3. Характеристика компенсаторно-пристосувальних процесів.

Сталість внутрішнього середовища організму, що називається гомеостазом, є обов’язковою умовою його існування. Така відносна стабільність біологічних сис-тем повинна зберігатися як при зміні довкілля, так і внутрішнього середовища орга-нізму, в тому числі, і при розвитку патології. Реакції, які забезпечують пристосуван-ня організму до навколишнього середовища та виживання виду, вироблені в процесі філо- та онтогенезу, називаються пристосувальними (адаптивними). При дії надзвичайних чинників, які викликають пошкодження частин структур організму, запускаються реакції, спрямовані на компенсацію (заміщення) порушених функцій, називаються компенсаторними.

Отже, і адаптація, і компенсація забезпечують відновлення втрачених структур і заповнення порушених функцій в умовах патології. Тому вони об’єднані в одну групу процесів – компенсаторно-пристосувальних. До цих процесів відносяться: гіперплазія, гіпертрофія, регенерація, організацією, метаплазією.

Гіперплазія

Гіперплазія – (від лат. hyper – надмірно, plaseo – утворюю) - збільшення розмірів органа або тканини внаслідок збільшення кількості клітин, з яких складається орган.

Гіперплазія може бути фізіологічною та патологічною.

Крім того, розрізняють реактивну (захисну), нейрогуморальну (гормональну) та замісну (компенсаторну при втраті крові) гіперплазії.

Реактивна, або захисна гіперплазія виникає в імуннокомпетентних органах: тимусі, селезінці, лімфатичній системі, червоному кістковому мозку, мигдаликах при інфекціях, пухлинах, септичних станах, анеміях, гіпоксіях тощо.

Гормональна гіперплазія буває, як фізіологічною (гіперплазія молочної залози при лактації), так і патологічною: гіперплазія передміхурової залози, ендометрію, мастопатія, гіперплазія щитоподібної залози.

Патологічна гіперплазія виникає під впливом вірусної інфекції – гіперплазія епітелію в бородавках тощо.

Гіпертрофія

Гіпертрофія (від лат. hyper – надмірно, trophe – живлення) – збільшення розмі-рів органа чи тканини за рахунок збільшення розміру кожної клітини.

Розрізняють справжню та несправжню гіпертрофію. Перша характеризується збільшенням об'єму за рахунок функціональних (паренхіматозних) структур, друга – за рахунок опірних тканин – сполучної або жирової.

Форми гіпертрофії за патогенезом: - робоча (компенсаторна); - вікарна (замісна); - гормональна (нейрогуморальна).

Робоча гіпертрофія зустрічається найчастіше і розвивається у відповідь на посилену роботу органа. У фізіологічних умовах вона спостерігається в людей, зайнятих важкою фізичною працею, спортсменів (гіпертрофія скелетних м'язів, серця). В умовах патології вона виникає у серці, травному каналі, сечовивідних шляхах, коли наявні в цих органах дефекти компенсуються посиленою функцією збережених структур. Наприклад, гіпертрофія серця при вроджених і набутих вадах клапанів серця зі стенозом (зарощенням). Гіпертрофії підлягає, у першу чергу, той відділ серця, на який припадає функціональне навантаження. Маса серця при цьому сягає 1 кг. Якщо першопричина не усунута, порожнина шлуночка із часом зменшується. Така гіпертрофія називається концернтричною. Вона свідчить про інтенсивну компенсацію.. Якщо не усунута першопричина, виникають жирова й білкова дистрофії, які послаблюють скоротливу діяльність серця. Концентрична гіпертрофія переходить в ексцентричну з розширенням порожнистого органа, що є морфологічним проявом серцевої декомпенсації.

Вікарна (замісна) гіпертрофія компенсує функцію одного із загиблих або опе-ративно видалених парних органів (легені, нирки, наднирники). За патологічною су-ттю вона близька до регенераторної гіпертрофії.

Нейрогуморальна гіпертрофія (гіперплазія) виникає внаслідок порушення функцій ендокринних залоз. Фізіологічним її прикладом є гіпертрофія матки й молочних залоз при вагітності. В умовах патології - це збільшення органів і виступаючих частин скелета (акромегалія) при пухлині передньої частки гіпофіза.

Роль гіпертрофічних розростань у пристосувальних процесах невелика. Вони зустрічаються при хронічних запаленнях слизових з утворенням поліпів, при порушенні лімфообігу в нижніх кінцівках і лімфостазі, який призводить до розростання сполучної тканини (слоновість).

Жирова й сполучна тканини можуть виповнювати простір, зайнятий органом, що веде до його атрофії. Прикладом може бути потовщення кісток черепа при атрофії головного мозку, розростання жирової тканини в ділянці воріт атрофованої нирки. Такий вид гіпертрофії отримав назву вакатної.

Патологічна гіпертрофія – виникає без видимої причини. Наприклад, гіпертрофія міокарду за відсутності гіпертензії, вад клапанів і хвороб серця.