Клас війчасті черви, або турбелярії, -turbellaria

Представники класу - здебільшого вільноживучі тварини, що населяють солоні та прісні водойми. У тропічних країнах мешкають наземні види. Деякі ведуть паразитичний спосіб життя. Відомо близько 3000 видів.

Тіло турбелярій найчастіше листоподібної або стьожкоподібної форми, розміри - від 0,2 мм до 60 см. Турбелярії вкриті війчастим епітелієм, що є найхарактернішою ознакою класу. У покривах війчастих червів розташовані залозисті клітини, які виділяють слиз, а в деяких - отруйні речовини. Рухаються турбелярії за допомогою вієчок, а також завдяки скороченню м'язів шкірно-м'язового мішка.

У зв'язку з вільноживучим способом життя у війчастих червів добре розвинені органи чуття: статоцист, що має вигляд пухирця з одним або кількома статолітами, фоторецептори (очки); механо- та хеморецептори, представлені сенсилами, що розташовані на передньому кінці тіла.

У примітивних турбелярій кишок немає. Через рот їжа потрапляє в глотку, а звідти - до паренхіми, де й відбувається внутрішньоклітинне травлення в спеціальних клітинах - фа­гоцитах. Розміри їх мізерні (кілька міліметрів), тому продукти травлення легко поширюються по всьому тілу через пухку паренхіму. У турбелярій більших розмірів (від 1 до 60 см) є розгалужені кишки, що закінчуються сліпо; з них поживні речовини надходять до всіх тканин і органів.

У прісних водоймах зі стоячою водою на водяних рослинах і камінні часто знаходять білу, або молочну, планарію Dendrocoelum lacteum (довжина тіла до 3 см). Рухається вона плавно і повільно. За способом живлення - хижак: живиться нижчими ракоподібними, личинками комах. Дуже добре виражена в планарії здатність до регенерації: навіть із 1/300 частини тіла може відновитися весь організм. За несприятливих умов (різке зниження вмісту кисню у воді, сильне прогрівання водойми) планарія розпадається на частинки, які не гинуть. Коли умови нормалізуються, кожна така частинка регенерує в цілий організм. Планарія молочна належить до ряду Тригіллястокишкові (Tricladida), у яких кишковий канал має вигляд трьох гілок — передньої і двох задніх. У наших прісних водоймах зустрічаються й інші види планарій: багатоочка (Polycelis cornuta), бура (P. nigra), зеленкувато-коричнева (Euplanaria gonocephala), темна (Planaria torva).

Клас трематоди, або дигенетичні сисуни, trematoda, або digenea

Трематоди - виключно ендопаразити хребетних. Відомо понад 4000 видів трематод; на території України - близько 600, із них 180 видів - паразити риб, 44 - амфібій, 33 - рептилій, близько 300 - птахів і 51 - ссавців (у тому числі й людини).

Довжина тіла - від 0,3 мм до 7,6 см (рідко - до 1,5 м). Форма тіла трематод здебільшого листоподібна. За допомогою електронно-мікроскопічних досліджень було встановлено, що покриви тіла трематод - тегумент - позбавлені вієчок, що, очевидно, пов'язано з паразитичним способом життя.

Переважна більшість трематод має два присоски: ротовий (у заглибленні на ньому міститься рот) та черевний. Це органи фіксації паразита. Рот веде у м'язову глотку, яка продовжується стравоходом. Від стравоходу йдуть 2 гілки середньої кишки, що закінчуються сліпо. У трематод, які мають великі розміри, наприклад, печінкового сисуна, кишки галузяться. Це забезпечує (за відсутності кровоносної системи) надходження перетравленої їжі до різних частин тіла тварин.

Інші системи органів мають будову, описану в загальній ха­рактеристиці типу.

Життєвий цикл у трематод складний, оскільки пов'язаний зі зміною хазяїв і чергуванням поколінь. Гермафродитний статевозрілий печінковий сисун (марита) паразитує у внутрішніх органах хребетних тварин (також і людини). Запліднене яйце для подальшого розвитку має потрапити у воду, де з нього розвивається вкрита вієчками личинка – мірацидій. У задній частині тіла мірацидія містяться зародкові клітини, або партеногенетичні яйця, які в подальшому (у проміжному хазяїні) розвиваються без запліднення. Мірацидій не живиться, він живе за рахунок глікогену, що надійшов у яйце під час ембріонального розвитку. Проплававши деякий час у воді, мірацидій за допомогою хоботка з апікальною залозою на кінці, секрет якої руйнує покриви молюска, проникає в печінку проміжного хазяїна - черевоногого молюска ставковика малого. Тут він скидає вієчки і перетворюється на статевозрілу материнську спороцисту. Партеногенетичні яйця, що є в тілі останньої, починають дробитися і дають початок другому партеногенетичному поколінню трематод - редіям і дочірнім спороцистам, у яких, у свою чергу, розвиваються нові дочірні генерації. Розвиток з однієї яйцеклітини багатьох зародків називається поліембріонією. Редії рухомі, вони мають ротовий отвір, глотку, мішкоподібний кишечник, активно живляться тканинами печінки. Спороцисти харчуються через покриви тіла. Всередині редій і спороцист з окремих зародкових клітин розвивається нове покоління - церкарії, які залишають молюска і плавають у воді за допомогою хвоста. Вони вже мають два присоски, майже сформовану травну та добре розвинену нервову системи, протонеф-ридії. Через деякий час церкарія прикріплюється до підводної рослини (чи опускається на дно) і, скинувши хвіст, вкривається щільною захисною оболонкою. Ця остання нерухома личинкова стадія має назву адолескарія. Вона вкрита захисною оболонкою. Не живиться. Життєздатність зберігає за рахунок запасів глікогену протягом тривалого часу (поки її не з'їсть остаточний хазяїн). Весь процес розвитку печінкового сисуна в тілі проміжного хазяїна за сприятливих умов триває 29-30 днів. Адолескарія перетвориться на статевозрілу гермафродитну особину в тілі остаточного хазяїна, який проковтує її з їжею чи водою. Отже, у життєвому циклі трематод чергується одне гермафродитне (марита) і кілька партеногенетичних поколінь (спороцисти, редії). Такий цикл називається гетерогонією.

Печінковий сисун - паразит рослиноїдних тварин (зрідка й людини). Паразитує в жовчних протоках печінки, досягає 3-5 см довжини при ширині 1-1,3 см. Захворювання має назву фасціольоз, завдає значної шкоди тваринництву, особливо вівчарству, а також скотарству. В організм людини може потрапити при вживанні некип'яченої води з відкритих водойм. Важливе значення для запобігання захворювання має знищення молюсків, а також меліорація болотистих низинних пасовищ.

Сибірський, або котячий, сисун (опісторх) - Opisthorchis felineus - паразит печінки хижаків (у тому числі й котів та собак), а також людини. Має довжину 8-13 мм, ширину - 1-2 мм. Розвивається за участю двох проміжних хазяїв - молюска бітинії та риб (плітка, в'язь, короп, сазан, лящ, лин та ін.). Хвороба - опісторхоз. Живуть паразити в печінці до 15-20 років. Можуть бути причиною жовтяниці, цирозу печінки, ракових пухлин, і навіть призвести до смерті. Для боротьби з опісторхозом важливе значення має профілактика. Рибу слід вживати добре проварену чи просмажену, а засолену чи копчену - не раніше ніж через 10 днів. Водойми слід оберігати від забруднення випорожненнями людини і тварин.