Раннє Відродження
В період кватроченто були заново відкриті і сформульовані норми класичної архітектури. Вивчення античних зразків вело до засвоєння класичних елементів архітектури та орнаменту.
Простір, як архітектурний компонент, організовано у відмінному від середньовічних уявлень образі. В його основу встала логіка пропорцій, форма і послідовність частин підпорядкованих геометрії, а не інтуїції, що було характерною рисою середньовічних споруд. Першим зразком періоду можна назвати базиліку Сан-Лоренцо у Флоренції, побудовану Філіппо Брунеллескі ( 1377-1446 ).
Протягом цих десятиліть в мистецтві з'являється прагнення до органічного поєднання середньовічних традицій з елементами, запозиченими із давньоримської архітектури. У храмовому будівництві головним типом спорудизалишається базиліка з пласкою стелею або з хрестовими склепіннями, але в елементах - розстановці і обробці колон і стовпів, розподілі арок і архитравів, зовнішньому вигляді вікон і порталів, зодчі орієнтуються на греко-римські пам'ятники в прагненні доброго освітлення великих просторів. Згодом, поступово, і в загальній концепції, і в деталях основою творів стають зразки античного мистецтва, індивідуально трактовані італійськими митцями.
Найчастіше в оформленні будівель присутній коринфський ордер з різноманітними видозміненими капітелями. Новий стиль активно впливає і на нехрамовую, тобто світську архітектуру: палаци володарів і князів церкви, міської влади і аристократії. Новітні ренесансні будівлі мають гармонійні і просторі внутрішні двори, обнесені в нижньому та у верхньому поверхах критими галереями на
арках, які підтримуються колонами або пілястрами античних зразків. Фасадам надається розміреність по горизонталі за допомогою витончених міжповерхових карнизів і головного карниза, що утворює сильний виступ під дахом (для утворення тіні над вікнами спалень верхніх поверхів).
Італійські архітектурні пам'ятники раннього Відродження розташовані здеільшого у Флоренції, серед них - елегантний і разом з тим простий в технічному рішенні купол собору Санта-Марія-дель-Фьоре ( 1436) та палаццо Пітті, створені Філіппо Брунеллескі, яке визначило вектор розвитку архітектури Ренесансу. Це палац Ріккарді, побудований Мікелоццо-Мікелоццо, палац Строці архітектора Бенедетто да-Майяно і С. Кронака, палац Гонди (Джуліано да-Сан-Галло), палац Руччеллаі ( архітектор Леон-Баттіста Альберті). В Римі можна відзначити малий і великий венеціанські палаци Бернардо ді Лоренцо, Чертоза в Павії Боргоньоне, палаццо Вендрамін-Калерджі П. Ломбардо, Корнер-Спінеллі, Тревизан, Кантаріні і Палац дожів в Венеції. На північ від Альп, а також в Іспанії, Раннє Відродження настає лише в кінці XV століття, і його ранній період триває, приблизно, до середини XVI століття, втім, про створення шедеврів в цей період в інших країнах говорити не можна, бо там їх ще не було.
Високе Відродження
Темпьетто у дворі церкви Сан-П'єтро в Монторіо, Рим, 1502, архітектор - Донато Браманте. Храмик зазначає місце, на якому за церковною легендою був страчений святий Петро. У продовження Високого Відродження уявлення, взяті з античної архітектури, розвивалися і втілювалися на практиці з більшою впевненістю. Зі вступом на папський престол Юлія II ( 1503) центр італійського мистецтва з Флоренції переміщається в Рим, папа запросив до свого практично феодального двору найкращих художників Італії. При ньому і його найближчих наступників, в Римі твориться низка монументальних будівель, що вважаються шедеврами мистецтва. Вивчення античної спадщини стає більш грунтовним, воно відтворюється більш послідовно і строго; релікти середньовічного зникають, мистецтво повністю базується на класичних принципах.
Основні пам'ятники італійської архітектури цього часу - світські будівлі, які відрізняються гармонійністю і величчю своїх пропорцій, витонченістю деталей, обробкою і орнаментацією карнизів, вікон, дверей; палаци з легкими, в основному двоярусними галереями на колонах і стовпах. У храмовому будівництві спостерігається прагнення до колосальності і величності; здійснився перехід від середньовічного хрестового зводу до римського коробового склепіння, куполи спираються на чотири масивних стовпа.
Найкращим представником цього періоду в архітектурі Риму був Донато Браманте (1444 - 1514), котрий творчо розвинув найкращі здобутки будівель стародавнього Риму. На Темпьетто у дворі церкви Сан-П'єтро в Монторіо ( 1503) Браманте надихнули ротонди римських храмів. Також Браманте спорудив палаццо делла Канчеллерія, палац Жиро, двір Сен-Дамазо в Ватиканському палаці, а також склав план Собору Святого Петра в Римі і почав зводити споруду. Але навряд чи його можна назвати рабом класичних форм; його стиль визначав італійську архітектуру протягом усього XVI століття.
Його послідовниками були Бальдассаре Перуцці, найкращі твори якого - Фарнезінская вілла і палаццо Масами в Римі, багато обдарований Рафаель Санті (художник і архітектор), що побудував палац Пандольфіні у Флоренції, Антоніо да Сангалло, який побудував палаццо Фарнезе в Римі.
Також розвивалася і венеціанська архітектурна школа, головним представником якої був Якопо Татти Сансовіно, що вибудував бібліотеку святого Марка і палаццо Корнер. В другій половині XVI століття в італійській архітектурі відбуваються зміни, обумовлені прагннням художників надто точно відтворювати класичні зразки, чому стали присвячуватися цілі трактати, проте зводяться споруди продовжують відрізнятися добірністю і розмаїттям.
Крило Луврського палацу, найстаріша збережена частина будівлі, побудована П'єром Леско в середині XVI століття. Головними представниками архітектури цього часу були Віньола, що побудував Іль-Джезу в Римі і віллу Фарнезе в Вітербо, живописець і біограф художників Вазарі, останнім побудований палац Уффіци у Флоренції, Андреа Палладіо, який створив кілька палаців, базилік і олімпійський театр в Віченці, генуезец Галеаццо Алессі, який звів церкву Мадонни та Каріньян, палац Спинола і палац Саулі в Генуї.
За межами Італії час розквіту Ренесансу настав через півстоліття, італійський стиль поширюється по Європі, але при цьому змінюється, вбираючи місцеві архітектурні традиції. У Франції до архітектури високого Відродження можна віднести: створений П. Леско західний фасад Луврського палацу в Парижі, королівський замок в Фонтенбло, замок Ані і Тюїльрі ( архітектор Філібер Делорм ) ; Екуанскій замок, палац в Блуа; в Іспанії - палац Ескоріал X. де Толедо і X.де Еррера, в Німеччині - частина Гейдельберзького замку, Альтенбургская ратуша, сіни Кельнської ратуші, Фюрстенгоф в Вільмар та інші.
