10.Характеристика типу фінансової стійкості та її визначення

У процесі функціонування підприємство може мати різну фінансову стійкість, яку поділяють на чотири типи.

Перший тип фінансової стійкості — це абсолютна стійкість фінансового стану підприємства. За цього типу стійкості запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності:

,

де ЗВ — запаси і витрати; КР_т.м.ц — кредити під товарно-матеріальні цінності.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів (К_зз) більше одиниці:

.

Наведене співвідношення свідчить про покриття всіх запасів повністю власними оборотними коштами і кредитами під товарно-матеріальні цінності.

Така ситуація зустрічається дуже рідко. Більше того, її навряд чи можна розглядати як ідеальну, оскільки це означає, що керівництво компанії не вміє, не бажає або не має можливості використовувати зовнішні джерела коштів для операційної діяльності.

Другий тип фінансової стійкості — це нормальна стійкість фінансового стану. За цього типу стійкості гарантується платоспроможність підприємства і виконується умова:

і відповідно дорівнює одиниці коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів:

.

У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів крім власних оборотних коштів також довгострокові і залучені. З погляду фінансового менеджменту такий тип фінансування запасів є «нормальним». Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаною для підприємства.

Третій тип фінансової стійкості — це нестійкий (передкризовий) фінансовий стан. За цього типу стійкості відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Д_т.в) в оборот підприємства:

і відповідно:

.

Фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо виконуються такі умови:

1. Виробничі запаси (ВЗ) і готова продукція (ГП) дорівнюють сумі короткострокових кредитів і позикових коштів (ККПК), що беруть участь у формуванні запасів, або перевищують її:

ВЗ + ГП ≥ ККПК.

2. Незавершене виробництво (НВ) і витрати майбутніх періодів (ВМП) дорівнюють величині власного оборотного капіталу або менші від неї:

.

У цій ситуації існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів.

Четвертий тип фінансової стійкості — це кризовий фінансовий стан. За цього типу стійкості підприємство знаходиться на межі банкрутства, за якого запаси і витрати більші від суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів:

і відповідно:

.

Така ситуація свідчить про неспроможність підприємства розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Вона стає причиною нестійкого фінансового стану в поточному періоді, що призводить до втрати фінансової рівноваги у довгостроковій перспективі.

11. Аналіз ліквідності підприємства

Ліквідність – це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття усіх необхідних платежів по мірі настання їх терміну.

Усі активи підприємства можна поділити за ступенем ліквідності. Виділяють 4 групи:

1.найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно (короткострокові фінансові вкладення за мінусом цінних паперів);

2.швидко реалізовані активи (А2) – це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.;

3.повільно реалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи в порівнянні з А1 та А2 (запаси, незавершене виробництво дебіторська заборгованість з оплатою через 12 місяців);

4.важко реалізовані активи (А4) – активи, які призначені для використання в господарській діяльності підприємства протягом відносно тривалого проміжку часу (необоротні активи).

Пасиви бухгалтерського балансу поділяють на групи щодо зростання термінів погашення зобов’язань:

1. найбільш термінові зобов’язання (П1) – це кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов’язання, позики, які не погашені в строк;

2. короткострокові пасиви (П2) – короткострокові позики банківських установ, які погашаються протягом 12 місяців після звітної дати;

3. довгострокові пасиви (П3) – весь третій розділ пасиву;

4. постійні пасиви (П4) – перший розділ пасиву, доходи майбутніх періодів, фонд споживання, резерви наступних витрат і платежів.

Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3; А4 ≤ П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Рис. 11.1. Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу.

Показники ліквідності застосовують для оцінки здатності фірми виконати свої короткострокові зобов’язання.

До основних показників ліквідності належать:

коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності): який визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань

,

де ОА — оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності — від 1,5 до 2. Проте це лише орієнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точ­не нормативне значення.

коефіцієнт швидкої ліквідності (строгої ліквідності) – це проміжний коефіцієнт між коефіцієнтом покриття, який показує, яка частина поточних активів за мінусом запасів і сумнівної дебіторської заборгованості покривається поточними зобов’язаннями (якщо коефіцієнт швидкої ліквідності дуже високий, йде невиправдана дебіторська заборгованість):

Kшл = (Короткострокова дебіторська заборгованість + Короткострокові фінансові вкладення + Грошові кошти) / Поточні зобов'язання

Нормальне значення коефіцієнта потрапляє в діапазон 0,7-1

коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов’язань.

,

де ГК — грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборгованості в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2—0,35. Це означає, що 20—30 % своїх короткострокових боргів підприємство може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.