає парламент, парламент здійснює законодавчу функцію, а монарх формує, контролює, а інколи й очолює уряд.

В теорії держави існують і альтернативні підходи до класифікації держав за формою правління.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Форма державного устрою визначає, на які адміністративно—територіальні одиниці ділиться держава, взаємовідносини між цими одиницями та державою в цілому.

За формою устрою держави бувають унітарні та федеративні. Деякі автори вживають поняття «прості» та «складні» держави.

Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адмі­ністративно—територіальних одиниць, які не мають жодних ознак дер­жавності, в першу чергу власних законодавчих органів, конституцій та законодавства.

Унітарні держави можуть мати в своєму складі одне або декілька автономних утворень, які за своїм статусом відрізняються від решти адміністративно—територіальних одиниць.

Федеративна держава — це держава, що складається з двох чи більше суб'єктів, які зберігають деякі ознаки державності (наприклад, власні законодавчі органи, конституції і законодавство), але найваж­ливіші функції (оборонну, фінансову і т. д.) добровільно делегують федеральним (центральним) органам влади.

Деякі автори вважають імперію самостійною формою держав­ного устрою.

Імперія — це складна держава, яка утворюється не шляхом доб­ровільного об'єднання, а шляхом завоювання однією державою іншої.

Конфедерація — це тимчасовий добровільний союз самостійних держав, укладений для досягнення конкретних, як правило військо­во—політичних, цілей. Конфедерація — нестійке утворення, яке з ча­сом або розпадається, або перетворюється у федерацію.

Конфедерація не має спільних державних органів, законодавства, армії, податкової системи і т. д., тому більшість авторів вважають її не формою державного устрою, а союзом суверенних держав.

За державним устроєм Україна є унітарною державою, яка має у своєму складі автономне утворення з особливим правовим стату­сом —Автономну Республіку Крим.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЖИМ

Державний режим — це сукупність методів, засобів і способів здійснення державної влади.

У залежності від ступеня демократичності тієї чи іншої держави розрізняють демократичні, авторитарні та тоталітарні режими, межі між якими є досить нечіткими і відносними.

Сучасні демократичні режими характеризуються сукупністю та­ких основних ознак:

— народ виступає єдиним джерелом влади;

— народ здійснює владу як безпосередньо (шляхом виборів і ре­ферендумів), так і через виборні органи (місцеве самовряду­вання, парламент, президент і т. д.);

— поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, реальна неза­лежність судової влади від інших гілок влади, особливо від ви­конавчої;

— плюралізм (багатоманітність) як необхідна умова економічної, політичної та ідеологічної системи суспільства, що передбачає наявність різних форм власності, багатопартійність, відсутність державної ідеології тощо;

• рівноправність людей, наявність реальних механізмів захисту прав людини.

Авторитарні режими характеризуються такими ознаками:

— недостатній контроль з боку населення за формуванням та діяльністю органів влади;

— обмеженість реальних прав людини та можливості їх захисту;

— у системі органів державної влади домінує виконавча влада (уряд, президент), представницькі органи реальної влади не мають;

— формально може існувати багатопартійна система, але реальні можливості опозиції впливати на політику держави обмежені.

Тоталітарним режимам властиві такі риси:

— тотальний (повний) контроль з боку держави за всіма проява­ми і сферами життя суспільства;

— відсутність механізмів захисту прав і свобод, безправ'я людини;

— однопартійність, наявність єдиної державної ідеології;

— реальна влада зосереджується в руках однієї особи чи групи осіб;

— відсутність опозиції.

Державний режим є основною складовою частиною політично­го режиму, який включає в себе не лише методи здійснення держав­ної влади, але і способи діяльності інших учасників політичної систе­ми суспільства: політичних партій, громадських організацій тощо.

Україна належить до держав, які проголосили себе демократич­ними (ст. 1 Конституції України), що треба розуміти як мету, шлях до якої є складним і тривалим.