Тема 9: с.С.Прокофьєв(1891-1953) Симфонія №1 Ре мажор «Класична»

Сергі́й Сергі́йович Проко́ф'єв (11 квітня (23 квітня за новим стилем) 1891, маєток Сонцівка Бахмуцького повіту Катеринославської губернії (нині село Красне Красноармійського району Донецької області, Україна) — 5 березня 1953, Москва) — радянський (російський) композитор, автор 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній та багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів. Лауреат Сталінської премії (1943, 1946 — тричі, 1947, 1951).

Дореволюційний період

Народився у сім'ї управителя Сонцевського маєтку Сергія Олексійовича Прокоф'єва. У віці 13 років вступив до Петербурзької консерваторії, де навчається композиції у К. Лядова, Миколи Римського-Корсакова, О. К. Глазунова, Я. Вітола.

1909 року закінчив консерваторію як композитор з посередніми оцінками (головним чином через творчі нерозуміння з професурою, що додержувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатись у консерваторії як піаніст у А. Н. Єсипової.

1914 року закінчив консерваторію як піаніст зі своїм 1-м концертом для фортепіано з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі — рояль. В консерваторські роки Прокоф'єв також займався диригуванням у Н.Черепніна, зав'язав дружні стосунки з Н.Мясковським та Б.Асаф'євим.

У 1914—1918 роках багато концертував у Москві, Петрограді, інших містах Росії. Музика Прокоф'єва стала предметом запеклих дискусій у музичних колах. Для його ранніх творів характерні гротесковість, сатиричні мотиви; це музика принципово антиромантична, часто — жорсткозвучна, пронизана дисонансами, дуже енергійна в ритмічному відношенні. Найбільш помітні у цей період — балет «Казка про блазня…» (1915), опера «Гравець» за однойменним романом Достоєвського (1915—1916), декілька інструментальних концертів і сонат, Скіфська сюїта (1915) і кантата Семеро їх (1917). Один з шедеврів раннього Прокоф'єва — його Класична симфонія (1917), зразок «нової простоти»: нею композитор немов продемонстрував критикам своє блискуче володіння неокласичним стилем.

Закордонний період

У 1918 Прокоф'єв у розпал громадянської смути залишає батьківщину (йому вдається випросити дозвіл на виїзд особисто у Луначарського) та вирушає через Японію до США (через війну в Європі вимушений був рухатись саме таким маршрутом), де активно гастролює як піаніст і диригент. У 1919 Прокоф'єв завершив комічну оперу «Любов до трьох апельсинів» (поставлена у 1921 оперним театром у Чикаго). До цього часу відноситься також Третій фортепіанний концерт. В Америці Прокоф'єв не мав значного успіху, що стало причиною його переїзду до Європи.

У 1922 Прокоф'єв переселився до Німеччини в мальовниче приальпійське містечко Етталь, де починає роботу над оперою «Вогняний Янгол». У цьому містечку Прокоф'єв одружився на іспанській співачці Ліні Кодіній (У 1923 перебрався до Парижа, де швидко добився визнання, значним чином завдяки знайомству з видатним російським балетмейстером C.Дягілєвим, який поставив його «Казку про блазня…», а також замовив і пізніше поставив балети «Сталевий скік» (1927) і «Блудний син» (1928). У Парижі Прокоф'єв провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне країнами Європи і по Америці, які мали грандіозний успіх.

У 1927 році Прокоф'єв вперше відвідує СРСР, де має величезний успіх. Пізніші гастролі до СРСР здійснювались у 1929 та 1932 роках. У цей період з'явилися Друга, Третя і Четверта симфонії і Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти, в яких стиль Прокоф'єва досяг піку напруженості і гостроти, а також більш м'який за стилем балет "На Дніпрі" (1932).