Тема 4. Фонетичні процеси в давньоруськоукраїнській (південноруській) мові писемного періоду (хі-хііі ст.)

Мета вивчення:

- навчити студентів коментувати появу звука [f] у словах іншомовного походження та процес засвоєння цих слів українською мовою;

- з’ясувати суть явища другого повноголосся, його вияву в писемних пам’ятках та в сучасній українській мові;

- уміти пояснити зміни зредукованих [ъ] і [ь] у різному фонетичному оточенні.

Література:

1. Залеський А. М. Прослідки зредукованих голосних у слабкій позиції в українській мові / А. М. Залеський // Мовознавство. – 1986. – № 6. – С. 55-62.

2. Історична граматика української мови : [підруч. для студ. мовно-літературних. ф-тів пед. ін-тів] / [О. П. Безпалько та ін.]. – К. : Радян. шк., 1980. – 510 с.

3. Історична граматика української мови : [навч. посіб. для студ. філол. ф-тів ун-тів і пед. ін-тів] / [М. А. Жовтобрюх та ін.]. – К. : Вища шк., 1980. – 319 с.

4. Історія української мови : Фонетика / [В. В. Німчук (відп. ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 1979. – 367 с.

5. Крижанівська о. І. Історія української мови : Історична фонетика. Історична граматика : навч. Посіб. / о. І. Крижанівська. – к. : вц “Академія”, 2010. – 248 с. (Серія “Альма-матер”).

6. Матвіяс І. Г. Діалектна основа консонантизму в українській літературній мові / І. Г. Матвіяс // Мовознавство. – 2005. – № 2. – С. 32-40.

7. Півторак Г. П. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови : історико-фонетичний нарис / Півторак Г. ; АН УРСР ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К. : Наук. думка, 1988. – 277 с.

8. Півторак г. Українці : звідки ми і наша мова / Григорій Півторак. – к. : Наук. Думка, 1993. – 200 с. – Режим доступу:

http://www.inmo.org.ua/departments/zpsm/staff/pivtorak.html

9. Сучасна українська літературна мова : Фонетика / [за ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1967. – 436 с.

10. Шевельов Юрій. Історична фонологія української мови / [Юрій Шевельов] ; пер. З англ. С. Вакуленка, а. Даниленко. – х. : акта, 2002. – 1054 с. План

1. Фонетична система староукраїнського періоду к. Х – поч. ХІ ст. Склад голосних та приголосних.

2. Поява нової фонеми /f/ у складі губних приголосних. Особливості освоєння звука [f] в українській мові давнішого періоду.

3. Рефлекси зредукованих [ъ] і [ь] у слабкій та сильній позиціях. Відхилення від загальної закономірності в українській мові.

4. Зредуковані [ъ] і [ь] у сполученні з плавними сонантами [r], [l]. Випадки вторинного повноголосся. Його малопоширеність в українській мові. Вплив аналогійних чинників на зміну в звукосполученнях [trъt], [tlъt], [trьt], [tlьt]. Середслівні сполучення [ри], [ли] як українсько-білоруське явище.

5. Рефлекси напружених зредукованих [і], [ы].

6. Зміна артикуляції [і] після [ъ].

Основний зміст

В українській літературній мові і багатьох говорах досить слабко представлена фонема /ф/. Вона виступає лише в словах іншомовного походження, а також у деяких звуконаслідувальних, оскільки [f], як і звук [g], потрапив в українську мову разом із запозиченими словами, а зубно-фрикативної вимови в ній не було зовсім. Отже, історія [f] в українській мові є “по суті не його власна історія, а радше хроніка послідовних переходів від одного його замінника до другого” [Шевельов 2002, с. 804]. Заміну іншомовного [f] іншими приголосними – [p], [x], [xv], [v], [t] – відбивають дуже великою кількістю староукраїнські писемні пам’ятки [ІФ 1979, с. 173]. Народні відповідники до іншомовного [f] у деяких словах стали нормою й сучасної української літературної мови: Векла, Марта, Охрім, Панас, Пилип, хвіртка, хвиля тощо [ІФ 1979, с. 173-174; Шевельов 2002, с. 807]. І. Г. Матвіяс зауважує, що в сучасній літературній мові слова з приголосним [ф] переважно перейняті від західноукраїнського варіанта літературної мови, що зазнавав впливу інших мов, у східноукраїнському варіанті найчастіше вживалися форми слів зі звукосполукою [хв]: хвортуна, хвортеця, шахва, акахвист, штрахв, Хведір, Тимохвій, Сохвія [Матвіяс 2005 б, с. 34].

До системи праслов’янського вокалізму входили так звані зредуковані, або надкороткі, голосні [ъ] і [ь]. Їх фонетична якість, за загальноприйнятою в лінгвістичній науці думкою, наближалася до вимови коротких [], [ĕ]. Походили ці звуки від праіндоєвропейських коротких голосних [ǔ] і [ĭ]. Редуковані звуки [ъ] (йор), [ь] (єр) давньоруська мова успадкувала від мови спільнослов’янської: даръ, соль, домъ, медъ. Вони ніколи не пропускалися у вимові, але сила звучання їх залежала від позиції: у сильній позиції [ъ₊] вони були довшими, ніж у слабкій [ъ], тому й вимовлялися більш виразно. Історію редукованих можна зобразити так: *ĭ ® ь [ĕ] ® e; *ǔ ® ъ [] ® o.

Студентові необхідно вивчити умови сильної і слабкої позицій, правильно визначати їх. Тоді легко встановити нові, сучасні, форми слів і пояснити фонетичні процеси в українській мові.

Питання для самостійної роботи:

1. Проаналізуйте особливості етимології зредукованих голосних та їх рефлексацію в сильній позиції. Зробіть висновок про матеріальну якість цих звуків.

2. Аргументуйте причини сильної позиційної характеристики зредукованих перед сонорними, за якими йшли приголосні звуки.

3. Доведіть, що перше й друге повноголосся є явищами різної хронологічної кваліфікації.

4. Доведіть, що діалектна форма яблико історично закономірна, а літературна виникла під впливом аналогії (виконати письмово).

5. Обґрунтуйте закономірність зникнення зредукованих голосних у слов’янських мовах.

Лекція № 6-7