3. Шляхи подолання обмеженості ресурсів та забезпечення економічного зростання

Науково-технічний прогрес, що дав поштовх розвиткові сучасної промисловості, зажадав різкого збільшення видобутку усіляких видів мінеральної сировини. Один з лідерів Римського клубу, німецький учений Е. Пестель вважає, що через виснаження запасів непоновлюваних ресурсів близько 2100 р. наступить колапс. Сучасний обсяг промислового капіталу досягне такого рівня, коли буде потрібний величезний приплив ресурсів. Такий приплив ресурсів швидко виснажить запаси доступної сировини. З ростом цін на сировину і виснаженням родовищ будуть потрібні великі капіталовкладення для їхнього видобутку, а отже буде усе менше і менше вкладатися в майбутній ріст. І коли капіталовкладення перестануть компенсувати виснаження ресурсів, відбудеться руйнування індустрії, а разом з нею всієї сфери послуг, що залежить від промисловості.

Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва - найважливіше джерело економічного зростання.

Як відомо, країни світу за рівнем розвитку виробництва дуже різняться. Проте не треба думати, що високорозвинені країни, які мають високий рівень виробництва матеріальних благ, уже подола­ли суперечність між зростаючими потребами населення і обмежени­ми ресурсами. І в таких країнах ця суперечність існує, тому є потре­ба у подальшому зростанні виробництва. І пояснюється це дуже про­сто: високий рівень виробництва потребує і більш високого рівня споживання. Якщо у деяких країнах, наприклад у Африці, люди користуються простим житлом (в основному це тільки дах над голо­вою), то в розвинених країнах люди потребують житла з паровим опаленням, гарячою і холодною водою, комунальними послугами. А це потребує відповідних економічних ресурсів.

Отже, зростання виробництва разом із зростанням економічних ресурсів, життєвих благ є проблемою для всіх країн. Різниця поля­гає лише в тому, що рівень вирішення цієї проблеми неоднаковий. В одній країні проблеми подолання обмеженості ресурсів вирі­шуються на рівні електрифікації житла, а в іншій йдеться вже про забезпечення населення сучасними комфортабельними квартирами, для яких потрібна більш розвинена структура економічних ресурсів.

Зростання виробництва тісно пов'язане з науково-технічним про­гресом. Досягнення науки і техніки дають змогу виробляти нові й кращі за якістю товари, а також удосконалювати способи їх виробницт­ва. Головне, що технічний прогрес забезпечує суспільству можливість виробляти більше товарів з тієї ж кількості економічних ресурсів.

В умовах зростання ресурсів виробничі потужності помітно збільшуються. Економічне зростання - це здатність виробляти більший обсяг продукції. Про це також свідчать графіки кривої виробничих потужностей, які наведені у другому розділі роботи. Отже, економічне зростання є результатом збільшен­ня пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Людство ніколи не зупиниться у розвитку виробництва, тим більше що науково-технічний прогрес вноситиме істотні зміни до набору і кількості ресурсів, що споживаються.

Розвиток обміну ресурсами:

Через об'єктивні умови не кожна країна може забезпечити власними виробничими потужностями створення всіх матеріальних благ, що споживаються населенням. Наприклад, в Україні не рос­туть кава, какао-боби, з яких виробляють шоколад.

Наприклад, власний видобуток нафти і газу в Україні не відповідає обсягу її потреб у сировинних ресурсах. Задовольнити потребу можна, розвиваючи товарний обмін ресурсами між країна­ми. Цьому сприяє поглиблення міжнародного поділу праці.

Створення замінників ресурсів:

Обмеженість деяких ресурсів потребує від людства актив­них пошуків їхніх замінників. Відомо, що природних алмазів уже не так багато. А потреба в них зростає, особливо для виготовлення ал­мазних інструментів, спеціальних доліт для буріння з метою пошуку нафти, газу, мінеральних вод тощо.

В Україні створено виробництво штучних алмазів. Для виготов­лення зубних протезів винайдено замінник золота, який за зовнішнім виглядом не поступається йому, а за якістю навіть надійніший. Виникло виробництво штучних тканин, штучної шкіри, штучних будівельних матеріалів (композитів). Отже, використання замінників деяких обмежених ресурсів сприяє подоланню суперечності між потребами і ресурсами.

Економія ресурсів:

Важливим способом подолання суперечності між зростаючи­ми потребами і обмеженими ресурсами є економне використання їх. Економія ресурсів, з одного боку, полягає в одержанні високого ефекту виробництва при наявних засобах і коштах, а з іншого - у зменшенні витрат засобів виробництва і коштів на одиницю продукції. В першому випадку економія ресурсів набуває форми прин­ципу максимальності, а в другому - принципу мінімальності.

Економії ресурсів досягають завдяки запровадженню ефективні­ших технологій виробництва, поліпшенню якості засобів праці. Коли у світі виникла криза енергетичних ресурсів, це зумовило появу більш економічних засобів праці (двигунів, що споживають менше паль­ного при тій же потужності), побутової техніки (пральних машин, холодильників, електроплит тощо) з меншим використанням електро­енергії.

За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім - двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили мускули людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори, мікрохвильове печення, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти

років. Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу.

Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат “чистої науки”, отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.

Заходи впливу держави в області інновацій можна поділити на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні і вибраною в зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором на ринок або на централізований вплив.

Як правило, в період економічного спаду характерно переважання “кейнсианського” підходу до державної економічної політики, що передбачає надзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; в період підйому економіки бере верх філософія консерватизму, що віддає перевагу грі ринкових сил.

У цей час економісти по мірі активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн: в першій домінує концепція необхідності активного втручання держави в управління економікою (Японія і Франція); друга характеризується переважаючим упором на ринкові відносини (США, Великобританія); третя дотримується “проміжного” варіанта в економічній, в тому числі і інноваційній, політиці: державне регулювання поєднується з низкою заходів централізації державного апарату, використовуються непрямі методи впливу при розвиненій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу.

Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчої і програмно-цільової.

Адміністративно-відомча форма виявляється у вигляді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності із спеціальними законами, що приймаються з метою безпосереднього сприяння інноваціям.

Так, в США в 1980 р. був ухвалений закон Стівенсона-Вайдлера “Про технологічні нововведення”, передбачаючий ряд заходів стимулювання промислових інновацій; створення для їх вивчення і стимулювання спеціальних організацій в рамках апарату виконавчої влади; сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями; заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок в розвиток науки і техніки. Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промислової технології при Мічиганськом університеті. На організацію цього

інституту місцевою і федеральною владою було виділено $ 17 млн. Основна його задача - розробка і досвідчена експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших коштів автоматизації виробництва. Усього з $ 133 млрд., що було витрачено у США на НІДКР в 1988 р. на частку федерального уряду доводилася майже половина - 49,3%.

Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій передбачає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, в тому числі і в малих наукоємких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих або інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д.

Контрактне фінансування являє собою один з елементів поширеної в цей час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками (в цьому випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НІДКР - наприклад, в аерокосмічній області, - а фірма-виконавець НІДКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний розподіл праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Суворо обмовляються взаємні зобов'язання і економічні санкції.

У США таким чином фінансується 77% федеральних витрат на НІДКР.

Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних моделях, що використовуються різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється і в сфері інновацій. Внаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, - тих, в яких країна може досягти лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційної політики.

Американська модель відрізняється найбільш повною автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливої області, останнім часом це інформаційна технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її пріоритет. Результати і побічні продукти інформаційних інновацій стають важливим джерелом інновацій інших.

Японська модель також передбачає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10-12 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій технологій виготовлення роботів.

Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, і стимулюється їх розвиток з тим, щоб потім перекладати на нові технології все народне господарство.

Успіхи НТП залежать від того, яке місце наука займає в суспільстві. Світовий досвід показує, що необхідною і достатньою умовою прогресу в розвитку науки і техніки є свобода творчості.

Досвід цих країн є дуже важливим для України, котра має величезні проблеми із залученням у виробництво нових технологій.

Висновки

Особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими. Потреби людей не є постійними величинами. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб.

Потреби неможливо повністю задовольнити, вони зростають швидше, ніж умови для їх задоволення. В будь-який момент часу економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів.

Ефек­тивність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у про­цесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Людство ніколи не зупиниться у розвитку виробництва, тим більше що науково-технічний прогрес вноситиме істотні зміни до набору і кількості ресурсів, що споживаються.

Тому для розв’язання основної проблеми економіки необхідно здійснювати такі заходи:

1. Розвиток обміну ресурсів. Через об'єктивні умови не кожна країна може забезпечити власними виробничими потужностями створення всіх матеріальних благ, що споживаються населенням. Наприклад, в Україні не ростуть кава, какао-боби, з яких виробляють шоколад. Власний видобуток нафти і газу в Україні не відповідає обсягу її потреб у сировинних ресурсах. Задовольнити потребу можна, розвиваючи товарний обмін ресурсами між країнами. Цьому сприяє поглиблення міжнародного поділу праці.

2. Створення замінників ресурсів. Обмеженість деяких ресурсів потребує від людства активних пошуків їхніх замінників. Виникло виробництво штучних тканин, штучної шкіри, штучних будівельних матеріалів (композитів). Отже, використання замінників деяких обмежених ресурсів сприяє подоланню суперечності між потребами і ресурсами.

3. Економія ресурсів. Важливим способом подолання суперечності між зростаючими потребами і обмеженими ресурсами є економне використання їх. Економія ресурсів, з одного боку, полягає в одержанні високого ефекту виробництва при наявних засобах і коштах, а з іншого — у зменшенні витрат засобів виробництва і коштів на одиницю продукції. В першому випадку економія ресурсів набуває форми принципу максимальності, а в другому — принципу мінімальності. Економії ресурсів досягають завдяки запровадженню ефективніших технологій виробництва, поліпшенню якості засобів праці. Коли у світі виникла криза енергетичних ресурсів, це зумовило появу більш економічних засобів праці (двигунів, що споживають менше пального при тій же потужності), побутової техніки (пральних машин, холодильників, електроплит тощо) з меншим використанням електроенергії.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 528 с.

2. Бейдик О.О., Падун М.М. Географія. - К.: Либідь, 1995. - 304 с.

3. Белова В.Л. Введение в экономику. - М.: Соц.-полит. журнал, 1994. - 192 с.

4. Білик В.О. Економічна теорія. - К.: Вища школа, 1992. - 278 с.

5. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. - М.: Юрайт, 1999. - 384 с.

6. Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я.Лившица, И.Н.Никулиной. - М.: Высшая школа, 1994. - 447 с.

7. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994. - 336 с.

8. Економічна і соціальна географія світу / За ред. Є.П.Качана. - Тернопіль: Астон, 2000. - 232 с.

9. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

10. Економічна теорія: У 2-х кн. - Кн. 1. Макроекономіка / За ред. З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчишина. - К.: Заповіт, 1997. - 408 с.

11. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій. - К.: Тов-во "Знання", КОО, 2000. - 176 с.

12. Корнай Я. Дефицит. - М., 1990. - 540 с.

13. Курс экономики / Под ред. Б.А.Райзберга. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 716 с.

14. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - М.: Менеджер, 1993. - 176 с.

15. Основи економічної теорії / За ред. А.А.Чухна. - К.: Вища школа, 2001. - 606 с.

16. Основи економічної теорії / За ред. С.В.Мочерного. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - 464 с.

17. Основи економічної теорії. - К.: ВЦ "Академія", 2002. - 352 с.

18. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / За ред. Г.Н.Климко та В.П.Нестеренка. - К.: Вища школа, 1997. - 743 с.

19. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В.А. - Київ . - Кондор. - 2002. - 621 с.

20. Самуельсон П. Економіка. - Львів: Світ, 1993. - 495 с.

21. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: Дело, 1999. - 864 с.

22. Экономическая теория / Под ред. В.Д.Камаева. - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1999. - 640 с.

23. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки. - К.: Тов-во "Знання", КОО, 1998. - 714 с.

24. Комарницький І.Ф. Економічна теорія.-Чернівці, 2006.

25. Панчищин С. Макроекономіка:Навчальний посібник, 2002р.

26. Сучасна економіка: Навч. посібник/ П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін.- К.: Вища школа, 2005

27. Основи економічної теорії: посібник/С. Дзюбик, О.Ривак. - К. : Основи, 1994.

28. Економічна теорія:Посібник вищої школи /Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.- Харків-Київ, 2003