Тема 5: Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.
Основні форми організації суспільного виробництва: натуральне та товарне господарство.
Товар та його властивості. Двоїстий характер праці, втіленої у товарі.
Закон вартості: зміст та функції.
Сутність і функції грошей, їх еволюція.
Грошовий обіг та його закони.
Інфляція: сутність, види, соціально-економічні наслідки.
5.1. Основні форми організації суспільного виробництва: натуральне та товарне господарство.
Аналіз процесу еволюції господарської діяльності людини показав, що людство протягом своєї історії зазнало дві форми суспільного виробництва – натуральну і товарну. Натуральне господарство – тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника, для споживання всередині господарства. За цих умов рух виробленого продукту здійснювався за схемою: виробництво – розподіл – споживання.
Натуральне виробництво було історичним типом економічної організації виробництва, у найбільш чистому вигляді існувало в первісній общині. Характерними рисами, які в цілому свідчать про неефективність цієї економічної форми, є замкненість, консерватизм, слабо виражений поділ праці, результатом чого є вкрай низька продуктивність праці, її примітивність. Як протилежність натуральному виробництву на певному етапі розвитку продуктивних сил виникає друга форма організації економічного життя – товарне виробництво.
Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Воно відбувається за схемою: виробництво – розподіл – обмін – споживання.
Причини виникнення і функціонування товарного виробництва:
по-перше – наявність суспільного поділу праці, який проявляється у спеціалізації виробників на виготовленні конкретної продукції або виконанні конкретних видів робіт;
по-друге – наявність економічного відокремлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості була приватна власність, а потім і інші форми власності.
Історично у суспільстві склалося два типи товарного виробництва – просте та капіталістичне (розвинене) (рис. 5.1).
Рис.5.1. Спільність і відмінність простого й розвинутого товарного виробництва
Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах дії наступних економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших і виступає як основа виникнення і розвитку ринкової економіки.
5.2. Товар та його властивості. Двоїстий характер праці, втіленої у товарі.
Ключовою категорією товарного виробництва є товар – це економічне благо (продукт праці), що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну шляхом купівлі – продажу на ринку.
Товар має дві властивості: споживчу вартість та вартість. Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Як споживчі вартості товари якісно різнорідні та кількісно неспівмірні. Вартість – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Як вартості товари якісно однорідні та кількісно співмірні.
Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного виду обмінюється на товар іншого виду.
Чому товар має дві властивості? Причина полягає у двоїстому характері проці, втіленої у товарі. Праця товаровиробника, з одного боку, виступає в особливо доцільній формі – є праця конкретна (конкретні засоби виробництва, виробничі операції, певні результати – споживчі вартості). З іншого боку, праця товаровиробника – це витрати фізичної та розумової енергії людини незалежно від їхньої конкретної форми, тобто абстрактна праця, результатом якої виступає вартість товару (рис.5.2).
Рис.5.2. Властивості товару
Розробка теорії вартості викликає серйозні дискусії і обумовлює появу багатьох теорій. Розглянемо основні з них:
Трудова теорія вартості – основи були закладені представниками класичної школи політекономії. Свого подальшого розвитку цей погляд набув у працях К. Маркса. Згідно цієї теорії вартість визначається працею, витраченою на виробництво товару. Величина вартості товару визначається суспільно-необхідним робочим часом, який витрачається на виробництво продукту за суспільно-нормальних умов виробництва: при середньому рівні продуктивності та інтенсивності праці. За цих умов створюється переважна частина даного товару.
Теорія витрат виробництва представлена в працях Дж. Мілля, Дж. Мак-Кулоха, Р. Торренса та ін., які зводили вартість до витрат виробництва (витрат на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали, що вартість створюється не лише живою (як це стверджував К.Маркс), а й минулою, уречевленою працею.
Теорія трьох факторів виробництва представлена французькими економістами Ж.Б. Сеєм та Ф. Бастіа. На їхню думку, вартість є результатом витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний з факторів створює відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а земля – ренту.
Теорія граничної корисності була представлена в працях учених австрійської школи: У. Джевонсона, К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка, Л. Вальраса та ін. Прихильники цієї концепції визначають вартість, виходячи з суб’єктивних оцінок покупців міри корисності результату (див. „Закон спадної граничної корисності”).
Вчені – економісти Е. Бем-Баверк, М.І. Туган – Барановський, А. Маршалл та ін. здійснили спроби поєднати вищезазначені теоретичні підходи. Найбільш вдалою є концепція ринкової ціни А. Маршала, при створенні якої він відійшов від пошуку єдиного джерела вартості, проаналізував механізм взаємодії попиту та пропозиції, при цьому пов’язав зміну попиту з категорією граничної корисності, а зміну пропозиції – з витратами виробництва. Таким чином, у запропонованій А. Маршалом теорії ринкової ціни визначається взаємовплив корисності, попиту, пропозиції, витрат і ціни.