32) Заходи, які зменшують небезпеку шуму:

Зменшення в джерелі виникнення за рахунок застосування "незвучних" матеріалів.

Звукоізоляція - зміна напряму звуку у бік від робочої зони.

Акустична обробка приміщень - за рахунок застосування штучних поглиначів.

Звукоглушіння - застосування глушників шуму. Вони можуть бути: реактивні, активні і комбіновані.

Застосування індивідуальних засобів захисту. Вони поділяються на: внутрішні - полувтулки з м'якою пластмасою, беруші; зовнішні - навушники (антифони), шлемофони.

Заходи, що зменшують небезпеку вібрації:

□ зменшення в джерелі виникнення вібрації (заміна ударних процесів на безударні, кулачкових механізмів на безкулачкові).

□ вібродемпфірування - перетворення енергії механічних коливань в інші види енергії (нанесення на поверхню, що коливається, шару пружнов'язких матеріалів, мастик, поролону, гуми).

□ розлагодження режиму резонансу за рахунок збільшення маси чи жорсткості конструкції.

□ ліквідування неврівноваженості елементів машин, що обертаються за рахунок балансування.

□ віброізоляція - введення в систему, що коливається, допоміжного пружного зв'язку.

□ віброгасіння - застосування пристроїв, що працюють в протифазі з конструкцією, що коливається (фундаменти, динамічні гасники).

□ застосування засобів особистого захисту. Від загальних вібрацій - антивібраційні пояси та віброгасне взуття (на товстій підошві або з пружинами). Від місцевих вібрацій - віброзахисні рукавиці з вшитим на долонній частині пружним матеріалом. Це може бути поролон, пориста гума тощо.

33) 2.8.4. Нормування та вимірювання шуму

Враховуючи значні технічні труднощі щодо зниження рівня шуму при виконанні виробничих процесів, доводиться орієнтуватися не на рівні шуму, що спричинюють подразнення чи втомлення, а на такі допустимі рівні шуму, за яких виключається імовірність набуття працівником професійних захворювань.

При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ГОСТу 12.1.003-83 та ДСНу 3.3.6.037-99 шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широкосмужні, з неперервним спектром шириною понад одну октаву, та вузькосмужні, або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень протягом робочої зміни (8 год) змінюється не більше, ніж на 5 дБА, та непостійними. Останні поділяються на:

- мінливі, рівень шуму яких неперервно змінюється (коливається) в часі більше, ніж на 5 дБА;

- переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше; при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить Ici більше;

- імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с; при цьому рівні шуму відрізняються не менше, ніж на 7 дБА.

Нормування шуму здійснюється за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) - діапазон частот, у якому верхня гранична частота / вдвічі більша за нижню граничну частоту fu.

Октава характеризується середньогеометричним значенням частоти. Частотний діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев'ять октав із середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125 ... 8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот і є граничним спектром (ГС) шуму. Зі зростанням частоти (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються. Кожен із граничних спектрів має свій індекс, наприклад, ГС-80, де 80 - допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричним значенням базової частоти 1000 Гц.

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА засновано на вимірюванні за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму, оскільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.

Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час) у дБА та максимальний рівень шуму - у дБА.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99, витяг з яких наведено в табл. 2.10.

Залежно від виду шуму значення, наведені в табл. 2.10, підлягають уточненню. Для тонального та імпульсного шуму допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях приймаються на 5 дБ меншими за значення, вказані в табл. 2.10, а для шуму, що створюється в приміщеннях установками кондиціонування повітря, вентиляції та повітряного опалення - на 5 дБ меншими ніж фактичні рівні шуму в приміщенні, якщо останні не перевищують значень, наведених у табл. 2.10.

Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.

Для визначення відповідності рівнів шуму та рівнів звукового тиску нормованим значенням, а також для порівняльної оцінки різних заходів, спрямованих на зниження шуму, проводять вимірювання шуму на робочих місцях і у виробничому приміщенні. Для цього використовується: шумомір ШМ-1, вимірювач шуму та вібрації ВШВ-003, акустична вимірювальна апаратура фірми ЮТ (Німеччина) та "Брюль і К'єр" (Данія). Принцип вимірювання шуму полягає в наступному: мікрофон для акустичних вимірювань сприймає шум і перетворює механічні коливання на електричні, які підсилюються і, пройшовши коректувальні фільтри та випрямляч, реєструються індикаторним приладом чи осцилографом.