Тема 12:д.Шостакович (1906-1975)

Дмитро́ Дми́трович Шостако́вич (25 вересня 1906—9 серпня1975) — російський радянський композитор, піаніст, педагог і громадський діяч, один з найзначніших композиторів XX століття.Народний артист СРСР (1954).

Дмитро Шостакович народився в Санкт-Петербурзі 12 (25) вересня 1906 р. Батько — інженер-хімік, любитель музики, мати — обдарована піаністка. Після занять в приватній музичній школі в 1919 р. Шостакович був прийнятий в Петроградську консерваторію по класу фортепіано, пізніше став займатися композицією. Ще студентом почав працювати тапером в кінотеатрах.

У 1923 р. Шостакович закінчив консерваторію по класу фортепіано (у Л. У. Ніколаєва), а в 1925 р. — по класу композиції (у М. О. Штейнберга). Його дипломною роботою була «Перша симфонія», що дала авторові світову популярність. У 1927 р. отримав почесний диплом на 1-му Міжнародному конкурсі піаністів ім. Ф. Шопена у Варшаві, де виступав з виконанням власного твору.

Перший балет Шостаковича, «Золотий вік» («Золотой век»), користувався великим успіхом. Його опера «Леді Макбет Мценського повіту» по повісті Лєскова (1936) піддалася розгрому в офіційному радянському друці (сумнозвісна редакційна стаття «Сумбур замість музики» у газеті «Правда» від 28 січня 1936 року).

З 1937 р. Шостакович вів клас композиції в Ленінградській консерваторії. У 1939 р. він стає професором. Залишаючись в перші роки війни в блокадному Ленінграді, Шостакович починає працювати над 7-й симфонією. Вона була виконана 29 березня 1942 р. в Колонному залі московського Будинку Союзів. За цей твір композитор отримав Сталинскую премію.

У 1943 р. композитор переїздить до Москви і до 1948 р. викладає в Московській консерваторії. У нього нього навчалися Р. З. Бунін, А. Д. Гаджієв, Р. Р. Галинін, О. А. Євлахов, К. А. Караєв, Г. В. Свиридов, Б. І. Тіщенко, К. С. Хачатурян, Б. А. Чайковський.

У 1957 р. Шостакович стає секретарем Спілки композиторів СРСР, Спілки композиторів РРФСР (з 1960, в 1960-1968 перший секретар).

Шостакович помер в Москві 9 серпня 1975 р. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Тема :13 Симфо́нія № 7 До мажор «Ленінградська»

Симфо́нія № 7 до мажор, тв. 60, «Ленінградська» (рос. «Ленинградская») — симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, одна з найвідоміших симфонічних творів 20 століття.

Створювалась композитором в 1941—1942 роках. Перші три частини написані в Ленінграді (закінчені в серпні 1941 року). Фінал симфонії, завершений у лютому 1942 року, композитор дописував у Куйбишеві. Уперше виконана в березні 1942 року в місті Куйбишеві, а 9 серпня 1942 твір прозвучав у блокадному Ленінграді, диригував Карл Ілліч Еліасберг.

Симфонія складається з 4-х частин загальною тривалістю близько 1 години 15 хвилин.

1. Allegretto

2. Moderato (poco allegretto)

3. Adagio

4. Allegro non troppo

Склад оркестру потрійний із включенням 6 труб, 6 тромбонів та 8 валторн (роздріблені на дві секції).

Ця симфонія особливо відома так званим «епізодом нашестя» з 1-ї частини, в якому 18-тактова маршова тема, акомпонована повторюваним ритмом малого барабану проходить 12 разів, з кожним разом все більш динамічно. Структурно цей епізод, що триває близько 11 хвилин, заміщає розробку сонатної форми, а за прийомами розвитку нагадує «Болеро» М. Равеля.

Традиційно цей марш розглядають як образ німецького нашестя, тоді як головна й побічна асоціювались з образом «радянського народу». В той же час пізніші дослідники звернули увагу на схожість головної теми та «теми нашестя», яка починається як ракоход першої теми.

Тема:14 А.Хачатурян(1903-1978) Творчий портрет.

Ара́м Іллі́ч Хачатуря́н (24 травня (6 червня) 1903, Тбілісі — 1 травня 1978, Москва) — композитор, диригент, педагог, музично-суспільний діяч, народний артист СРСР (1954), Герой Соціалістичної Праці (1973), академік АН Вірменської РСР (1963).

Був четвертим сином у родині бідного ремісника. В 1921 разом із групою вірменської молоді А. Хачатурян виїхав у Москву і поступив на підготовчі курси в Московського університету, потім став студентом факультету фізики й математики. Через рік 19-літній Хачатурян поступив у Гнесинське музичне училище.

Саме в ті роки Хачатурян уперше в житті потрапив на симфонічний концерт і був вражений музикою Л. ван Бетховена і Рахманінова. «Танок для скрипки і фортепіано» став першою роботою композитора. «Як і всі скрипалі, я пишаюся тим, що перша серйозна робота А. Хачатуряна, його „танець“, був написаний для скрипки. Композитор відчуває скрипку, як дійсний майстер — віртуоз», — сказав Давид Ойстрах про Хачатуряна.

В 1929 Хачатурян поступив у симфонічний клас Московської консерваторії, яку блискуче закінчив у 1934 і поступив в аспірантуру. Ще до студентських років відносяться такі його твори, як пісня-поема для скрипки з фортепіано (1929), токата для фортепіано (1932), тріо для фортепіано, скрипки й кларнета (1932). Далі Хачатурян написав 1-ю симфонію (1934), концерти з оркестром для фортепіано (1936) і для скрипки (1940). Під час Другої світової війни працював на всесоюзному радіо, писав патріотичні пісні й марші.

В 1939 Хачатурян написав перший вірменський балет «Щастя». Але недоліки лібрето балету змусили переписати більшу частину музики, і в такий спосіб «народилася» «Ґаяне». Прем'єра балету відбулася у важкі роки Другої світової війни, узимку (3 грудня 1942). В 1943 за цей балет Хачатурян одержав сталінську премію першого ступеня — одну з найвищих нагород того часу в сфері культури. Через дуже короткий час після прем'єри цей балет завоював всесвітню славу. Балет «Спартак» став найбільшою роботою Хачатуряна після війни. Партитура балету була завершена в 1954, а в грудні 1956 відбулася прем'єра. Відтоді цей балет став «частим гостем» на кращих сценах миру.

Одночасно Хачатурян працював у театрі й кіно: «маскарад», «Зангезур», "Пепо", «Володимир Ілліч Ленін», «Російська проблема», «Секретна Місія», «у них є Батьківщина», «адмірал Ушаков», «Джордано Бруно», «Отелло», «Сталінградська битва» та інщих. З 1950 Хачатурян виступав як диригент, гастролював з авторськими концертами в багатьох містах СРСР і за кордоном.

З 1950 викладав композицію в Московській консерваторії і в інституті ім. Гнесіних (з 1951 — професор). Серед його учнів — А. Я. Ешпай і М. Л. Тарівердіев. З 1957 А. І. Хачатурян займав пост секретаря Спілки композиторів СРСР.

Арам Хачатурян — лауреат Сталінської (1941, 1943, 1946, 1950), Ленінської (1959) і Державної премій (1971), Державної премії Вірменської РСР (1965). Нагороджений орденом Леніна (1939), орденом Трудового Червоного Прапора (1946), медалями.

31 жовтня 2006 р. у Москві відкритий пам'ятник Араму Хачатуряну. Скульптор Георгій Франгулян і архітектор Ігор Воскресенський

Тема :15 Г.Свиридов, Р.Щедрін, А.Шнітке. Огляд творчості.

Свиридов Георгій Васильович (1915-1998)

Радянський композитор, піаніст, музично-громадський діяч. Народний артист СРСР (1970). Герой Соціалістичної Праці (1975). У 1941 закінчив Ленінградську консерваторію по класу композиції, де навчався у П. Б. Рязанова, Д. Д. Шостаковича. Секретар Спілки композиторів СРСР (1962-74, з 1986), 1-й секретар Спілки композиторів (1968-73).

Центральне місце в творчості Свиридова займають жанри, пов'язані зі словом. Свиридов дебютував в 1935 циклом романсів на слова А. С. Пушкіна. Вокальна поема «Країна батьків» (1950) та цикл пісень на слова Р. Бернса (1955) знаменують творчу зрілість композитора. Яскраві полотна митця симфонічна сюїта «Время вперед!», музика за повістю О.С.Пушкіна «Заметіль». Свиридов успадковує і самобутньо втілює багатовікові традиції російської співочої культури, органічно поєднуючи їх із здобутками мистецтва 20 століття. Музика Свиридова відзначена природністю та індивідуальною неповторністю мови, що ввібрав інтонації і ритми живої сучасної мови. Композитор суттєво оновив і перетворив жанри ораторії, кантати, романсу, пісні.

Шнітке Альфред Гаррійович (1934-1998)

Радянський композитор. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1987). Учень Е. К. Голубєва. Один з провідних майстрів сучасної музики, Шнітке у творчості синтезує елементи класичних традицій і різноманітні елементи сучасної композиторської техніки. Звертається до полістилістики, колажу та ін. У 1961-72 викладав в Московській консерваторії. Автор статей, в т. ч. про творчість композиторів 20 століття. Член-кореспондент Академії мистецтв Західного Берліна (1982), Академії мистецтв НДР (1986), Баварської академії мистецтв (1986), Королівської шведської академії музики (1987) .

Родіон Костянтинович Щедрін

Російський радянський композитор. Народився в Москві 16 грудня 1932 в сім'ї професійних музикантів. У 1941 році був прийнятий в Центральну музичну школу-десятирічку при Московській консерваторії. У 1947 році на конкурсі композиторських робіт одержує першу премію.З 1950 по 1955 рік Родіон Щедрін - студент двох факультетів Московської консерваторії - фортепіанного та теоретико-композиторського. У 1955 потім навчався в Московській хоровій школі (нині імені А. В. Свєшнікова) закінчив Московську консерваторію по класах композиції Ю. А. Шапоріна і фортепіано Я. В. Фліера. У 1964-69 роках Щедрін сам викладав композицію в Московській консерваторії.

Часто виступав з виконанням власних творів, у тому числі як піаніст.Щедрін рано завоював популярність, і наперед в театральних жанрах: балети Коник-Горбоконик (1960), Кармен-сюїта (1967), Анна Кареніна (1972), Чайка (1980), Дама з собачкою (1986), пісня Мертві душі (1977). Мова Щедріна характеризується поєднанням елементів народного мистецтва і «авангардних» технік (елементи додекафонії і, сонорістікі і т.д.).Жорстко-ударним, але конструктивним і віртуозним стилем відзначені його численні фортепіанні твори: п'ять концертів для фортепіано з оркестром, цикл 24 прелюдії і фуги (1970) та інші.Автор працював і працює в самих різних жанрах: твори концертного типу для різних інструментальних складів, оркестрові сюїти (часто за мотивами власної театральної музики), твори кантатного типу (в тому числі пов'язані з образами традиційного російського або давньоруського мистецтва)

Головні партії в ряді балетів написані для дружини Родіона Костянтиновича - Майї Михайлівни Плісецької. Щедрін брав участь в реабілітації на батьківщині висланих із країни Мстислава Ростроповича і Галини Вишневської.З 1991 року живе в Мюнхені, при цьому зберігає російське громадянство.