Додаток Тексти віршів для вивчення напам’ять

Роберт Бернс

***

Давно ли цвел зеленый дол,

Лес шелестел листвой,

И каждый лист был свеж и чист

От влаги дождевой.

Где этот летний рай?

Лесная глушь мертва.

Но снова май придет в наш край

И зашумит листва...

Но ни весной, ни в летний зной

С себя я не стряхну

Тяжелый след прошедших лет,

Печаль и седину.

Под старость краток день,

А ночь без сна длинна.

И дважды в год к нам не придет

Счастливая весна.

(Пер. С.Маршака)

ЛЮБОВЬ

Любовь, как роза, роза красная,

Цветет в моем саду.

Любовь моя — как песенка,

С которой в путь иду.

Сильнее красоты твоей

Моя любовь одна.

Она с тобой, пока моря

Не высохнут до дна.

Не высохнут моря, мой друг,

Не рушится гранит,

Не остановится песок,

А он, как жизнь, бежит...

Будь счастлива, моя любовь,

Прощай и не грусти.

Вернусь к тебе, хоть целый свет

Пришлось бы мне пройти!

(Пер. С.Маршака)

***

Пробираясь до калитки

Полем вдоль межи,

Дженни вымокла до нитки

Вечером во ржи.

Очень холодно девчонке,

Бьет девчонку дрожь:

Замочила все юбчонки,

Идя через рожь.

Если кто-то звал кого-то

Сквозь густую рожь

И кого-то обнял кто-то,

Что с него возьмешь?

И какая нам забота,

Если у межи

Целовался с кем-то кто-то

Вечером во ржи!..

(Пер. С.Маршака)

Моя любов – рожевий квіт

Моя любов – рожевий квіт

В весінньому саду,

Моя любов – веселий спів,

Що з ним я в світ іду.

О, як кохаю я тебе,

Єдиная моя!

Тому коханню не зміліть,

Хоч висхнуть всі моря.

Нехай посхнуть усі моря,

Потануть брили скал,

А ти навік любов моя, -

Аж згасне сонця пал.

Прощай, прощай, мій рідний край,

Прощай, моя любов,

Та де б не був я, мила, знай –

Прийду до тебе знов!

Моє серце в верховині

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край,

Честі й слави батьківщино, вольності розмай!

Хоч іду я на чужину, повернуся знов,

Моє серце в верховині і моя любов.

Прощавайте, сині гори, білії сніги,

Прощавайте, темні звори й світлії луги!

Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,

Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

(Пер.М.Лукаша)

Рвала Дженні золотунці

Рвала Дженні золотунці,

Квіти лугові,

Заросилась, замочилась

В росяній траві.

 

В тої Дженні спідничина -

Лиштовки нові,

Заросила, замочила

В росяній траві.

 

Коли хтось когось зустріне,

Де шумить верба,

Коли хтось когось обніме,-

Що вам за журба?

 

Коли хтось когось цілує,

Де дзюрчить вода,

Коли хтось когось милує,

Що вам за біда?

 

В тої Дженні спідничина

Лиштовки нові,

Заросила, замочила

В росяній траві.

 (Пер.М.Лукаша)

Йоганн Гете

Горные вершины

Горные вершины

Спят во тьме ночной;

Тихие долины

Полны свежей мглой;

Не пылит дорога,

Не дрожат листы…

Подожди немного,

Отдохнешь и ты.

(Перевод М.Ю.Лермонтова)

Гретхен

(одна за прялкой)

Что сталось со мною?

Я словно в чаду.

Минуты покоя

Себе не найду.

Чуть он отлучится,

Забьюсь, как в петле,

И я не жилица

На этой земле.

В догадках угрюмых

Брожу, чуть жива,

Сумятица в думах,

В огне голова.

Что сталось со мною?

Я словно в чаду.

Минуты покоя

Себе не найду.

Гляжу, цепенея,

Часами в окно.

Заботой моею

Все заслонено.

И вижу я живо

Походку его,

И стан горделивый,

И глаз колдовство.

И, слух мой чаруя,

Течет его речь,

И жар поцелуя

Грозит меня сжечь.

Что сталось со мною?

Я словно в чаду.

Минуты покоя

Себе не найду.

Где духу набраться,

Чтоб страх победить,

Рвануться, прижаться,

Руками обвить?

Я б все позабыла

С ним наедине,

Хотя б это было

Погибелью мне.

(Пер. Б.Пастернака)

Гретхен

(одна за прялкою)

На серці жаль,

Мій спокій зник

І вже не вернеться

Повік, повік.

Де його нема –

Могильна тьма,

І білий світ –

Зів’ялий цвіт.

В голівоньці

Журба тяжка,

На думоньці

Печаль гірка.

На серці жаль,

Мій спокій зник

І вже не вернеться

Повік, повік.

Я виглядаю

Його в вікно.

Я дожидаю

Його давно.

Ой коли б прийшов,

Хорош, ласкáв,

Пройняв очима,

Словом заграв,

Посмішкою

Зачарував,

Потиснув руку,

Поцілував!

На серці жаль,

Мій спокій зник

І вже не вернеться

Повік, повік...

До нього рветься

Душа моя.

Його обняти

Жадаю я,

І цілувати,

І любо мліть.

В його цілунках

І смерть зустріть.

(пер. М.Лукаша)

Монолог Фауста

Простеляться лани широкополі,

Стада рясні заграють на роздоллі,

Круті горби зведе трудящий люд,

Укриє їх узорами споруд –

І заживе в цім краї, як у раї...

Нехай лютують хвиль скажені зграї,

Хай спробують де греблю ту прорвать -

Здолає гурт прорив затамувати.

Служить цій справі заповідній –

Це верх премудрощів земних:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде і старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю,

Я міг би в захваті гукнути:

Спинись, хвилино, гарна ти!

Чи ж може вічність поглинути

Мої діла, мої труди?

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить буття.

( Пер. М.Лукаша)

Вільшаний король

Хто пізно так мчить у час нічний?

То їде батько, з ним син малий.

Чогось боїться і мерзне син —

Малого тулить і гріє він.

«Чому тремтиш ти, синку, щомить?»

— Король вільшаний он там стоїть!

Він у короні, хвостатий пан! —

«То, сину, сивий нічний туман!»

«— Любе дитя, до мене мерщій!

Будемо гратись в оселі моїй,

Квіти прекрасні знайду тобі я,

У злото матуся одягне моя».

«— Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене!»

«Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля!»

«— Хлопчику любий, іди ж до нас!

Дочки мої у танку в цей час,

Дочки мої тебе вийдуть стрічать,

Вітати, співати, тебе колихать!»

— Мій тату, мій тату, туди подивись!

Он королівни вільшані зійшлись! —

«Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють удалині!»

«— Мені, хлопче, люба краса твоя!

З неволі чи з волі візьму тебе я!»

— Мій тату, мій тату, він нас догнав!

Ой, як болюче мене він обняв!

Батькові страшно, батько спішить,

В руках його хлопчик бідний кричить;

Насилу додому доїхав він,

В руках його мертвий лежав його син.

(Переклад М. Рильського)