7. Географічні, геологічні та педологічні аспекти взаємодії суспільства з природою

7.1. Географічне середовище і географічна оболонка землі

Навколишнє середовище, що охоплює абіотичні, біотичні, техногенні та соціокультурні фактори, складається з географічного та соціокультурного середовищ.

Географічне середовище – це матеріальне середовище, яке включає природні (в заповідниках), антропогенно-природні (луки, ниви, лісові насадження) та створені людиною об’єкти (міста, села, кораблі і т.ін.), де людське суспільство існує, задовольняє свої потреби і своєю діяльністю перетворю його [8].

Соціокультурне середовище – це створений людиною духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин.

Сфера взаємодії людського суспільства з природою – це географічна оболонка, яка включає тісно пов’язані між собою взаємним обміном речовин та енергії верхню частину літосфери, гідросфери і нижню частину атмосфери. Це більш широке поняття ніж біосфера, пов’язана спільним біологічним кругообігом речовин і просторовим поширенням рослин, тварин і мікроорганізмів.

У географічній оболонці відбувається великий геологічний кругообіг речовин та обмінно-енергетичні процеси, її просторові межі визначаються припиненням людської діяльності.

Становлення Землі як планети супроводжувалося дією енергетичних чинників – сонячної, космічної, гравітаційної, тектонічної, магнітної, біогенної енергії та енергії людського матеріального виробництва.

Перший етап становлення Землі характеризувався абіогенним розвитком, встановленням стабільних зв’язків між літосферою, атмосферою і гідросферою; другий етап – зародженням і швидким розвитком живої речовини, що суттєво видозмінила абіотичні компоненти, активізувала процеси вивітрювання гірських порід на земній поверхні, утворення грунтово-рослинного покриву та формування сучасної, збагаченої киснем атмосфери; третій етап – виділенням із тваринного світу людини, формуванням людського суспільства і перетворенням його на ведучий планетарний фактор розвитку географічної оболонки.

Головними енергетичними джерелами процесів, що відбуваються в географічній оболонці, є променева енергія Сонця та внутрішня енергія Землі.

Географічна оболонка неоднорідна як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках. Горизонтальна диференціація базується на поділі на окремі відносно однорідні ділянки Землі – природно-територіальні та природно-аквальні (aqva – лат.”водний”) комплекси, які складаються з взаємовпов’язаних природних компонентів: гірські породи; повітря; поверхневі води; клімат; рельєф; грунт; рослинний і тваринний світ.

Географічній оболонці притаманні такі основні закономірності:

1). Цілісність – обумовлена тісним зв’язком компонентів, безперервним кругообігом речовин і енергії. Це не механічна сума компонентів, а якісно нове утворення, яке розвивається як єдине ціле. Зміна одного компонента неодмінно спричинює зміни інших і географічної оболонки в цілому.

Це найважливіша закономірність географічної оболонки, оскільки дозволяє спрогнозувати вплив людського суспільства на навколишнє середовище.

2). Ритмічність розвитку – повторюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різної тривалості – добові (зміна температури, тиску, вологості, циркуляція атмосферного повітря, перебіг в рослинах фотосинтезу тощо), річні (зміна пір року, зміни інтенсивності і ґрунтоутворення та руйнування гірських порід, сезонність господарської діяльності), вікові (пульсації сонячного випромінювання та інші космічні та геологічні фактори).

3). Ярусна будова.

4). Складна просторова диференціація (зумовлена, зокрема, нерівномірним розподілом променевої енергії Сонця по кулеподібній поверхні Землі).

5). Горизонтальна зональність. Найбільші територіальні зональні утворення – це географічні пояси. Вони виділяються як на суші, так і у Світовому океані і простягаються у широтному напрямку. Зміна природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів зумовлена надходженням різної кількості тепла і світла на різні широти внаслідок кулястої форми Землі.

В географічних поясах виділяють природні зони, назва яких визначає тип рослинності.

6). Висотна поясність – зміна природних комплексів і природних комплексів від підніжжя до вершини, зумовлена зміною клімату з висотою, зниженням температури, зміною кількості опадів тощо.

При всіх соціоекологічних дослідженнях застосовується просторовий географічний підхід, який знаходить відображення у створенні просторових географічних моделей – тематичних та організаційно-господарських карт (математично-картографічне моделювання соціоекосистем).

Як відмічав вчений-географ В.С.Преображенський (1983), в питаннях гармонізації взаємовідносин суспільства з природою географія виконує дві функції:

- координує міждисциплінарні дослідження;

• проводить власні дослідження в геоекології.