Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання
План лекції
1.1. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємства
1.2. Правові основи функціонування підприємства
1.3. Класифікація підприємств
1.4. Добровільні та інституціональні об’єднання підприємств
1.5. Ринкове середовище господарювання підприємств
1.1. Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства
На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою є підприємство. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається виробленою продукцією, отриманим прибутком, який залишається в його користуванні після сплати податків та інших обов‘язкових платежів.
В ринкових умовах ключовою фігурою виступає підприємець. Поняття «підприємець» близьке такому економічному поняттю, як «господар». Адже господар – не лише той, хто не розтратить своє майно, а й той, хто намагається його примножити, заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому. Збіг понять «власник» й «підприємець» характерний передусім для дрібної підприємницької діяльності, тобто для малого бізнесу. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником.
Статус підприємця отримується після державної реєстрації підприємства. Суб'єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об'єднання громадян. Отже, підприємство – це самостійний господарюючий суб'єкт, створений підприємцем або об‘єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку. Організації з підприємницькою діяльністю є підприємствами.
Суспільство для забезпечення нормального (комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. Для цього люди створюють організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності організацій різні. За цією ознакою їх поділяють на дві групи: 1) підприємницькі (комерційні), що функціонують за рахунок власних коштів; 2) непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується фінансуванням держави.
Кожне підприємство має історично сформовану, конкретну назву – завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє, тощо; може включати декілька виробничих одиниць – заводів або фабрик (комбінат, виробниче об’єднання). У більшості країн такі виробничі одиниці називаються фірмами, під якими розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі з метою одержання прибутку. Фірмове найменування, як правило, включає ім’я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США – корпорацій, країнах континентальної Європи – товариств.
За Господарським кодексом України підприємство – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За С.Ф. Покропивним (проф. КНЕУ) підприємство – організаційно відокремлена та економічно самостійна первинна ланка сфери народного господарства, яка виготовляє продукцію (виконує роботу або надає послуги).
Підприємницька діяльність або підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами і потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення господарської діяльності (І.В. Тирпак, В.І. Тирпак, С.А. Жуков (ЗакДУ)).
Кожне підприємство (фірма) є юридичною особою, має свою систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також може мати товарний (фірмовий) знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких.
Для ефективного господарювання визначаються цілі створення та функціонування підприємства. Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання прибутку.
На основі загальної місії підприємства формулюються і загальнофірмові цілі, які мають відповідати вимогам:
- мають бути конкретними і піддаватися вимірюванню;
- мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування проміжки часу. Довготермінова мета прогнозується на п’ять років, короткотермінова – в межах одного року.
- мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку;
- множинні цілі повинні бути взаємно підтримуючими. Інше може привести до виникнення конфлікту між підрозділами підприємства;
- мають бути чітко сформульовані для кожного виду діяльності фірми.
Загалом цілі підприємства є значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а також достатньо про них інформовано персонал.
У практиці господарювання кожне підприємство здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрямки (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Головні напрямки діяльності виробничих підприємств
1. Вивчення ринку (ситуаційний аналіз) – це комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.
2. Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування інноваційної діяльності підприємства на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну й конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.
3. Виробнича діяльність підприємства, її організація та оперативне регулювання складається із сукупності постійно здійснюваних заходів:
1) обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку;
2) формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, узгоджених з виробничими можливостями підприємства;
3) збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;
4) забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;
5) розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.
4. Ефективність інноваційно-виробничих процесів визначається рівнем комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку зростає. Необхідною умовою досягнення бажаного рівня комерційної діяльності є дійова реклама, організація збуту продукції, належне стимулювання всіх.
5. Післяпродажний сервіс товарів (машин і устаткування, автомобілів, комп’ютерної, розмножувальної, медичної, побутової техніки, виробів виробничо-технічного і споживчого призначення) є важливим напрямком діяльності підприємства який завершує цикл відтворювального процесу.
До інтегрованого напрямку належить економічна діяльність підприємства, яка включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.
Велике значення має соціальна діяльність підприємства, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості мотивацій, підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.
Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства за умов соціально орієнтованої ринкової економіки.