12.2. Економічні важелі оптимізації природокористування

Для подолання соціоекологічної кризи необхідно перебудувати природокористування за принципом, який дає змогу обмежувати господарську діяльність, виходячи з реального стану природних та антропогенно-природних територіальних комплексів – геоекосистем. Відповідно до цього головне завдання економіки природокористування на сучасному етапі – розробка економічного механізму оптимізації природокористування. Американський учений А.Ніз показав, що економічні важелі значно ефективніші, ніж адміністративні (особливо в ринкових умовах).

Головний економічний важіль – не періодичні штрафи, а постійна обов’язкова плата за природні ресурси та пошкодження навколишнього середовища. Центральний таксон (грец. таксіс – порядок, розміщення) серед об’єктів соціоекології – обласні соціоекосистеми, які відрізняються між собою різними запасами тих чи інших природних ресурсів, різним антропогенним навантаженням, а також своєрідністю соціально-економічного розвитку, що визначає потребу в тому чи іншому ресурсі. Однак області соціоекосистеми також неоднорідні. Кожна з них складається з великої кількості різнотипних геоекосистем з різною соціальною, економічною, науковою та екологічною цінністю, неоднаковою стійкістю щодо різних антропогенних навантажень і різними значеннями антропогенного тиску. Тому рівноцінні антропогенні навантаження на однотипні, але по-різному навантажені геоекосистеми можуть призвести до неоднозначних наслідків – від мало відчутних до катастрофічних, при яких починається руйнування природних регенераційних механізмів з наступною незворотною деградацією геоекосистеми.

Щоб уникнути цього, крім коефіцієнта кратності збору за понадлімітні викиди і скиди, вводиться підвищуючий коефіцієнт геоекологічної небезпеки (К_гн):

К_гн = 1/(1–Х)^; 0  Х  1,   1.

Тут Х – антропогенне навантаження на геоекосистему;  – показник ураження даного типу геоекосистеми щодо певного антропогенного навантаження. Сумарна рекреаційна, екологічна та наукова цінність геоекосистеми визначається коефіцієнтом созологічної цінності К_сц, показником шкідливого впливу забруднення на людський організм є коефіцієнт антропоекологічної небезпеки К_ан, який визначається при проведенні соціоекологічних досліджень та складанні карт забруднення навколишнього середовища.

12.3. Правові норми у взаємовідносинах суспільства з природою

Роль права у взаємовідносинах суспільства з природою полягає у встановленні науково обґрунтованих принципів раціонального природокористування. Ці принципи закріплюються державою в законодавстві і стають обов’язковими для виконання і дотримання норм права. В цих нормах визначаються природні об’єкти, які охороняє держава, закріплюються права і обов’язки всіх природо користувачів щодо використання та охорони довкілля, указуються попереджувальні, заборонні, компенсаційні, каральні та заохочувальні заходи, пов’язані з виконанням природоохоронного законодавства, визначені засоби контролю і повноваження органів контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, передбачені ступені відповідальності за порушення природоохоронних вимог та порядок відшкодування завданої природі шкоди.

В історії правового регулювання ставлення суспільства до природи визначаються три етапи – природно-ресурсний, природоохоронний та екологічний.

В 60-і роки сформувалося природно-ресурсне право, при цьому переважав споживацький підхід в природокористуванні. Подальше руйнування біосфери спричинило формування нового права – природоохоронного, що являло собою систему правових норм для регулювання суспільних відносин з метою охорони природи і захисту довкілля від руйнівного впливу господарської діяльності. Однак при сучасних темпах збільшення антропогенного впливу на природу захисні природоохоронні заходи стали відставати від негативних змін у біосфері.

Тому у 80-і роки з’явилася концепція побудови такої системи раціонального природокористування, яка б попереджувала саму можливість виникнення конфліктних ситуацій в процесі взаємодії суспільства з природою, тобто базувалася на соціоекологічному або просто “екологічному” принципі.

Головне завдання екологічного права – розробка правового механізму оптимізації та управління гармонійним розвитком локальних, регіональних та глобальної соціоекосистем.

Суспільні відносини між людьми та природою регулюються Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними документами місцевих органів влади. Основним базовим законом є Конституція країни, прийнята в 1996 р., згідно з якою розробляються правові основи державної політики у сфері охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки людини (статті 16, 50, 66).

Для втілення основних напрямків державної політики охорони довкілля в життя прийнято такі закони і акти:

- “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991).

- “Про охорону атмосферного повітря” (1992).

- “Про природно-заповідний фонд” (1992).

- “Про тваринний світ” (1993).

- “Про екологічну експертизу” (1995).

- “Про рослинний світ” (1999).

- “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” (2000).

Для забезпечення ядерної безпеки населення в 1995 р. прийняті закони:

- “Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки”.

- “Про поводження з радіоактивними відходами”.

Охорона і використання окремих природних ресурсів України регулюється відповідними кодексами:

- “Лісовий Кодекс” (1994).

- “Кодекс про надра” (1994).

- “Водний Кодекс” (1995).

- “Земельний Кодекс” (2001).

Студентам-екологам пропонується самостійно ознайомитися з основними положеннями названих законодавчих документів.