Кошторис витрат на виробництво. Собівартість і ціна продукції

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на її випуск і реалізацію.

Собівартість – один з найважливіших узагальнюючих показників діяльності підприємства, що відображає ефективність використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

У процесі виробництва машинобудівної продукції використовуються багато найменувань матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують вироби; використовуються різноманітні види устаткування, оснащення, інструмента, труд різних категорій робітників. Для планування, обліку й аналізу собівартості ці витрати класифікуються в грошовій формі за такими напрямками.

Залежно від виробничого призначення витрати розділяються за економічними елементами та статтями калькуляції. Економічні елементи містять у собі витрати однорідного економічного призначення: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизацію тощо. За статтями калькуляції виконується калькуляція собівартості одиниці продукції та складається кошторис витрат на виробництво продукції.

За способом включення витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням конкретних видів виробів, розраховуються на собівартість одиниці продукції на підставі норм і даних прямого обліку, їх можна безпосередньо (прямо) розрахувати на одиницю продукції (матеріали, заробітна плата робітника тощо). Непрямі – одночасно пов'язані з декількома технологічними процесами або роботою цеху, підприємства в цілому ("Витрати на утримання й експлуатацію устаткування", "Цехові витрати", "Загальнозаводські витрати", "Невиробничі витрати"). Ці витрати не можна (або недоцільно) розрахувати безпосередньо (прямо) на один виріб. Їх визначають непрямим шляхом у відсотковому відношенні. Наприклад, "Витрати на утримання й експлуатацію" та "Цехові витрати" від основної заробітної плати виробничих робітників.

За впливом обсягу виробництва витрати класифікуються на змінні й умовно-постійні. Змінні – витрати, що перебувають у прямій залежності від обсягу виробництва (основні матеріали, заробітна плата основних робітників, паливо й енергія на технологічні потреби). Умовно-постійні – залишаються незмінними або змінюються незначно при зміні обсягу виробництва (зарплата цехового й адміністративно-управлінського персоналу, витрати на штучне освітлення, опалення будинку тощо).

За однорідністю складу витрати класифікуються на прості та комплексні. Прості – це витрати на один економічний елемент (матеріали, зарплата, паливо й енергія на технологічні цілі тощо). Комплексні – містять кілька економічних елементів ("Витрати на утримання й експлуатацію устаткування", "Цехові витрати" тощо).

Кошторис витрат на виробництво. При розробці плану за собівартістю продукції розраховується річний кошторис витрат на виробництво та калькулюється собівартість виробів або комплекту робіт.

Кошторис витрат на виробництво продукції цеху (заводу) на річну програму складається: за калькуляційними статтями витрат і за економічними елементами [7].

Перелік основних статей витрат, за якими розраховується кошторис витрат на виробництво продукції в калькуляційному розрізі, подано у табл. 4.17.

Таблиця 4.17