1. Історична граматика української мови : [підруч. для студ. мовно-літературних. ф-тів пед. ін-тів] / [О. П. Безпалько та ін.]. – К. : Радян. шк., 1980. – 510 с.

2. Історична граматика української мови : [навч. посіб. для студ. філол. ф-тів ун-тів і пед. ін-тів] / [М. А. Жовтобрюх та ін.]. – К. : Вища шк., 1980. – 319 с.

3. Історія української мови : Фонетика / [В. В. Німчук (відп. ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 1979. – 367 с.

4. Крижанівська о. І. Історія української мови : Історична фонетика. Історична граматика : навч. Посіб. / о. І. Крижанівська. – к. : вц “Академія”, 2010. – 248 с. (Серія “Альма-матер”).

5. Скляренко В. Г. Нариси з історичної акцентології української мови / В. Г. Скляренко. – К. : Наук. думка, 1983. – 239 с.

6. Сучасна українська літературна мова : Фонетика / [за ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1967. – 436 с.

7. Шевельов Юрій. Історична фонологія української мови / [Юрій Шевельов] ; пер. З англ. С. Вакуленка, а. Даниленко. – х. : акта, 2002. – 1054 с. План

1. Структура складу в спільнослов’янській мові: тенденція до висхідної звучності в будові складу; закон складового сингармонізму (розміщення поряд звуків однорідної артикуляції). Закон відкритого складу.

2. Звукові процеси, пов’язані з дією закону відкритого складу.

3. Сполучення дифтонгів [gv], [kv], [хv] перед [ě] та [і] з дифтонгів [аі], [оі].

4. Втрата проривних [d] i [t] у групах [dl] i [tl]. Причини наявності цих сполучень у сучасних словах.

Основний зміст

Студенти згадують матеріал, який вони вивчали в курсі “Вступ до мовознавства”, про те, що звуки мови є найменшим засобом вираження людської думки, “природною матерією мови”. Тому курс “Історична граматика української мови” починається з історичної фонетики, яка вивчає звукові зміни від найдавнішого періоду (індоєвропейського) до сучасного стану мови.

Без вивчення історії звукових змін мови зовсім неможливо зрозуміти багатьох явищ з історичної граматики.

Порівняльно-історичний метод дає можливість визначити час виникнення фонетичних явищ не лише тієї доби, яка залишила пам’ятки, а й значно давнішої, він допомагає визначити час виникнення та розвитку тих фонетичних явищ, які належать до різних періодів історії мови: індоєвропейського, спільнослов’янського, спільносхіднослов’янського, давньоруськоукраїнського, українського.

Кожний період мав свою систему вокалізму і консонантизму.

Студентам слід запам’ятати, що праформи індоєвропейського та спільнослов’янського періодів, які не зафіксовані в писемних пам’ятках, умовно записуються під зірочкою *, що означає, що це форма гіпотетична, латинськими буквами: *zolto, *domŭs, *kostǐs тощо.

У процесі формування праслов’янської мови вибудовувались особливі фонетичні характеристики, які відрізняли її від інших мов індоєвропейської мовної сім’ї. До таких специфічних ознак належали й особливості організації складу. Зокрема, існували дві закономірності, пов’язані зі структурою складу.

Першою закономірністю, яка характеризувала склад праслов’янської мови, був закон відкритого складу, або тенденція до висхідної звучності в межах складу. Суть цього закону полягала в тому, що склади закінчувалися тільки на складоутворювальний звук, тобто на голосний або складотворчий приголосний. Кожен склад починався з найменш звучного і закінчувався найбільш звучним елементом. Закон відкритого складу, на думку лінгвістів, був і причиною, і наслідком багатьох фонетичних процесів, які відбувалися в праслов’янській мові, став рушійною силою низки звукових явищ. Цей фонетичний закон зумовив відсутність приголосних у кінці слів, обмежив сполучення приголосних у середині слів (і цю тенденцію відбивають найдавніші писемні пам’ятки).

Питання для самостійної роботи:

1. Сформулюйте закони організації складу в праслов’янській мові. Поясніть їх суть.

2. Доведіть, що організація складів праслов’янської мови відрізнялася від характеристики складів сучасної української мови.

3. Доведіть, що сліди давніх праслов’янських фонетичних процесів, пов’язаних із дією закону відкритого складу, й досі зберігаються в українській мові.

Лекція № 4