Тема 1. Грошово-кредитні системи, їх типи

Питання, які необхідно розглянути.

1. Грошова система: поняття та основні елементи

2. Типи грошовий систем

3. Поняття кредитної системи

4. Види кредитних установ

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично і закріплюється законами держави.

Вирізняють такі загальні елементи грошової системи:

• назва грошової одиниці та її частин;

• види державних грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

• масштаб цін;

• валютний курс;

• порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

• регламентація безготівкового грошового обігу;

•правила ввезення та вивезення національної валюти, організація міжнародних розрахунків;

• державний орган, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання.

Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні. Первісний тип грошового обігу пов'язаний з викорис­танням металевих грошей.

У XVI—XVIII ст. існувала система біметалізму, тобто в обігу одно­часно перебували монети із золота й срібла. Біметалізм мав три різно­види:

• система паралельних валют (співвідношення між монетами вста­новлювалося стихійно);

• система подвійної валюти (співвідношення між монетами вста­новлювалося державою);

• система "кульгаючої" валюти (срібні монети були знаком золота).

Витіснення "добрих" грошей "поганими" зумовило перехід від біметалізму до монометалізму — грошової си­стеми, у якій роль грошей виконує один метал. Найпоширенішим став золотий монометалізм, а його найдосконалішою формою — золото­монетний стандарт.

Для системи золотомонетного стандарту характерні карбування й обіг золотих монет, вільний розмін паперових грошей на золо­то відповідно до встановленого законом вмісту металу в грошовій одиниці.

З початком Першої світової війни золото поступово перестає ви­конувати функцію загального еквівалента, грошового товару.

Система золотодевізного стандарту, юридично оформлена рішен­ням Генуезької конференції(1922 р.), існувала недовго. У період сві­тової економічної кризи 1929-1933 рр. вона зазнала краху.

Важливим кроком до зниження ролі золота стала Бреттон-Вудська угода (1944 р.) країн антигітлерівської коаліції.

Бреттон-Вудська валютна система впродовж 50—60-х років спри­яла розвитку міжнародних економічних відносин. Однак вона мала глибокі внутрішні суперечності. Розмін паперових грошей на золото за офіційною ціною був непідсильним тягарем для США.

Майже монопольна влада долара на світовій арені не сприяла підне­сенню могутності об'єднаної Європи і Японії.

Економічна криза на початку 70-х років змусила вжити рішучих за­ходів, щоб стабілізувати ситуацію з доларом. З посиленням інфляції різко підвищився попит на золото. Населення прагнуло придбати його для захисту від інфляції. Ринкова ціна золота з 35 дол. за унцію в 1970р. підвищилася майже до 160 дол. у 1974р. Якщо до 1971 р. США утримували долар на фіксованому рівні, то в 1971 р. було ого­лошено, що це зобов'язання не виконуватиметься. На цьому епоха золотого стандарту закінчилася.

Як оцінюють епоху золотого стандарту?

Система золотого стандарту забезпечувала стабільність як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці. У цьому її переваги. Водночас золотий стандарт мав певні недоліки. По-перше, стало не­можливо здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, спрямо­вану на вирішення внутрішніх проблем країни. По-друге, у воєнні часи, коли різко підвищилася потреба у коштах, збільшення випуску па­перових грошей поставило під сумнів конвертованість їх на золото. Країни, які намагалися у такій ситуації зберегти конвертованість па­перових грошей на золото, швидко втрачали свій золотий запас.

Ось чому в січні 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, яка поклала початок новій — четвертій світовій системі — ямайській. Ця угода набрала чинності з 1 квітня 1978 р. Основними ознаками нової системи було, по-перше, витіснення золота з міжнародних розрахунків шляхом ліквідації золотих паритетів валют і встановлення офіційної ціни на золото. Міжнародний валютний ринок припинив приймати золото як оплату квот і відсотків за кредити. По-друге, офіційно було визнано "плаваючі" валютні курси, тобто курси, які встановлюються на валютному ринку залежно від купівельної спро­можності, попиту та пропозиції. По-третє, ямайська угода хоча фактично й зафіксувала переважне становище долара США, але нарівні з доларом міжнародними резервними та розрахунковими валюта­ми визнано євро, швейцарський франк та японську єну.

Ямайська валютна система функціонує до сьогоднішнього дня і продовжує вдосконалюватись.

Кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових ін­ститутів, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і заощад­ження юридичних і фізичних осіб і надають їх у позичку позичаль­никам — підприємствам, уряду, особам.

Основним кредитним інститутом у суспільстві є банки. Вони діють водночас і як покупці, і як продавці тимчасово вільних грошових кош­тів, що існують у суспільстві.

Крім банків до кредитної системи входять спеціальні фінансово-кредитні інститути (ФКІ). У країнах з розвиненими ринковими відно­синами небанківськими ФКІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інве­стиційні, фінансові компанії, каси взаємодопомоги, ломбарди.

Каса взаємодопомоги — це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги.

Ломбарди — це компанії, що мають кооперативну форму організації. Їх капітал створюється за рахунок страхових платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає її співвласником.

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними і державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пен­сій і допомоги робітникам і службовцям. Кошти цих фондів створю­ються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

У пенсійних фондах акумулюються досить великі кошти, які інвес­туються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Страхування здійснюється державними страховими комерційни­ми організаціями, акціонерними страховими товариствами, страхови­ми кооперативами, спільними страховими організаціями за участю іно­земних страхових фірм.

Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень із страхових операцій і фондів спеціального призначення.

Інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інсти­тутів, поширених у західних країнах, їх капітал створюється на акціо­нерній (пайовій) основі внаслідок акумулювання коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії є посередни­ками між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Фінансові компанії — це фінансово-кредитні установи, які спе­ціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), здійсненні фінансо­вих операцій.

Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3—6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти промислових і торговельних фірм, деяких фінансових установ і мен­шою мірою — населення. Фінансові компанії сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Питання для самоконтролю.

1. Поняття грошової системи.

2. Елементи грошової системи.

3. Основні типи грошових систем.

4. Різновиди біметалізму.

5. Система золотомонетного стандарту.

6. Основні положення Бреттон-Вудської системи.

7. Визначальні принципи Ямайської валютної системи.