3.2. Загальні вимоги до спеціаліста

Першим (початковим) етапом структурних змін у галузі освіти є 1997-1998 навчальний рік. Необхідність таких змін, незважаючи на те, що вони зачіпають багато галузей і відомчі інтереси, диктуються необхідністю призупинення кризи в освіті, яка займає третину населення країни.

Діюча система освіти в Україні формувалась в часи минулої союзної діяльності і була збалансована соціально-економічними потребами і роллю, яка відводилася Україні. В нинішніх умовах виникли радикальні структурні диспропорції між системою освіти, потребами і можливостями суспільства. Це відноситься до наступних проблем: визначення профілю і об’єму підготовки спеціалістів, працевлаштуванню випускників; відомчою розрізненістю вищих навчальних закладів, фінансування навчальних закладів і т.ін.

В цих умовах загострились кризові явища в освіті. Держава опинилася в ситуації, коли вона була вже не в змозі утримувати освіту, яка була сформована в інших соціально-економічних умовах. Виникла необхідність здійснення заходів як оперативного характеру, так і структурного реформування системи освіти, оскільки практика застосування перманентних заходів показала, що вони себе вичерпали і не в змозі кардинально вирішувати комплекс питань розвитку освіти в нових умовах. Більше того, якщо йти таким шляхом, то можуть бути безповоротно зруйновані фундаментальні основи нашої освіти, досягнення яких визнані в усьому світі.

Виходячи з цього Кабінет Міністрів України в 1997 році прийняв пакет постанов відносно структурного реформування освіти в Україні, в тому числі:

1. “Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних закладів”.

2. “Про затвердження переліку напрямків та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями”.

Основна мета прийнятих постанов – забезпечити сучасні вимоги відносно підготовки і перепідготовки кадрів при існуючих бюджетних асигнуваннях з умовою збереження основних якісних характеристик системи освіти на рівні цивілізованих країн світу.

Основний зміст першої постанови, відносно вдосконалення системи мережі навчальних закладів, полягав у об’єднанні інтересів регіонального і загальнодержавного рівня. Такий підхід був названий державно-регіональним, оскільки ці питання обговорювалися експертами разом з представниками облдержадміністрації на рівні регіонів, а потім узгоджувалися із загальнодержавними інтересами. Згідно з цією постановою був затверджений перелік навчальних закладів, які ліквідовані, і перелік навчальних закладів, які утворилися на базі ліквідованих малопотужних і неперспективних.

Відносно другої постанови щодо затвердження переліку спеціальностей, слід відмітити, що в Україні до того часу існував перелік біля 1000 спеціальностей. Багато з них взагалі не використовувалися вищими навчальними закладами, існували дуже вузькі спеціальності, що різко знижувало універсалізм випускників , оскільки він значною мірою був побудований на вузькому галузевому принципі, в результаті різко зменшувалися кількість замовлень на спеціаліста і можливості працевлаштування випускників.

Один з основних критеріїв для перегляду існуючого переліку – це погодження його з вимогами міжнародної стандартної кваліфікації освіти, що сприяє входженню України в міжнародну систему обліку і статистики. З цією метою цей перелік був розглянутий Європейським союзом в 1996 році і відповідно були отримані певні зауваження. В результаті проведення консультацій, побажання вузів і т.ін. діючий до того часу перелік був скорочений майже вдвоє. В перелік ввійшло 69 напрямів підготовки бакалаврів, 270 найменувань підготовки молодого спеціаліста і 277 спеціальностей на рівні “спеціаліст” та “магістр”.

В екологічному напрямку до реформування існувало п’ять спеціальностей, без врахування численних галузевих. Це – екологія, геоекологія, радіоекологія, моніторинг навколишнього природного середовища, прикладна екологія. За цими спеціальностями здійснювалася підготовка молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра. На цей час залишилась одна спеціальність – “екологія”. Багатьом виключеним спеціальностям надано статус спеціалізацій, на які вищі навчальні заклади можуть оголошувати набір абітурієнтів.

Таким чином, перший етап виконання програми структурного реформування освіти в Україні почав діяти з 1997 року. В 1998 році процес реформування продовжувався. Створені і почали роботу групи для розробки стандарту екологічної освіти. В 1999 році планувалося затвердження стандарту з підготовки бакалавра-еколога. В тому ж році змінено назву екологічної спеціальності. Сучасна її назва – “Екологія і охорона навколишнього середовища”. Станом на 1998 рік за цією спеціальністю було затверджено 15 спеціалізацій. Вірогідно цей перелік буде переглядатися і вдосконалюватися. Розпочата робота щодо створення освітньо-професійної програми спеціаліста і магістра.

Таким чином, в Україні нині здійснюється багатоступенева освіта: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. На рівнях бакалавр – спеціаліст, магістр екологічний напрям має лише одну спеціальність “Екологія і охорона навколишнього середовища”.

Одним з основних положень формування спеціаліста є те, що запам’ятовування величезної кількості фактів, подій, дат і т.ін. не повинно бути прерогативою. Надзвичайно важливим моментом є те, що пам’ять в навчанні повинна грати допоміжну роль (“знання принципів важливіше, ніж знання фактів”).

Найбільш важливим, основоположним фактором слід вважати формування світогляду, які здійснюються в результаті виконання вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця відповідного рівня.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика повинна бути динамічною, відповідати сучасним соціальним вимогам до спеціаліста, знайомити з багатогранністю і багатоплановістю шляхів їх вирішення. Вона підкреслює необхідність отримання знань з різних предметів. Вона повинна бути обґрунтуванням широти переліку предметів, які підлягають вивченню студентами-екологами.

Основна причина великого переліку дисциплін – це різноманіття екологічних проблем, які зобов’язаний буде вирішувати майбутній фахівець. Аналіз показує:

1) що розв’язати задачу, наприклад, у вигляді певної “проблемної ситуації “ без знання дидактичних законів неможливо, а для цього необхідні знання з філософії;

2) неможливо розв’язати цю задачу без взаємозв’язку громадської та особистої свідомості, без знання екологічних законів розвитку суспільства, – а це комплекс суспільних дисциплін;

3) неможливо вирішити “проблемну ситуацію” без моделювання шляхів вирішення та використання ЕОМ, – а це математика;

4) можливість співвідносити свої варіанти вирішення проблеми з зарубіжними вимагає знання іноземних мов;

5) розуміння місця і ролі людини у виникненні проблеми забезпечує психологія;

6) успіх пропаганди своїх та інших знань залежить від педагогічних дисциплін;

7) знання основних закономірностей формування пізнавальної активності визначає процес самовиховання і самоосвіти, наукову організацію праці і т.ін.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика встановлює професійний статут спеціаліста-еколога, якого випускає вища школа за денною, вечірньою та заочною формами навчання, а також кваліфікаційні вимоги до спеціаліста.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика повинна застосовуватися при прогнозуванні потреб в спеціалістах, при плануванні підготовки, обґрунтуванні складу і спеціалізацій, організації навчально-виховного процесу в вищих навчальних закладах, розподілі розміщенні та вивченні професійного використання випускників вищих навчальних закладів України.

Згідно з вимогами до фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів “спеціаліст”, “магістр” спеціаліст готується для забезпечення України спеціалістам-екологами в області екологічної експертизи, економіки природокористування, планування, проектування, організації, контролю і прогнозування стану навколишнього середовища в умовах активної господарської діяльності людини, медичної екології, радіоекології, урбоекології, охорони мисливської фауни і організації мисливського господарства та інше. Реалізація цих рівнів потребує високого рівня професіоналізму, який передбачає єдність світоглядної, практичної та психологічної підготовки спеціаліста. Наукова підготовка включає теоретичні та практичні знання і практичні уміння, а також навики з фундаментальних, загальнонаукових і спеціальних дисциплін.

В світоглядній діяльності фахівець здатний і повинен бути провідником ідей про оптимальні взаємовідносини природи і суспільства, знати існуючі суспільно-політичні рухи, інтелектуальну історію і т.ін., місце і роль екології в аксіології (від грец. аксіа – цінність) – “у вченні про цінності”, заснованому на визнанні об’єктивного та історичного характеру моральних, естетичних та інших цінностей сучасної людини, критично оцінювати екологічну ситуацію в світі, в нашій країні і своєму регіоні, проводити сучасну екологічну політику, вірно розуміти Конституцію України, природоохоронне законодавство та регіональні вимоги.

Спеціаліст повинен орієнтуватися в соціально-політичних екологічних рухах і течіях, надавати їм професійного забарвлення, розуміти взаємовідносини природи і суспільства, їх залежність від історичної епохи, соціально-класової структури і рівня економічного розвитку.

В науково-практичній діяльності спеціаліст повинен вміти визначати стратегію і тактику в галузі досліджень і управління станом навколишнього середовища на шляху ліквідації протиріч між інтересами економічного, екологічного та морально-етичного характеру з метою оптимізації природокористування.

Психолого-педагогічна підготовка спеціаліста забезпечує вирішення поточних і перспективних професійних задач з врахуванням закономірностей формування взаємовідносин природи і суспільства на рівні соціальної групи, колективу, окремої особи.

Сферою діяльності спеціаліста є науково-дослідні та проектні організації, навчальні заклади, адміністративні органи різних відомств та інші структурні виробничі, експлуатаційні, які забезпечують функціонування системи “природа – господарство – населення”.