20.3. Міжнародні економічні відносини (мев) та їх форми.

Міжнародні економічні відносини – це сукупність міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та інших чинників між суб’єктами різних країн. Сутність МЕВ розкривають характеристики їх форм.

1. Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг, з одного боку, та міжнародних економічних відносин, які при цьому розвиваються відповідно до певних законів та закономірностей, з другого боку. Такими законами є закон вартості в інтернаціональній формі, закон міжнародного попиту і пропозиції та ін.

Важливий фактор сучасної міжнародної торгівлі – це конкурентоспроможність товару на світовому ринку, його відповідність найвищим стандартам. Орієнтиром у торгівлі виступають світові ціни товарів, в основі яких лежить інтернаціональна вартість.

Основними тенденціями розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі є:

• зменшення частки сировини й збільшення частки готової продукції в структурі товарообороту;

• поява нових лідерів: Японія, Німеччина, індустріальні країни Південно-Східної Азії, Бразилія, Аргентина.

• водночас збільшується частка Китаю та східноєвропейських країн; зміни у зв’язку з утворенням Європейського союзу з єдиною грошовою одиницею й правилами внутрішньої торгівлі; підсилення значення міжнародних угод по торгівлі, таких як, наприклад, ГААТ (угода по тарифах і торгівлі) та ін..

Держава з метою регулювання міжнародної торгівлі застосовує наступні напрями економічної політики:

1. Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки.

2. Лібералізм – державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

З лібералізмом пов’язане створення світової організації торгівлі (СОТ_. Її головне завдання – забезпечення повної свободи торгівлі. СОТ – незалежна організація, яка виведена зі сфери діяльності ООН. СОТ контролює політику її країн – учасниць щодо виконання ними взятих на себе зобов’язань.

Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.

Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо буде додатним (+). Якщо навпаки – то сальдо буде від’ємним (-).

2. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя відіграє міжнародний рух капіталу – експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Головна мета експорту капіталу полягає в створенні більшого, ніж у межах своєї країни, прибутку. Вивіз капіталу здійснюється у двох основних формах:

• Підприємницький капітал – вкладення в підприємства за кордоном капіталу, або шляхом нового будівництва, або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Коли експортер є основним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, то це – прямі інвестиції, а коли повного пакету немає – портфельні інвестиції.

• Позичковий капітал – експорт у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів, укладання грошей на банківські рахунки за кордоном тощо.

У сучасних умовах вивіз капіталу характеризується певними особливостями. Так поряд із зростанням масштабів вивозу капіталу відбуваються суттєві зміни в напрямах його руху. Якщо в першій половині ХХ ст.. переважав експорт капіталу з розвинених країн в слаборозвинені, то в другій половині ХХ ст.. відбувається переміщення основної маси капіталу між розвиненими країнами. Поряд з експортом підприємницького капіталу все більшої сили набирає експорт позичкового капіталу, особливо в країни, що розвиваються і переходять до ринку.

3. Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з одних країн в інші строком понад 1 рік, зумовлене економічними, соціальними та іншими причинами (національні відмінності у розмірах заробітної плати й умовах праці; рівнях безробіття; відсутність перспектив професійного зростання для обдарованих; циклічний характер економічного розвитку; відмінності у вартості життя(споживчого кошику).

У межах поняття „міжнародна міграція робочої сили” розрізняють поняття „еміграція” – виїзд працездатного населення з країни за її межі та „імміграція” – в’їзд працездатного населення у країну з-за кордону.

Для світової економіки характерні такі форми міжнародної міграції робочої сили:

• безповоротна (зміна місця проживання);

• тимчасова (зміна місця проживання на деякий час);

• сезонна (пошук сезонної роботи за межами своєї країни);

• маятникова (постійні поїздки за кордон з обов’язковим поверненням у свою країну).

Соціально-економічні наслідки руху робочої сили. Представники неокласичної школи вважають, що кожна людина отримує і споживає граничний продукт своєї праці. Тому еміграція, на їх думку, є джерелом зростання благополуччя країни, яка приймає робочу силу, а економічний розвиток держави, з якої здійснюється міграція, залишається незмінним. Прихильники неокейнсіанської школи рахують, що експорт робочої сили погіршує економічне становище країни, особливо якщо це пов’язане з еміграцією висококваліфікованих працівників, науковців.

Міжнародні міграційні процеси вимагають як державного, так і міждержавного регулювання. Державне регулювання реалізується двома напрямами міграційної політики держави: - еміграційна політика держави, яка регламентує правила і порядок виїзду громадян країни за кордон і захист її прав; - імміграційна політика держави, яка регулює правила і норми прийняття іноземних громадян. Міжнародне регулювання – створення системи міждержавного регулювання міграційних процесів робочої сили, яка включає в себе двохсторонні та багатосторонні міжнародні угоди про використання праці мігрантів, їх соціально-економічного права, діяльність міжнародних економічних організацій (МОП, МОМ).

4. Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно-кредитних відносин, зумовлених інтернаціоналізацією господарського життя, взаємозалежністю національних економік, розвитком світового ринку, які сформувались між суб’єктами світового господарства. Основою їх розвитку виступає МПП, товарне виробництво, зовнішня торгівля між країнами.

Етапи розвитку міжнародних валютних відносин:

1. Система „золотого стандарту” (з 1867р. до початку ХХ ст..);

2. Бреттон-Вудська система (в 1944р.);

3. Ямайська система (1976р.);

4. Європейська валютна система (1979р.).

Курс валюти – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Котирування – визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти. Фактори, які зумовлюють коливання курсів валют: - співвідношення купівельної спроможності валют на внутрішніх ринках; - співвідношення попиту і пропозиції національних валют на міжнародних ринках.

Конвертованість валюти – здатність національної грошової одиниці обмінюватись на валюти інших країн. Розрізняють наступні режими конвертованості:

• Повна – можливість вільно здійснювати (без будь-яких обмежень) усі валютні операції фізичним та юридичним особам.

• Часткова – передбачає певні обмеження на обмінні валютні операції.

• Зовнішня – надання повної свободи іноземним фізичним і юридичним особам щодо здійснення валютних операцій.

• Внутрішня – надання права здійснювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту.