Доступність правосуддя

(ч. 1-2 ст. 55, ст. 59, ч. 2 ст. 124 Конституції України, пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 3 ст. З, ст. 7, 8, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 3, 12 ЦПК України, ст. 1 ГПК України, ст. 6, 16 КАС України)

Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і основою справедливого судочинства. Юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, це означає, що жоден правовий спір, який стосується прав, свобод чи інтересів особи, не може бути виведеним за межі судової юрисдикції. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов'язок судів не відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту порушеного права, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів на території України.

Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Доступність правосуддя можлива лише за умови існування ефективної системи надання правової допомоги, особливо малозабезпеченим.

Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не є доступним, якщо система судів для особи є складною та незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи.

Спеціалізація

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17, ст. 18, Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Два підходи до розуміння принципу спеціалізації:

1) у системі судів загальної юрисдикції поряд із загальними судами утворюються і діють спеціалізовані суди (адміністративні, господарські суди, суди у справах неповнолітніх тощо). Такий підхід був реалізований у попередньому Законі "Про судоустрій України".

2) суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими особливостями виду судочинства (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Цей підхід переважно утілено у чинному Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальність

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17, ч. 2-3 ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Цей принцип передбачає, що суди мають бути утворені так, щоб їх юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Територіальність означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Тому кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність) - тобто поширення компетенції суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території.

Інстанційність

(ч. 2 ст.19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Відповідно до цього принципу суди мають бути організовані так, щоб забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня (розділ НІ Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Для забезпечення правосудності судових рішень діють суди вищих інстанцій, зокрема апеляційної та касаційної.