
- •Екологія. Вступ до фаху Конспект лекцій
- •Мета і задачі курсу, програмні і кваліфікаційні вимоги до спеціаліста
- •2. Загальні питання екології
- •2.1. Основні терміни і визначення
- •2.2. Структура екосистем і основні задачі сучасної екології
- •2.3. Співвідношення деяких основних понять в природоохоронній справі
- •2.4. Коротка історія розвитку екології
- •2.5. Проблеми моніторингу
- •3. Модель спеціаліста
- •3.1. Основні терміни і визначення
- •3.2. Загальні вимоги до спеціаліста
- •3.3. Основи багатоступеневої підготовки спеціаліста в вищих навчальних закладах
- •3.4. Практика підготовки еколога
- •4. Елементи основ наукових екологічних досліджень
- •4.1. Основні визначення і поняття
- •4.2. Вибір теми, аналіз і оформлення роботи
- •4.3. Основні напрямки сучасних екологічних досліджень
- •5.2. Державна служба з екології та природних ресурсів України
- •6. Еволюція уявлень про взаємодію суспільства з природою
- •6.1. Етапи взаємодії суспільства і природи
- •7. Географічні, геологічні та педологічні аспекти взаємодії суспільства з природою
- •7.1. Географічне середовище і географічна оболонка землі
- •7.2. Основні завдання геоекології та інженерної геології
- •7.3. Ґрунтознавчі аспекти взаємодії суспільства з природою
- •8. Біологічні аспекти взаємодії суспільства з природою
- •8.1. Багатофункціональне значення у біосфері рослинного світу та проблеми його охорони
- •8.2. Багатофункціональне значення у біосфері тваринного світу
- •9. Метеорологічні та гідрологічні аспекти взаємодії суспільства і природи
- •9.1. Структура і властивості атмосфери
- •9.2. Проблеми антропогенного впливу на атмосферу
- •9.3. Значення гідросфери для людського суспільства
- •9.4. Негативні наслідки антропогенного впливу на гідросферу
- •9.5. Принципи охорони та раціонального використання водних ресурсів
- •10. Медичні аспекти взаємодії суспільства і природи
- •10.1. Вплив антропогенних порушень біосфери на здоров’я населення
- •10.2. Головні завдання екології людини
- •11. Технологічні аспекти взаємодії суспільства і природи
- •11.1. Проблеми техногенного впливу на природу
- •11.2. Предмет, об’єкт та основні завдання техноекології
- •12. Економічні та правові аспекти взаємодії суспільства і природи
- •12.1. Основні принципи і завдання економіки природокористування
- •12.2. Економічні важелі оптимізації природокористування
- •12.3. Правові норми у взаємовідносинах суспільства з природою
- •12.4. Екологічний аудит і маркетинг
- •Список літератури
- •Національний авіаційний університет г.М.Франчук
- •Національного авіаційного університету присвячується
2.3. Співвідношення деяких основних понять в природоохоронній справі
З давніх часів у свідомість людей ввійшло поняття “Охорона природи”. Майже два століття тому Жан-Жак Руссо писав, що людина своєю діяльністю в більшості випадків негативно впливає на природу. Однак вперше цей термін набув значного поширення після І Міжнародного з’їзду з охорони природи, який відбувся в 1913 році (Швейцарія). 1926-1927 рр. стали періодом признання “охорони природи” самостійною науковою дисципліною.
В природоохоронній російськомовній і зарубіжній літературі відомо декілька назв, запропонованих для нової галузі знань – геотехніка, натур соціологія, екологія людини, ноологія, нозологія, созіекологія (грец. “созіо” – охороняти) та інші.
За К.М.Ситником охорона природи – це комплексна система міжнародних, державних і громадських заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, захист природного середовища від забруднень і руйнувань в інтересах задоволення матеріальних і культурних потреб як існуючих, так і майбутніх поколінь [2].
Крім терміну «охорона природи» існує цілий ряд інших. Серед них слід відмітити наступні [4].
Охорона оточуючого (людину) середовища – сукупність заходів охорони соціально-економічного і природного середовища, оточуючого людину; комплекс міжнародних, державних, регіональних і локальних адміністративно-господарських, технологічних, політичних, юридичних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення соціально-економічного, культурно-історичного, фізичного, хімічного і біологічного комфорту, необхідного для забезпечення здоров’я людини.
Охорона природного середовища, оточуючого людину – те ж саме, що і в попередньому понятті, але в комплекс заходів не входять локальні і технологічні, юридичні заходи, а центр уваги зосереджується не на здоров’ї людини, а на параметрах функціонування природних систем в межах, необхідних з точки зору здоров’я і добробуту людини.
Охорона природи – те ж саме, але спрямоване на збереження, раціональне використання і відтворення природи Землі і найближчого до неї космічного простору в інтересах нинішніх і наступних поколінь людей.
Або – це комплексна міжгалузева дисципліна, яка розробляє загальні принципи і методи збереження і відтворення природних ресурсів. Вона включає, як головні, наступні розділи: охорона земель, вод, атмосфери, рослинного і тваринного світу та природних компонентів.
Охорона Природи (з великої літери) – заходи щодо збереження глобальної системи життєзабезпечення людства на умовно безкінечний термін.
Охорона середовища (життя) – сукупність заходів, спрямованих на збереження природи Землі в стані, що відповідає еволюційним потребам сучасної біосфери і її живої речовини.
Енвайронментологія – комплексна дисципліна про оточуюче людину середовище, його якість та охорону (відрізняється від “охорони природи тим, що враховує не тільки заборони, а й раціональне природокористування).
Енвайронменталістика – технічне застосування енвайронментології.
Природокористування – сфера суспільних виробничих відносин, спрямованих на задоволення матеріальних, культурних, наукових і духовних потреб нинішнього і майбутніх поколінь і на якість НПС, ресурсовідтворення в сфері господарської діяльності.
Раціональне природокористування – система діяльності, покликана забезпечити економну експлуатацію природних ресурсів і умов та найбільш ефективний режим їх відтворення з врахуванням перспективних інтересів господарства, що розвивається, і збереження здоров’я людей.
Охорона природи лише складова частина природокористування (наприклад, збереження ніяк не використовуваних об’єктів, що не мають господарського значення для людини є об’єктом охорони природи, але не входить в природокористування). Співвідношення між об’ємами наведених понять подано на рис.2.1 (згідно з матеріалами роботи [4]).
Рис.2.1. Співвідношення між об’ємами понять
(за М.Ф.Реймерсом, 1990)
Природа (з великої літери) – це весь матеріально-енергетичний та інформаційний світ Всесвіту; оточуючий нас світ; природа (з малої літери) – сукупність природних умов існування людського суспільства.
Середовище – речовина і (або) простір, оточуючі об’єкт, що розглядається.
Питання термінології розглядалися на І Європейській робочій конференції з природоохоронної освіти в 1971 р. (Швейцарія), де було прийнято, що поняття “охорона оточуючого природного середовища” і “охорона природи” – синоніми. Крім того, їх слід розуміти не тільки як систему практичних заходів, але і як систему наукових знань.
Природоохоронна діяльність пропонує вирішення трьох основних задач:
Організація раціонального використання природних ресурсів.
Захист природного середовища від забруднення.
Збереження рідкісних, унікальних об’єктів природи в їхньому природному стані.
Стратегічною метою діяльності з охорони оточуючого (навколишнього) середовища є:
Створення державної єдиної системи контролю (моніторингу) за станом НПС (моніторинг – система періодично повторюваних в певній послідовності спостережень, що включає аналіз стану об’єктів і прогноз розвитку під дією різних чинників).
Прогноз можливих ситуацій в умовах антропогенної дії.
Розробка критеріїв допустимої дії і включення частини відтворюваних природних ресурсів, впровадження стандартів в життя.
Виявлення приоритетних напрямів для прийняття заходів з врахуванням фізичного стану НПС, екологічного, економічного і естетичного збитків.
Розробка і впровадження природо захисних технологій, методів, споруд.
Планування природоохоронної діяльності, як в плані глобальної господарської діяльності, так і регіональної.