5. Характеристики Паризького та Лондонського клубів

Система світових фінансових інституцій не обмежується Всесвіт­нім банком, МВФ та іншими регіональними банками. Стратегія цих інституцій не змогла відкрити шлях для довгострокового вирішення проблеми заборгованості. У центрі ж уваги світової спільноти опини­лися дві неформальні організації — Паризький і Лондонський клуби, завдяки своїй ролі у вирішенні проблем платіжного дисбалансу та ко­мерційного боргу. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лондонському клубі — заборгованості перед комерційними банками.

У рамках Паризького клубу країни, що відчувають труднощі у сплаті боргів іншим державам і приватним закладам, проводять пе­реговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків пла­тежів. Мабуть, сама назва «Паризький клуб» не зовсім точна, хоча це неформальне об'єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а головне — немає стату­ту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що пов'язано певною мірою з політикою конфіденційності, що ним провадиться. Тим не менш, за приблизно 40 років свого існування клуб став од­нією з головних дійових осіб у проведенні міжнародної стратегії у сфері кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Ця стратегія нерідко коригується, але в її основу завжди покладено два принципи: проведення внутрішніх реформ і структурної перебудови з наданням зовнішньої фінансової допомоги у формі нових позик або пільгових умов погашення вже існуючих боргів.

Перші переговори в рамках клубу було проведено в 1956 р., який був позначений власне заснуванням клубу. Найбільша активність при­падає на останні 20 років, коли біля 100 країн уклали більше двохсот угод про реструктуризацію боргів на суму понад 350 млрд дол.

Особливість структурної організації Паризького клубу полягає в тому, що він являє собою зібрання представників суверенних держав-кредиторів, на якому головує високопосадовець державного Казна­чейства Франції.

Традиційно, методи і процедури діяльності клубу ніколи офіційно не оформлювалися в будь-якій документації, проте наведені нижче п'ять принципів вважаються керівними у діяльності клубу:

1. Консенсус. Жодне рішення не може бути схвалене Паризьким клубом, якщо воно не є прийнятним для всіх без винятку країн-кредиторів, що беруть участь у роботі клубу.

2. Солідарність між кредиторами. Жоден кредитор не намагаєть­ся домовитися з країною-боржником про кращі умови, ніж для інших кредиторів Паризького клубу.

3. Умови. Паризький клуб погоджується на переоформлення за­боргованості країни-боржника тільки в тому разі, якщо в цій країні здійснюється програма, що підтримується МВФ у рамках відповід­ного механізму верхніх кредитних траншів.

4. Зіставність умов. Країна-кредитор, що бере участь, а також будь-який двосторонній кредитор, який не бере участі в роботі Па­ризького клубу, за жодних обставин не мають ставити для будь-якої країни-боржника умови, менш сприятливі, ніж ті, які передбачені ба­гатосторонньою угодою, укладеною з Паризьким клубом.

5. Дії виходячи з конкретної ситуації. Будь-яке рішення, що при­ймається Паризьким клубом стосовно заборгованості країни-кредитора, має грунтуватися на оцінці конкретної економічної та фінансо­вої ситуації в даній країні.

Офіційні кредитори Паризького клубу, як правило, установлюють дві попередні умови початку переговорів про переоформлення за­боргованості. По-перше, кредитори мають бути впевнені в тому, що країна-боржник не зможе виконати своїх зобов'язань по зовнішніх платежах, якщо тягар її заборгованості не буде полегшено. Для цього країна-боржник має продемонструвати, що вона потребує фінансу­вання. По-друге, кредитори Паризького клубу також наполягають на тому, щоб країна-боржник, яка домагається переоформлення своєї за­боргованості, вжила необхідних заходів, з тим щоб усунути причини, які утруднюють здійснення платежів, і досягла стійкого поліпшення своєї позиції по зовнішніх платежах. Тому від боржника вимагається вжиття заходів щодо стабілізації в контексті програми стабілізації, яка підтримується МВФ у рамках одного з механізмів верхніх кре­дитних траншів («стенд-бай», ЕФФ), або САФ/ЕСАФ, або програми накопичення прав (РАП) — для країн, які мають заборгованість з пла­тежів перед МВФ.

Умови переоформлення заборгованості Паризьким клубом, як правило, залежать від рівня доходів у країні-боржнику, а також від категорії позики (комерційна позика, надана за ринковими ставками, або позика, надана на пільгових умовах у порядку офіційної допомоги на цілі розвитку чи ОПР). Кредитори Паризького клубу в кожному конкретному випадку вирішують, які умови мають установлюватися для тієї або іншої країни-боржника — пільгові чи звичайні, причому це рішення приймається виходячи з рівня доходів у даній країні. Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):

• Торонтські умови;

• Х'юстонські умови;

• Тринідатські умови;

• Лондонські умови (посилені Торонтські);

• Неапольські умови; , • Ліонські умови;

• Ініціатива НІРС;

• Стандартні класичні умови.

Торонтські умови. У 1988 р. на зустрічі голів держав «великої сім­ки» в Торонто були прийняті рекомендації про підвищення ефектив­ності перегляду зовнішніх боргів найбідніших країн із найвищими рів­нями зовнішньої заборгованості. Пізніше Паризький клуб заявив про підтримку цих рекомендацій, які дістали назву Торонтських умов.

Ці умови можуть застосовуватися лише до країн, дохід на осо­бу в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, що дає право отримувати кредити від Міжнародної асоціації розвитку. Кредиторам запропоновано кілька варіантів умов, які вони можуть використовувати при реструктуризації боргу:

• Варіант А: зменшення суми боргу. Списання третини боргу, пе­регляд умов погашення згідно з ринковими ставками процента для іншої частини боргу та встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.

• Варіант В: довгострокові борги. Нарахування процентів згідно з ринковими ставками та встановлення строку погашення 25 років, у тому числі пільговий період 14 років.

• Варіант С: зменшення платежів з обслуговування боргу. Надан­ня пільгових процентних ставок (3,5 % чи половина ринкової ставки, з яких потрібно вибрати більшу величину), встановлення строку по­гашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період.

На основі Торонтських умов за період 1988—1990 рр. було підпи­сано 26 угод про перегляд боргів. Порівняно зі звичайними умовами повернення боргів застосування Торонтських умов дало можливість скоротити приблизно 20 % виплат з погашення процентів за період припинення виплат основної суми.

Х'юстонські умови. Були прийняті в 1990 р. На відміну від біль­шості інших умов, які стосувалися найбідніших країн «третього сві­ту», були призначені для реструктуризації боргу найбідніших країн

з середнім рівнем доходу, що мали значну зовнішню заборгованість. Згідно з Х'юстонськими умовами:

• строк погашення комерційних кредитів збільшувався до 15 ро­ків, у тому числі пільговий період 8 років;

• строк погашення кредитів, наданих у межах програм офіційного розвитку, збільшувався до 20 років з пільговим періодом 10 років;

• кредитори отримували право продавати чи обмінювати зобов'я­зання з погашення всієї суми кредитів, наданих у рамках офіційного сприяння розвитку, або 10 % непогашеної суми комерційних креди­тів (чи зобов'язання з погашення комерційних кредитів на суму 10 млн дол. США, якщо величина буде більшою за вказані 10 %).

Для того щоб отримати право на реструктуризацію боргу Х'юс­тонськими умовами, країна-боржник має відповідати принаймні двом із трьох таких критеріїв:

• річний дохід на особу не може перевищувати встановлену Сві­товим банком верхню межу для даної групи країн;

• співвідношення суми боргу кредиторам Паризького клубу і суми боргу комерційним кредиторам має дорівнювати 1,5;

• обсяг заборгованості має характеризуватися такими показни­ками: сума боргу не менша за 50 % ВВП; співвідношення боргу до вартості експорту не менше від 275 %, коефіцієнт запланованого об­слуговування боргу не менший за 30.

За період з 1990 до 1992 р. на основі Х'юстонських умов підписа­но 15 угод про перегляд боргів загальною вартістю близько 18,4 млрд дол. США.

Тринідадські умови. У 1990 р. стало очевидним, що надані згідно з попередніми умовами пільги недостатні для вирішення проблеми країн-боржників. Тому були запропоновані Тринідадські умови, які перед­бачали списання 2/3 боргу найбідніших країн та країн із найбільшими сумами зовнішнього боргу. Однак на зустрічі глав держав «великої сім­ки» в Лондоні ці умови не були підтримані в повному обсязі.

Лондонські умови. У грудні 1991 р. Паризький клуб прийняв компромісні Лондонські (посилені Торонтські) умови. Замість спи­сання 2/3 боргу вони передбачали чотири варіанти 50-відсоткового скорочення чистої приведеної вартості сум, що підлягали консоліда­ції та належали до непогашених комерційних кредитів (тобто сум, що не належали до залишку боргу). Варіанти Лондонських умов:

• анулювання 50 % боргу і реструктуризація залишкової суми на 23 роки з шестирічним пільговим періодом і нарахуванням процентів за ринковою ставкою;

• реструктуризація боргу за пільговими процентними ставками на 23 роки без пільгового періоду;

• реструктуризація боргу за ринковими процентними ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;

• реструктуризація зобов'язань з обслуговування кредитів, нада­них як офіційне сприяння розвитку, на ЗО років з 20-річним пільго­вим періодом.

З 1991 до 1993 р. було переглянуто борги 10 країн, зокрема Гвінеї, Мавританії, Мозамбіку, Малі та ін. Загальна сума переглянутих бор­гів становила 4 млрд дол. США. Чиста приведена вартість зобов'язань цих країн з обслуговування боргу зменшилася приблизно в 2 рази.

Неапольські умови. Діють із початку 1995 р. і спрямовані на по­долання проблеми заборгованості країн із низьким рівнем доходу. Вони передбачають такі варіанти:

• 67-відсоткове списання за чистою приведеною вартістю чи реструктурування боргу з метою його скорочення на 67 % за ставками, меншими за ринкові (для країн із ВВП на душу населення менш ніж 500 дол. США), або з коефіцієнтом борг/експорт, більшим за 350 %;

• 50-відсоткове списання для інших категорій країн;

• капіталізація процентів (50 %) і їх виплата протягом 33 років із восьмирічним пільговим періодом, залишок сплачується протягом 23 років з шестирічним пільговим періодом з прогресивною шкалою амортизації;

• реструктуризація на 40 років з 16-річним або 20-річним пільго­вим періодом, ставка процентів є незмінною (за кредитами в рамках офіційної допомоги розвитку).

• У 1995—1998 рр. було скорочено заборгованість більше ніж 30 країн із низьким рівнем доходу, з них сім країн отримали скорочення боргу на 67 %.

Ліонські умови. З 1997 р. введено в дію Ліонські умови, які також розраховані на країни з низьким рівнем доходу. Вони передбачають 80-відсоткове зниження боргових зобов'язань і приведення співвід­ношень зовнішній борг/експорт до рівня 200—250 % та платежі/екс­порт — до 20—25 %. Дія Ліонських умов доповнюється програмою МВФ і Світового банку щодо зниження платежів у МВФ, запрова-

¹ дженою в 1997 р. Уперше ця програма була застосована до Уганди, де завдяки їй співвідношення борг/експорт у 1998 р. знижено до 202 %,

¹ потім у Болівії — зниження до 205 %.

¹ Ініціатива НІРС. З метою подолання кризи заборгованості найбідніших країн із найбільшою зовнішньою заборгованістю МВФ та Світовий банк уперше погодилися списати частину боргів цих країн, виступивши в 1996 р. зі спільною Ініціативою НІРС (Ні§Ь1у ІпсіеЬіесі Роог Сошіігіез Іпіііапуе). У 1999 р. дану ініціативу було переглянуто, і тепер вона має назву Посилена Ініціатива НІРС.

Ініціатива НІРС має кілька особливостей, які відрізняють її від по­передніх умов скорочення боргу. По-перше, вона розширює список боргів, що підпадають під скорочення, включаючи в нього заборго­ваність перед багатосторонніми кредиторами (міжнародними фінан­совими організаціями). До цього часу МВФ та Світовий банк могли тільки надавати додаткові кредити своїм клієнтам, у яких були про­блеми з обслуговуванням боргу.

По-друге, Ініціатива встановлює чіткий індикатор сталого зовніш­нього боргу, якого має досягнути країна. Сталий зовнішній борг — це такий обсяг зовнішнього боргу країни, за якого очікується, що вона здатна виконувати поточні та майбутні зобов'язання з обслуговуван­ня боргу в повному обсязі без потреби у скороченні чи відстроченні боргу, без акумулювання несплачених сум боргу та без загрози зрос­танню економіки країни.

У рамках Ініціативи НІРС індикатор сталого зовнішнього боргу вста­новлено у вигляді двох співвідношень: приведеної вартості боргу до екс­порту (не більш ніж 150 %) та до державних доходів (не більше 250 %).

По-третє, для реалізації Ініціативи були. знайдені нові джерела та механізми фінансування скорочення боргу. Вони охоплюють продаж частини золотих запасів МВФ і надання можливості Світовому банку та іншим міжнародним організаціям використовувати частину влас­них ресурсів. Було також створено Довірчий фонд НІРС (НІРС Тгазі Рипсі), у який можуть робити внески офіційні донори для того, щоб допомогти міжнародним організаціям скорочувати борг.

Окрім того, що посилена Ініціатива передбачає більший розмір скорочення боргу, вона має дві основні відмінності від попереднього варіанта, що стосуються умов реалізації програми:

1. Щоб здобути право на скорочення боргу за цими умовами, країна-боржник має не тільки показати хороші результати проведення економічних реформ, як передбачалося першим варіантом, а й роз­робити та впровадити в життя Стратегію подолання бідності. Отже, відбулося зміщення акценту від макроекономічної та структурної по­літики до соціальної сфери.

2. Було знято жорсткі часові обмеження щодо початку завершальної стадії програми, тобто стадії, коли кредитори надають 90-відсоткове спи­сання чистої приведеної вартості боргу. У першому варіанті Ініціативи ця стадія розпочиналася після трьох років успішного виконання запланованих заходів, а в «посиленому» вона може розпочатися раніше за умови успіш­ного виконання взятих зобов'язань та, відповідно, пізніше ніж через три роки, якщо країна не зможе досягти необхідного результату.

Стандартні класичні умови. У рамках Паризького клубу перед­бачено також стандартні (класичні) умови реорганізації зовнішнього

боргу для країн із середнім рівнем доходу: реструктуризація до 100 % боргу (у деяких випадках тільки основної суми боргу) зі строком по­гашення 10 років з п'ятирічним пільговим періодом та на основі рин­кових ставок процента.

Категорії країн-боржників:

І.Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Лі­онські умови.

2. Бідніші з країн із середнім рівнем доходу—Х'юстонські умови.

3.Багаті країни з середнім рівнем доходу — стандартні умови Па­ризького клубу.

4. Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

На початку 80-х років, коли багато країн почали відчувати трудно­щі у виконанні зобов'язань з обслуговування боргів, існувала досить поширена думка про те, що в більшості випадків достатньо надати кілька відстрочок у поєднанні зі здійсненням програм перетворень під егідою МВФ, — і кредитоспроможність країн-боржників буде від­новлено, і вони знов отримають доступ до ринків капіталів. Сьогодні ми знаємо, що такий надмірний оптимізм був заснований на помил­ковому припущенні: на той час вважали, що труднощі у здійсненні платежів пов'язані з проблемами ліквідності, а не платоспроможнос­ті. Але й донині країни-боржники не змогли вирватися з кризи зов­нішнього боргу, незважаючи на здійснення глибоких та енергійних програм перетворень із залученням великих нових кредитів.

Безперечно, у Паризького клубу є певні і досить очевидні недо­ліки. «Гра» відбувається за правилами, установленими кредиторами. Через слабкість своєї позиції боржники, хоча вони і не згодні з цими правилами, змушені погоджуватися на умови, що диктуються їм. У Паризькому клубі боржники беруть участь у переговорах по одно­му, а кредитори — всі разом, отже боржникові доводиться виступати проти цілого картелю кредиторів.

Ще більше розчарування відчувають країни-боржники з приво­ду того, що за такої згуртованості кредиторів весь процес ведення переговорів і прийняття рішень у Паризькому клубі не регулюється ніякими положеннями. При прийнятті рішень кредитори відкриті до різноманітних політичних впливів, і боржники жодним чином не за­хищені від упередженості на основі політичних міркувань.

У 1978 р. з боку ЮНКТАД було висловлено думку про те, що про­цес ведення переговорів про перегляд умов кредитів рівною мірою має забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і боржників. Поки що цього не досягається, оскільки процес переговорів цілком і повніс­тю готується і проводиться кредиторами і в інтересах кредиторів. Переговори в Паризькому клубі жодним чином не сприяють інтересам боржника. По-перше, сама процедура принизлива, по-друге, перегляд боргів дає лише тимчасову відстрочку, але не вирішує проблеми.

Лондонський клуб, офіційно відомий під назвою «Консультатив­ний комітет комерційних банків», являє собою форум, на якому від­бувається реструктуризація боргів, наданих комерційними банками (без гарантій з боку урядів країн-кредиторів). Як і у випадку Паризь­кого клубу, у нього немає статуту, а склад членів змінюється у міру необхідності. Спільні та відмінні характеристики Лондонського і Паризького клубів можна простежити за допомогою табл. 12.4.

Таблиця 12.4

СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛОНДОНСЬКОГО І ПАРИЗЬКОГО КЛУБІВ

Функціональна ознака	Лондонський клуб	Паризький клуб
Мета діяльності	Розв'язання фінансових проблем країн, які розвиваються, щодо обслуговування та погашення зовнішнього боргу
Статус і організаційна струк­тура	Неформальні організації без офіційного мандату з непо­стійним складом учасників
Процедурна організація ді­яльності	Основні підходи до оцінки фінансової поведінки дебіторів і умов кредитування ідентичні
Періодичність скликань за­сідань	Жорстко не регламентується; засідання проводяться в разі поточної потреби
Початок діяльності	1976 р.	1956 р.
Сфера діяльності	Реструктуризація заборгова­ності комерційним структу­рам	Реструктуризація заборгова­ності офіційним (державним) кредиторам
Початок програми реструк­туризації	Визначається дебітором (да­та, вказана в інформаційному повідомленні боржника про відмову від сплати боргів)	Визначається кредитором (да­та, з якої країни-кредитори від­мовляються надавати боржни­кові нові кредити)
Представництво інтересів кредиторів	Інтереси кредиторів пред­ставляє Банківський кон­сультативний комітет (БКК) з числа найбільш заінтересо­ваних банків	Інтереси кредиторів представ­ляють найвпливовіші банки, незалежно від їх частки у бор­говому фінансуванні
Можливість перегляду про­центних платежів і основ­ної суми боргу	Умови «старих» боргів не переглядаються. Клуб погод­жує пакет заходів щодо ре­структуризації заборгованос­ті, і банки стають власниками нових євробондів	Домовленості минулих періо­дів можуть бути переглянуті

-

П ерше засідання Лондонського клубу відбулося у 1976 р. у кон­тексті переоформлення заборгованості Заїру. У період, що передував мексиканській борговій кризі 1982 р., переоформлення звичайно охо­плювало прострочені платежі у рахунок погашення основної суми боргу без надання нових коштів. Після боргової кризи в Мексиці банки розпочали численні надзвичайні операції з переоформлення, під час яких до боржників застосовувалися серйозні санкції. З 198-5 р. банки усвідомили, що репресивні заходи зменшують імовірність платежів і, таким чином, тільки погіршують становище. З цього часу умови реструктуризації були пом'якшені шляхом зменшення спредів і подовження як періоду консолідації, так і періоду погашення.

Подальший, ще більш фундаментальний крок було зроблено у 1989 р. в контексті плану Брейді, у якому визнавалася необхідність полегшення су­купного боргового тягаря за допомогою заходів зі скорочення боргу і його обслуговування. «Облігації Брейді» — це цінні папери, що випускаються шляхом обміну позик комерційних банків на нові облігації, забезпечені за­ставою. Перевагою плану Брейді було те, що при вирішенні питання реструк­туризації боргу він пропонував так зване меню варіантів, що надавало кре­диторам більшу гнучкість для ефективного управління своїми портфелями суверенних боргів. Проте не зрозуміло, які переваги отримує позичальник від скорочення боргу і використання «меню варіантів». Переваги можли­востей з фінансування, які відкриває врегулювання його боргових проблем, отримані ціною перетворення боргу в цінні папери, які можуть стати пред­метом купівлі-продажу. Зміна форми боргу означає, що позичальник має менше інформації і менше можливостей впливати на дії своїх кредиторів.

Угоди про реструктуризацію боргів комерційними банками під егі­дою Лондонського клубу засновані на трьох головних положеннях:

1. Положення про спільний доступ. При виплаті заборгованості не припускається дискримінація жодного з кредиторів.

2. Положення про рівноправ’я. Усі позики розглядаються на рівноправній основі, що передбачає однакові права на платежі і заставу, які залежать від фактичного обсягу ризику банку.

3. Положення про обов'язкову передплату. У випадку достроко­вих платежів у рахунок погашення боргу їх розподіл між кредито­рами проводиться на рівній основі.

Лондонський клуб звичайно проводить свої засідання на прохан­ня боржника, якому або загрожує дефолт, як в останні роки, або який уже припустив неплатежі і перебуває під загрозою накопичення ве­ликого боргу. Боржник, як правило, звертається до банку, від якого очікує співчутливого ставлення до свого запиту; в більшості випад­ків це банк з максимальною сумою наданих кредитів. Після цього складається перелік усіх кредиторів, і банки призначають координа­ційний комітет своїм, на який припадає максимальна сума наданих кредитів. Цьому комітетові надаються повноваження діяти від імені всіх банків-кредиторів.

Наступний крок координаційного комітету полягає у призначенні різних підкомітетів. Найважливішим із них є економічний підкомітет, в обов'язки якого входить оцінка стану із заборгованості і загальних економічних перспектив країни з метою інформувати інші комер­ційні банки-кредитори про можливості боржника з погашення своїх боргових зобов'язань.

Етапи реструктуризації боргу Лондонським клубом:

1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформацій­ ний меморандум.

2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.

3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.

4. Збори з вивчення стану заборгованості боржника.

5. Узгодження основних умов.

6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.

Підписання юридичних документів усіма сторонами.

Готовність кредиторів проводити операції зі скорочення боргу по­мітно відбилася на ключовому організаційному принципі перегляду боргу. Скорочення боргу призвело до перенесення центру уваги пе­реговорів зі збереження вартості активів кредитора на досягнення скорочення боргу, достатнього для відновлення фінансового та еко­номічного «здоров'я» боржника й отримання в кінцевому підсумку доступу до добровільного міжнародного фінансування.

Погодившись на таке перенесення основної уваги, кредитори, по суті, визнали, що позичальник не може виплатити свої борги і що вар­тість їхніх активів нижча за повну номінальну вартість. Вони також визнали, що основну проблематику переговорів не слід обмежувати технічними питаннями, які стосуються операцій з реструктуризації боргу. На їхню думку, її необхідно розширити для включення всіх факторів, що можуть вплинути на здатність позичальника виконува­ти ті боргові зобов'язання, які зберігаються після досягнення згоди щодо скорочення боргу.

Арбітраж в управлінні зовнішнім боргом базується на:

• Типових правилах арбітражу ЮНСІТРАЛ:

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

• Арбітражні правила ЮНСІТРАЛ (1976 р.);

• Конвенція про морське перевезення вантажів або Гамбурзькі пра­вила (1978р.);

• Правила примирення (1980 р.);

• Типовий закон ЮНСІТРАЛ (1985 р.);

• Правове керівництво з електронного переказування коштів (1986 р.);

• Типовий закон про міжнародні кредитні перекази (1992 р.).

• Правилах Міжнародного центру з урегулювання спорів (МЦУС).

• Процедурі Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій (МАП).

• Можуть бути підключені інші спеціалізовані установи.в.