Основні причини аварійності

Детальний аналіз всіх видів ДТП неможливий без виявлення факторів і причин, які їх викликали. Погляди на фактори і причини, що лежать в основі ДТП, змінюються в міру нагромадження досвіду організації руху і дослідницьких робіт в області безпеки руху.

У більшості країн суспільна думка і офіційна статистика органів регулювання руху найчастіше вбачають основну причину ДТП у недбалості, помилках водіїв. Так, Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що дев'ять із десяти подій відбувається з вини водіїв, інша їхня частина також у якійсь мірі залежить від водіїв.

Найбільш частими причинами ДТП із вини водіїв є: перевищення швидкості, недотримання дистанції, недотримання черговості проїзду, неуважність і нетверезий стан. З вини пішоходів відповідно: перехід у невстановленому місці, рух уздовж проїзної частини, перехід перед транспортним засобом, що близько їде, нетверезий стан.

При аналізі події, на перший погляд, іноді здається, що технічна несправність не є причиною аварії. Найчастіше головні причини відносять за рахунок порушення правил руху. Наприклад, наїзд на пішохода звичайно пояснюють перевищеною швидкістю або пізнім застосуванням гальм, Але адже якби тиск у пневматичному приводі гальм був би більшим, а гальма відрегульовані більш ретельно, то подія була б відвернена. Тому більш глибокий аналіз причин подій дозволяє зтверджувати, що фактична кількість ДТП, викликаних технічними несправностями, є більш значною.

Найнебезпечнішими несправностями, що викликають найчастіше ДТП, є несправності в гальмовій системі ( - 50%), рульовому керуванні ( - 14%), системі освітлення і сигналізації ( - 16%).

За матеріалами світової статистики розподіл причин ДТП приблизно наступне:

через неправильні дії людини 60 - 70%, через незадовільний стан дороги і невідповідності дорожніх умов

характеру руху 20 - 30 %, через технічну несправність автомобіля 10 — 15%.

Багато дослідників уважають, що більше 2/3 всіх подій відбувається з вини людей і тільки близько 1/3 припадає на фактори, що не залежать від їхньої волі і діяльності.

Прийнята державною автомобільною інспекцією класифікація факторів і причин ДТП відбита в номенклатурі діючої системи обліку.

34

По даній класифікації фактори, що сприяють виникненню подій, розділені на три більші групи: людина (водії, велосипедисти, пішоходи, пасажири); транспортні засоби; дорога, вулиця.

Аналіз причин, що приводять до ДТП, дозволяє звести ці причини в наступні однорідні по характеру групи:

недотримання правил дорожнього руху його учасниками;

застосування водіями таких прийомів керування транспортними засобами, які викликають заноси, перекидання або втрату керування під час руху і створюють можливість поломок і псування механізмів, що призводять до аварійних ситуацій;

зниження працездатності водіїв внаслідок перевтоми, хвороби або під впливом факторів, що викликають зміну самопочуття і сприйняття обстановки руху;

незадовільний технічний стан транспортних засобів;

неправильне розміщення і кріплення вантажу, що приводить до втрати керування, стійкості, зміні режиму роботи механізмів, відмові в роботі;

незадовільний стан елементів дороги й дорожнього обладнання;

незадовільна організація дорожнього руху.

При аналізі подій найбільш просто віднести його причину до людини, що, як вважають, зобов'язана миттєво реагувати на зміну інших елементів комплексу і відповідним чином компенсувати їхній вплив, домагаючись встановлення необхідного режиму руху. Однак така впевненість обґрунтована не належною мірою. Багато ДТП, не пов'язані з поведінкою і станом водіїв, відбуваються через недосвідченість, несумлінність або недбалість певних посадових осіб, наприклад, події через дефекти транспортних засобів, поганого освітлення вулиць, стан проїзної частини, неправильної розмітки вулиць, невірної установки дорожніх знаків, невірного режиму дії світлофорів і т.п.

На відміну від систем автоматичного регулювання людина не має запрограмованої системи відповідей на всі випадки сформованої шляхово-транспортної ситуації. Розглядаючи можливі варіанти вирішення виниклого завдання в обмежений період, вона може допускати помилки, кількість яких збільшується при стомленні. При обліку цієї обставини за такими рядками статистики причин ДТП, як перевищення швидкості, неправильний обгін, неправильний поворот, недостатня видимість уночі, навіть наїзд на велосипедиста або пішохода на дорозі, у багатьох випадках виявилося б, що для основної частини водіїв причинами подій виявилися важкі умови руху, обумовлені особливостями дороги. Було досить самого незначного ослаблення уваги водія, щоб виникла небезпека дорожньо-транспортного випадку.

Аналізуючи конкретні події, можна побачити, що найчастіше вони викликані декількома причинами. Установлено, що на кожні 100 ДТП доводиться близько 250 причин і супутніх факторів.

У відрізку часу, безпосередньо попередній події, і в процесі розвитку події вплив кожної із причин неоднаковий. У кожній фазі ДТП можна виділити одну головну провідну причину; у наступних фазах події ця причина може стати другорядною, супутньою, а в головну переводиться та, котра в першій фазі була

35

супутньою. При аналізі події таке виявлення необхідно, тому що в противному випадку встановити причину події буває важко, а часом і неможливо.

Немаловажне значення має виявлення обставин, що передували події. У багатьох випадках передумови для ДТП створюються набагато раніше самої події.

Розділ 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ РУХУ ПРИ КЕРУВАННІ АВТОМОБІЛЕМ У РІЗНИХ УМОВАХ

ОСНОВНІ ПРИЙОМИ ВОДІННЯ АВТОМОБІЛЯ

Праця водія характеризується значною нервовою напругою при відносно невеликих фізичних зусиллях. Тому особливого значення набуває весь процес виконання змінного завдання водієм: від підготовки до виїзду на лінію до повернення в парк.

Перед виїздом на лінію водієві необхідно ретельно вивчити маршрут руху, на якому він має працювати, тобто виробити стратегію і тактику робочого часу. Розроблена стратегія дій водія на маршруті полягає у вивченні району, а також основних проміжних пунктів проходження. Водій повинен звернути увагу на характерні риси профілю, стан шляху, на найнебезпечніші місця, на типи доріг, по яких має вести автомобіль, на розташування крутих підйомів і спусків, на місця можливого скупчення пішоходів, на ділянки найбільш інтенсивного руху транспортних засобів, на зупинки, намітити кілька варіантів зупинок власного транспортного засобу, визначити, які ділянки необхідно проїжджати у світлий, а які - у темний час доби, тобто, по суті справи, скласти програму проходження маршруту від моменту виїзду до моменту прибуття в пункт призначення, У випадку правильного складання стратегічної програми проїзду маршруту водій досить легко може пристосуватися і вибрати правильну тактику керування, розуміючи під нею безпечне подолання ділянок залежно від конкретних дорожніх умов.

Перед рушанням з місця водій повинен добре оглядітися і плавно починати рух. Для плавного, без ривка, рушання автомобіля з місця треба правильно включати зчеплення. Педаль зчеплення на одну третину ходу можна відпускати досить швидко, а далі до половини ходу треба відпускати повільно, одночасно поступово збільшуючи швидкість обертання колінчатого вала. У цей момент відбувається зчеплення ведучого і веденого дисків, і крутний момент починає плавно передаватися від двигуна до ведучих коліс. Дуже важливо правильно визначити цей момент, саме від нього і залежить плавне рушання автомобіля з місця.

При рушанні навантаженого автомобіля, інерція спокою якого буде великою, швидкість обертання колінчатого вала перед включенням зчеплення необхідно збільшити. Таким чином, маючи відповідні навички, можна забезпечити швидке і у той же час плавне рушання.

Переходити на вищу передачу треба після того, як буде досягнута необхідна швидкість. Перемикання передач варто робити, користуючись наступними правилами:

36

чим більше різниця між передаточними числами сусідніх передач даної коробки і чим більша швидкість, до якої зроблений розгін автомобіля до переходу на вищий щабель, тим більшою повинна бути витримка в нейтральному положенні;

при переході з вищої передачі на нижчу при відсутності синхронізатора необхідно робити «підгазовку», причому тим сильніше, чим більша швидкість автомобіля в момент перемикання і чим більше різниця в передаточних числах передач, що перемикаються;

перемикати передачі треба тільки в порядку прямої послідовності, тобто

першої на другу, із другої на третю і т.д.

Розгін (прискорення) при переході з однієї передачі на іншу необхідно робити як можна інтенсивніше, щоб швидше перейти на вищу передачу.

Розгін на кожній із проміжних передач варто вести до такої швидкості, щоб після її зниження (за час перемикання передач) вона перебувала в межах, що допускаються тяговою характеристикою. Перемикання треба виконувати швидко, але без ривків. Недостатній розгін автомобіля при переході на вищі передачі характеризується помітним зниженням швидкості руху, стуками у двигуні і ривками при початку руху на більше високій передачі. Крім втрати швидкості руху це шкідливо відбивається на двигуні і трансмісії, викликаючи прискорене зношування їхніх деталей. Зайвий розгін автомобіля на проміжних передачах характеризується великою швидкістю обертання колінчатого вала двигуна, що збільшує витрату палива і прискорює зношування деталей двигуна.

Для зупинки автомобіля потрібно заздалегідь вибрати місце, подати відповідний сигнал для пішоходів і водіїв інших транспортних засобів, знизити швидкість руху. Гальмування варто робити плавно, поступово збільшуючи силу натискання на педаль гальма. Зупинений автомобіль необхідно зафіксувати стоянковим гальмом і включити одну з нижчих передач.

Плавне рушання автомобіля з місця, безшумне перемикання передач, відсутність ривків при включенні зчеплення, недопускання великої швидкості обертання колінчатого вала двигуна на холостому ходу і при перемиканні передач, швидкий розгін характеризують майстерність водіння автомобіля.